«Вміли забрати, то хай тепер віддають»

Павло ЛозаЛЕМКІВСКА СТОРІНКА№43, 2017-10-22

Розмова зі Святославом Ґалем, який відвойовує майно, власником якого були його предки

Павло Лоза: Ти вже відвоював усі ліси, які по 1947 році комуністична влада забрала в Твоєї сім’ї?

<strong>Святослав Ґаль.</strong> Фото автоа розмови

Святослав Ґаль. Фото автоа розмови

Святослав Ґаль: Почекай. Сама Операція «Вісла» била концеквенціом іщи довоєнной політики польской держави і мильним єст вважати, же грабіж маєтку, котрий по нєй наступив, єст вином комуністів. Лемківски ліси пробував юж вкрасти Тимчасовий Народній Уряд Польської Республіки. В семим пункті його Маніфесту виданого в Люблині 7 листопада 1918 рока, читаме „[w]szystkie lasy, zarówno prywatne jak i dawne rządowe, ogłaszamy za własność państwową”. Тоти, котри під том невдалом пробом розбою ся підписали, не пішли за ґрати, але били шанувани без польску державу. Наприклад, Гнат Дашиньский бил маршалком сойму.
То в Другій Речіпосполитій маме приклади надмірного розросту державної адміністрації лісів, примусових парцеляції лісів (всупереч записів рільничої реформи), чи примусового викупу від власників, котри в списі власників… не виступали.
Маршалок повіту в Кольбушові, дохтор прав Іван Гупка так описує тодішні часи: «Не лем селяне крадут масово дерево з лісу, але і державни уряди одбудови, виконуючи нашу бандицку уставу о лісах з лютого 1919 рока, грабуют приватни ліси на велику шкалю».
Жеби показати стосунок Другої Речіпосполитої до приватной власности, зацитую фраґмент писма ґенерального делєґата уряду для Галіції, дохтора… прав Казимира Юноши-Ґалецкого з 28 лютого 1919 рока: ”złodziejowi, który ukradł drzewo z prywatnego lasu, należy to skradzione drzewo przydzielić o ile ma potrzeby odbudowy, a sprawa kradzieży nie doszła jeszcze do wiadomości sądu.” Вільно красти, але лем з приватних лісів. Ріжниця єст така, же хтовди можна било каждому красти, а гнес лем державі. З другой страни – минуло двадцет вісем років так званой «вільной Польщи» і «комуністична» грабіж єст активно боронена без закони і урядників тої держави.

Моє враження після Твоїх слів, що Ти не відібрав всього майна…
Я зараз у половині дороги. Догнес одобравєм єден кавалец ліса і діставєм відшкодуваня за господарку діда. А недовго буду подавати чергову заяву в суд про наступні кавальци родинного лісу. Головне, што повинни знати люди, які думают одобрати свою дідовизну: зараз останній дзвонок. За законами, тот хто вживат чужу (хоц би і заграбувану) власніст (ту: держава), може остати власником навіт безправно вживаного маєтку по тридцети роках. Для ґрунтів, одобраних по Операції «Вісла» тот час ся рахує од зміни влади в 1989 році. Заяву в суд треба подати за два найблищи роки.

Що б Ти рекомендував таким людям?
Жеби подати заяву в суд, як мінімум, треба мати визнані права на спадковину. Биват, же до єдного кавальця землі гнес єст юж тридцетьох спадкоємців. Держава-злодій часто вигриват на тім, же люди не вміют ся зо собом добесідувати. Буват так, же брат посварений з братом і про то не можут разом піти до суду. Найліпше, коли родина вибере єдну повноважену людину, яка ся займе процедурами, збере документи, піде до юриста, а якій, головно, другі не будут «помагати», смотрити на руки тощо. Яка доведе справу доцяп до кінця і поділит прибутки і видатки згідно з уділом в спадковині.

