о. Богдан Панчак ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-10-29
Відомий польський текстовик купив дім на Карібських островах, куди летить під кінець жовтня, бо “наступних Задушок в Польщі не пережив би”. Молоді заробітчани, приїжджаючи з Великобританії на Різдво, після святвечірної вечері йдуть до пабів, де проводять решту вечора з кухлем пива в гурті знайомих. Все більше людей вільні святкові дні використовують на закордонні поїздки, які ні в чому не нагадують паломництв. На наших очах в приспішеному темпі відбуваються зміни в підході до справ віри і церковних традицій.
Може польський письменник не мусив би втікати у теплі краї, якби зберігся давній звичай вшановувати всіх святих 13 травня. Весняний контекст, враховуючи дату, завжди великодній, надавав цьому святу іншого характеру. Проте саме весняна пора була, мабуть, причиною перенесення празника на осінь. Обмаль харчів не дозволяло прийняти безліч паломників, які прибували до Рима, щоб у колишньому Пантеоні, який став храмом Богородиці і всіх мучеників, просити їх про заступництво. Спомин про всіх померлих, встановлений на 2 листопада, знаходиться в безпосередньому зв`язку з днем Всіх святих, який у свідомості пересічного латинника здомінував це свято і позбавив його радісного виміру. Можливо, на півдні є інакше, але у нас панує похмурий осінній настрій, підсилений національною специфікою святкування 1-2 листопада, що спонукає деяких поляків до тимчасової евакуації.
Візантійська Церква, крім щотижневого поминання в суботу, молиться за всіх померлих кілька разів у рік: це М`ясопусна субота, три суботи Великого посту, субота перед Зісланням Святого Духа. У другий або третій день Великодніх свят відвідуємо цвинтарі, щоб принести померлим радісну новину про воскресіння Христа. За померлих молимося також у неділю П`ятидесятниці увечері, на вечірні з коліноприклонними молитвами. Вражає універсалізм і відвага цієї молитви, бо стосується “затриманих в аді”. Виголос цієї молитви “переконує” Творця неспростовними аргументами: “Бо не мертві прославлять Тебе, Господи, ані сущі в аді не осміляться принести Тобі ісповідання, тільки ми, живі, благословимо Тебе, і молимо, і помилувальні молитви і жертви приносимо Тобі за душі їх”.
Це для нас очевидне, що на цвинтарі живі промовляють слова за покійних. Але часом буває і навпаки, що вони самі керують до нас своє послання. У середині вісімдесятих років минулого століття Шимон Моджеєвський, засновник товариства “Магурич”, сходячи з Царинської полонини, випадково віднайшов надгробний хрест. На ньому був винятково довгий і незвичайний напис: Гриць Бухвак ісповідує в ньому свою віру і повідомляє свою дружину і дітей, що віддає себе в руки Бога, та закликає, щоб не журилися, бо напевно все буде добре, а їх також віддає Божій милості. Моджеєвський каже, що було це своєрідне об`явлення. Воно спонукало його присвятити себе місії віднаходження і відновлювання забутих цвинтарів. Для нас це також одкровення. У далеких бойківських Берегах-Горішніх Гриць Бухвак, готуючи хрест на свою могилу, не тремтить зі страху перед Божим судом, не просить, щоб молитися за нього. Це він сам потішає тих, хто приходить на цвинтар. Образ Бога, з яким відходив з цього світу, сформувався в нього згідно з тим, що чув у Літургії. А безнастанно чув про Христа Чоловіколюбця, в заупокійних молитвах про глибину мудрості, з якою Творець усім управляє і корисне всім подає. Чув і в Парастасі про те, що людина є образом несказанної Божої слави, хоч і носить рани від гріха. Моджеєвський каже: “Цвинтарі cum tacent clamant – кличуть мовчки. Треба тільки почути цей голос”.
Усіх святих візантійська Церква вшановує в неділю після П`ятидесятниці, ясно показуючи, що святість людини є даром Святого Духа, першим плодом Того, кого в Символі віри називаємо Господом Животворящим. Довгий час це був спомин самих мучеників, перших християнських святих. З плином часу лик святих збагачувався іншими категоріями угодників божих. Гімнографія однак зосереджується на мучениках. На утрені співається: “Вони світлістю чеснот уподібнили землю до неба, наслідуючи смерть Христову”. Від якогось часу в четверту неділю після П`ятидесятниці греко -католики вшановують пам`ять усіх святих українського народу. Святу Ольгу і святого Володимира величаємо за те, що “відкрили нам двері Божої істини й благодаті”. Святих отців Печерських за те, що навчають нас “молитвою та самозреченням уподібнюватися до Христа Бога”. Всіх переслідуваних за те, що “засяяли геройськими чеснотами, як справжні Божі праведники і свідки Христового Євангелія”.
Східнохристиянська традиція сьогодні цінується багатьма. Вона зберегла пасхальну надію і відвагу перших віків Церкви. Вшанування пам`яті всіх святих і всіх померлих цьому підтвердження. Тепер час на ложку дьогтю. Остаточною метою всього, чим живе Церква, є людина, яка має стати більш подібною до образу, за яким її створено. Заробітчанка з України Ольга Проць, мати Оксани, яка важко постраждала в Польщі під час пожежі, на запитання журналістки, чи надалі вони хочуть повертатися в Україну, відповідає: “Я вже ні. Люди тут кращі, ніж у нас. Якби ця пожежа сталася в Дублянах, Оксанки вже не було б”. Попри все, беручи приклад з Гриця Бухвака, вірмо, що все буде добре, і будучи спадкоємцями прекрасної духовної традиції самі станемо кращими. І тут, і в Україні.
“Наше слово” №44, 1 листопада 2009 року {moscomment}