Як це виглядало в Тебе?
З лісом било дост байка. Люди котри конфіскували майно виселених українців, били функціональними анальфабетами. Не розуміли підставових в європейскій культурі концепції власности. Іх децизії про крадіж маєтків били тіж незгідні з тодішніми комуністичними законами на тільо способів, же аж див, же жоден юрист іщи не зробив габілітації про різновиди тих порушень.
В моїм припадку порушення мают «ґендерний» присмак. «Леніновські поварихи», яким доручили конфіскувати ліс, не могли зрозуміти, же, крім сімейного, заміжна баба може мати свій особистий маєток. В децизії Повітової Ради єст назвиско єй мужа, але не єй. Значит вживали ліс… якого ніколи не забрали.

Як Ти дізнався про те, що цього прізвища не має у рішенні?

Фото автора розмови

Фото автора розмови

Державні архіви (для Лемківщини такий архів єст в Сяноці) догнес тримают передвоєнні катастральні книги. Кожен може вислати зьвідання (хоц би і мейльом) чи його предки мали нерухоміст в такім а такім селі. Варто вибрати довірену копію за кілька золотих. Потім треба найняти ґеодета, жеби порівнав стари і нови нумери парцель і найти в суді в іпотетичному реєстрі (пол. – Księga wieczysta), на підставі якої децизії тот реєстр заложений. Там тіж повинна бити копія той децизії.
В тій справі мам закид до наших орґанізації, особливо тих, котри підносили проект «Повернення». Ми, як громада, повинни-сме били юж давно мати копії тих децизії, а може і книг катастральних (незалежно од того, чи мафійна орґанізація-грабіжник Річпосполита Польска уважат, же маме на оне право, чи ні), жеби ограбувани, котри можут не розуміти тонкостей процедур, мали де ся зьвідати як зачати.
Мі барз помогло, же в Лосі гідні люди поодберали своє і они о тім одкрито оповідали. Ділилися своїм know­how чи, наприклад, копіом «децизії». Гнес я ся старам, як знам, помочи інчим. Наприклад, глони, при нагоді конференції в Відні, віднайшов-єм дівку, іщи довоєнних еміґрантів до Гамерики (загарбали маєток виселеним з… Нью-Йорку!) і вказав єй на мапі, де мают ліс і рюк як його одобрати. На жаль, нич з тим не зробили. Але, останньо, нагварив-єм заробітчанку з України в ческій Празі, жеби побесідувала з адвокатом (я єй поміг вибрати документи з польских урядів, а она вперше приїхала на «Ватру» до Ждині).

Но добре, але коли Ти вже знав, що лісу ніхто не забрав, це ще не означає, що можеш до нього піти з сокирою?
Звісно, ні. Як зімаш злодія за руку, не значит, же можеш му силом вирвати фант. Як лайдак кричит, же то його, то треба його подати в суд, жеби тот вирішив.
Найпаче треба било змінити впис в іпотечному реєстрі. Оне вимагало коштів, котри на конец мі мусіли Державні ліси (ДЛ) віддати, як програна сторона. Ту мушу барз похвалити юриста, котрий барз компетентно приготував документи і вимагани мапки. Не ходит о то, жеби справу виграти. Випадат єй виграти прутко. В мене тривало то лем пів рока.
Другий етап єст менше приємний. По перше, мусів-єм визначити межі (каміня і інчи пункти ґеодезійні) в лісі. Хоц то не я не знам, котри дерева сут мої, а котри іщи ужиткуют ДЛ. Лісник, присланий на розграничиня, повів, же мусят пильнувати сусідніх парцелі, бо… може прийти одобрати іх давний властитель!
«Параґраф двадцет два» єст такий, же без меж (о котри ДЛ не дбали) не мусят іщи оддати. А жеби били межі, то треба заплатити ґеодеті, а платит тот, хто хце мати межі.
Другом проблємом єст тото, же, за законом, пасер, котрий безправно вживав загарбану ділянку, має право за цілий час того «процедеру» жадати поверненя коштів «опіки». Окрадений має право лем до пожитків за останні десят років. Добре, же ДЛ дотримуют умови, яку підписали Міністерство довкілля і Об’єднання лемків, же хтовди, коли предметом ревіндикації єст парцеля, котра до того як ся ньом «заопікували» ДЛ, била лісом, ДЛ мают пропонувати «нулєву опцію», цебто відступлення обох сторін від фінансових вимагань. Нулєву в кавичках, бо за розмеження мусит заплатити окрадений. Підкресьлю, же по-хамски ся веде надлісничий. З рядовими лісничими мам доволі добрі відносини.

Вживаєш слів «злодій», «пасер», «грабунок» тощо. Не мав Ти з цього приводу проблем?
То не єст лем мій язик. Наприклад, Христофор Лашкєвіч, підсекретар в Міністерстві стану в 2000 р., на зьвідання журналіста про брак устави реприватизацийної, відповів ляконічно, же «państwo może być pomawiane o paserstwo». Але так, мав-єм пригоду. Обурений поведінком ДЛ, написав-єм писмо, заадресоване до «орґанізації о характері проступця», в яким вимагав-єм видати парцелю, права на котру «по-лайдацки заперечували в суді». Як звичайно, з копйом до реґіональной і ґенеральной дирекції та міністра.
Надлісництво зареаґувало на оне позвом карним(!) за обмову. Програли, апеляцію тіж. Не проблєма в тім, же я мусів на тото циркуньство їздити до суду (хоц вартат мати підписане без суддю, же можна таких фраз вживати), але тото, же ДЛ позваляют собі на такє нахабство за пінязі, котри повинни оддати до бюджету, а котри дістали за дерево, витяте зо зграбуваних лісів.

А коли в «децизії» і є прізвище власника?
Треба вимагати оне уневажнити від воєводи. Кожен може написати заяву сам, але рекомендую найняти юриста.Дорога адміністративна має свої закони. Треба пильнувати термінів тощо. До речі, видів-єм комплєти документів, які люди поробили юж кількадесят років тому. Люди, які перейшли догору в воєводи, не били сьвідоми, же од децизії воєводи мали три роки, жеби старатися о одшкодування і гнес іх документи мают лем вартіст макулятури.

Aле Ти робив це сам?
Так. Кус і про тото, же хтів-єм мати люксус того, же гнес можу повісти, як скандально функцьонує адміністрація в Польщи не з оповідань, а з опиту. Наприклад, кєд уряд воєводи затягнув справу, начав-єм, штоден, при поранній каві висилати мейля: Domagam się poszanowania litery i ducha prawa przez Małopolski Urząd Wojewódzki w Krakowie, a w szczególności Kodeksu Postępowania Administracyjnego, a w szczególności art. 35. tego Kodeksu, a w szczególności bezzwłocznego wydania decyzji w w.w. sprawach.
До урядника, який провадив справу, його начальника, начальника його начальника і… самого воєводи. По двох тижнях такого «дурканя» урядник погрозив мі процесом цивільним…
Як результат… уряд змінив урядника, котрий провадив справу. Бил то єдиний раз, коли дахто з урядників орґанізації «Жечпосполіта Польска» мене перепросив (за погрози того урядника). Жеби перепрошувати за крадіж, чи кількадесят років пасерства, нікому до голови не прийшло. Мож ся зьвідати, чи висиланя таки мейлів має смисл. Оповім такє. Кєд мі воєвода зас одписав, же не може завершити справи, бо міский уряд в Волові не одповідат, чи мій дідо дістав даяку компенсацію на Заході, почав-єм висилати штодня подібного мейля до Волова. Уряд, який не одповідав без місяц, одповів в тижден. Лем, чого то я мам іх поганяти?

Моя знайома хотіла добитися землі своїх дідів на Ярославщині. Коли з’ясувала, що на ділянці її дідів стоїть хата, в якій живе сім’я, вона покинула свій намір. Сказала, що не хоче робити іншим того, що зробили її дідам 1947 року. Ти згадав, що отримав відшкодування за господарство діда.
То іщи друге. Люде, котри набули (найчастійш за континґенти збіжа) заграбани маєтки, мают повне юридичне право на тоти маєтки і од них нич не можна вимагати. Вимагати можна єднак компенсації од держави, яка тото продала. Оповім таку історію. Пару років тому роби-єм в Ізраілі. В вихідні їздив-єм тіж між палєстиньців і розмовляв тіж з тими, які стратили маєтки по війні 1948-49 рока. Одного разу оповіли мі історію Фавзі Азара, в якого крас доми в Назареті, гнес його родина до спілки з жидом Маозом Іноном провадит гостель. Сеньор роду нигда ся не згодив зяти фінансову компенсацію за поля, яки му одобрала ізраільска держава, бо дідовизни на пінязі не можна перерахувати. А мі хтовди прийшло до голови, же Ізраіль сам пропонував грошову компенсацію, а бандитів з орґанізації «Жечпосполіта Польска» треба тягати по судах, жеби видерти ім своє.
Я мам писмо, підписане самим воєводом (мусіли ня мати дост, бо нормально підписуєся в найліпшим випадку директор виділу), же не видит можливости компенсації. Найперше зажадав-єм (на письмі) післати воєводу на баданя психіятрични (може не злодій, а лем хорий?), а потім пішов-єм до суду, котрий засудив пару раз вищу компенсацію, як тото о што-м внескував.
Проблєм в тим, же люди медже собом роблят лем тото перше. Бесідуют, же держава то бандити. Але нич з тим не хцут зробити дальше. І то не лем за то, же не знают, але не хочут.
Я юж вельо раз пробував підповісти, яка єст процедура, яки і одкаль ім треба документи, кого наняти і яки сут того меньш-веце кошти. І в кінци чув-єм маґічну фразу «як знали забирати, най знают оддавати».
Так можна з чеснима людми. А польска держава… Ганьба ім, же оддают лем тото, што було вкрадене незгідно з «кунштом рабунку», а не про то, же неетичним єст красти. І треба пригадати, же за тото, же не є системного уреґулювання проблєми реприватизації, співвідвічальний єст не хто інчий, як Яцко Куронь, котрим льоббував проти устави, котра дозваляла оддати 30%. І то не для того, же уважав, же оддавати лем 30% нечесно.

Тобі вдалося відвоювати уже один ліс та отримав компенсацію за господарку діда. Скільки часу зайняли всі формальності?
Моя тета померла в 2009 році і коли мі треба било піти до суду зробити спадкові справи, я подумав зробити іщи справи по дідах. До ліса пішов як власник в 2015 р. Але тоти дати нич не значат. Кожна справа має свій рівень комплікації. Але тіж кожну справу можна зле попровадити. Знам люди, котри провадят свої справи по десят років і веце, але нич ся в старанях не посунули.
Оповім таку історію. Єдну справу випадало перепровадити в суді в Горлицях. Я написав заяву до суду во Вроцлаві з проханням перепровадити єй, згідно зо здоровим глуздом, на місци, де жиют шитки спадкоємці. Дістав­єм згоду… по році, по тім як справу розлянули суди во Вроцлаві, Горлицях і Новому Санчі. Як би справу провадив горлицкий суд справа тривала би рік прутше…

Є якісь вимоги, як тепер Тобі управляти лісом?

Лосяне купили місцеви ліси в 1903 році. До Операції «Вісла» тяли барз мало. Гнес в моїм лісі дерева, яким веце ста років. Тому треба било стяти пару буків. Хоц про тото, жеби молоди дерева мали сьвітло. На щастя, для мене на місци господарят в лісах наші люди і є кого наняти до такой роботи. Є кому найти купця на дерева, є кого попитати, як господарювати. Гтовди ліс купувало перше покоління, вроджене по знесінню паньщини. Люде, які заробили на тот ліс тяжком працьом. Жоден добрий цісар ім оне не подарив. Тото била іх інвестиція, забезпечиня на випадок біди, на придане тощо. То била іхня гордіст.
Я би міг повісти, же во мні четверте покоління лісників, якби не тото, же знам, же вільний вируб ліса лосянам ґварантували Ґладиш в 1480 чи Браньский в 1525 роках. ■

Опубліковано в Головна, Лемківска сторінка, Останній номер.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *