Мирослав Левицький ■ КУЛЬТУРА ■ 2008-09-19
{mosimage}Нещодавно один юнак із Польщі після перегляду фільму “Катинь” написав мені, що ця картина дозволила йому ґрунтовно зрозуміти час, про який вона розповідає. Він у ній побачив більше, ніж хотів показати режисер. І це визнання змусило мене ще раз повернутися думками до фільму, до київської прес-конференції Анджея Вайди та слів українського громадського діяча і письменника Богдана Гориня, які він сказав після перегляду фільму. Роблячи паралелі між проблемами, піднятими у фільмі А. Вайди, та історією України XX ст., Б. Горинь наголосив, що Україні нині конче потрібні фільми, подібні до “Катиня”.
Незважаючи на безліч проблем, які мусить долати українська кіноіндустрія, в Україні є фільми, які стоять в одному ряду з фільмом “Катинь”. У цьому я переконався, побувавши на прем’єрі фільму “Владика Андрей” режисера Олеся Янчука, у доробку якого такі широко відомі картини, як “Голод-33” за мотивами повісті Василя Барки “Жовтий князь” (фільм представлявся на багатьох міжнародних кінофестивалях Північної Америки та Європи), “Нескорений” про леґендарного командира УПА Романа Шухевича та ряд інших фільмів.
Олесь Янчук належить до середнього покоління кіномитців. Йому нині 52 роки. У 1979-1984 рр. він вивчав кінорежисуру у Київському державному інституті театрального мистецтва ім. Карпенка Карого. Декілька років працював асистентом режисера на київській кіностудії ім. О. Довженка. У самостійне творче плавання пішов 1991 р., приступивши до праці над своїм першим повнометражним художнім фільмом “Голод-33”. На I Всеукраїнському кінофестивалі цей фільм отримав головний приз та кілька дипломів. А режисер засвідчив, що є яскравою особистістю української культури. У 2008 р. він створив картину, якою повинна пишатися Україна, яку можна ставити в один ряд з фільмом “Катинь” леґендарного Вайди.
Під керівництвом О. Янчука фільм створила група унікальних людей. Безперечно, що без Михайла Шаєвича, який разом з О. Янчуком є спів автором сценарію, без операторського хисту та досвіду Віталія Зимовця, Олега Горобця та Василя Чаплигіна, без консультацій Оксани Гайової з львівського архіву і врештірешт без глибокого перевтілення артиста Сергія Романюка у постать митрополита Андрея Шептицького фільм був би зовсім іншим.
Хоч головним персонажем фільму є митрополит Андрей Шептицький, проте це не біографічний фільм, а художній портрет великої особистості, художнє осмислення системи цінностей, за якими жив та які проповідував владика. Це також ілюстрація часу, у який цій людині довелося жити.
У фільмі не показано ряду яскравих сторінок із життя митрополита, таких як його підтримка мистецтва та мобілізація суспільства на допомогу засудженій на Голодомор УРСР. Однак і без них перед глядачем постає постать великого пастиря, мислителя і гуманіста, турботливого батька бездержавної тоді нації. Режисер сказав, що це не через недогляд чи трактування різних сторінок життя митрополита як менш або більш важливих. Це пов’язане лише з часом. Якщо згодом визріє ситуація, що можна буде зробити багатосерійний фільм для телебачення, то безсумнівно ті сторінки діяльності митрополита увійдуть до сценарію.
У первісному варіанті фільм мав тривати 160 хвилин і в такій версії він був представлений на прем’єрі у Полтаві на фестивалі “Мазепа фест”. Згодом повна версія фільму була презентована у Львові й ІваноФранківську. Саме у цих містах в основному проводилися зйомки. Фільм знімався також у Ватикані, Відні, Крехівському та Унівському монастирях. Епізоди із заслання митрополита до РФ знімалися у Чернігові. А концтабір, у якому загинув брат митрополита, монах студит, у світському житті – відомий політик, депутат Галицького сойму та парламенту Австро Угорщини, блаженний Климентій Шептицький, знімався у Золочеві. “Ми не наважилися їхати на зйомку того фільму до Росії”, – каже режисер. Прокатники вимагали від нього відрізати цілу годину картини. Не без болю серця Олесь Янчук скоротив її до 125 хвилин. 30 копій фільму “Владика Андрей” 4 вересня почали йти Україною – від Львова починаючи, а Луганськом закінчуючи.
Звичайно, для тих, хто звик ходити у кіно, щоб убити час, а при нагоді полускати зерняток і посміятися, фільм “Владика Андрей” буде важким, бо він привертає увагу до таких понять, як совість, честь, патріотизм та усвідомлення призначення людини. Режисер вірить, що для більшості суспільства він буде не просто цікавим, а й потрібним, бо у гонитві за матеріальними благами змушує замислитися про сенс життя.
Коли молодий граф Роман Шептицький, відкинувши перспективу блискучої світської чи військової кар’єри, вступив до василіанської обителі, обрав шлях служіння Богу і людям, то навіть його найближчим важко було зрозуміти цей вибір. Він відповідав: “Бо народ мій, якого я частка, потребує допомоги”. Як відбулося усвідомлення, часткою, якого народу він є?
За словами режисера, хоч фільм і художній, проте всі його епізоди базуються на джерельних фактах. У юності під час молитви Роман Шептицький відчув на собі дивний доторк. Пізніше він часто вдивлявся у портрети своїх знаменитих предків, серед яких були видатні релігійні діячі, полководці, дипломати і політики. Одного вечора перед портретом великого оборонця українства, київського митрополита Атанасія Шептицького (у фільмі через технічний недогляд це ім’я звучить Анастасій) почув голос: “Пам’ятай, що ти позичений”. І голос цей усе подальше життя його супроводжував. Юний Роман відчував утому від світського життя, часто йому докоряли, що він якийсь дивний. “Наголосом на той епізод я хочу нагадати людям, що ми не випадково приходимо на світ, що усі ми на землі є лиш позичені”, – сказав режисер.
У фільмі є багато паралелей з нинішнім днем. Яскраво показано, як митрополит за будьяких обставин, незважаючи навіть на загрозу життя, йде до своєї пастви, несучи їй смолоскип віри. Він не кориться ані царським, ані сталінським, ані гітлерівським сатрапам. У картині показано також, як глибоко неприйнятною для російської Церкви була єдність східних церков, що обстоював митрополит. Він розумів, що спільнота церков – це спільнота людей, це своєрідний розчин, який чинить націю монолітом. І за своє прагнення єдності згодом заплатив здоров’ям. Його хвороба ніг була зумовлена простудою на російських “курортах”, де він опинився під час І Світової війни з наказу генерала Брусилова.
Цей факт змушує вдумливого глядача шукати відповіді на кардинальне питання (правда, воно у фільмі не звучить безпосередньо): де знаходиться межа між справжньою та декларативною вірою? Відомо, що і генерал Брусилов (фактичний правитель окупованої царськими військами Галичини), і його сестра, закатована згодом більшовиками на Соловках, були релігійними людьми. То чому ж тоді генерал християнин виносить митрополитові вирок? Дуже промовистим є повчання для митрополита Андрея від одного з російських ієрархів: коли тому не вистачає арґументів у дискусії, тоді виразно дає зрозуміти, що церковна влада вдасться до послуг світської і так чи інакше перерве започатковані митрополитом об’єднавчі дії.
У фільмі “Владика Андрей” практично немає сюжету, у якому не знаходилася б глибока метафора. Однак не стану зупинятися на всіх. Хочу лише наголосити, що творці фільму кажуть, що, показавши духовний світ митрополита Андрея, вони надіються хоч трохи вплинути на нинішній світ, хоч трохи зробити його кращим.
Наскільки це вдасться зробити? Нині важко відповісти. З одного боку, після перших, прапрем’єрних показів цього фільму, як і у випадку з фільмом “Катинь”, люди вставали і дякували за нього тривалими оплесками. З другого боку, чимала частина українського суспільства має уявлення про митрополита Шептицького, як і про тогочасний період української історії, зачерпнуте з пропаґандистської літератури радянської доби.
Проте не вони становлять небезпеку історичній кінокартині “Владика Андрей”, а сили, які заробляють величезні гроші на прокаті закордонних фільмів, що пропаґують насилля та аморальність. І це вони замовляють різноманітні перевірки, насилаючи не лише податкові служби, а й контррозвідку, сказала голова державної служби кінематографії Ганна Чміль. За її словами, коли на українському кіноринку стануть реґулярно з’являтися фільми такого плану, як “Владика Андрей”, то значно звузиться місце для фільмів, якими нині насичений український простір і які годують чимале коло ділків.
Олесь Янчук, попри всі небезпеки, з вірою дивиться в майбутнє як фільму “Владика Андрей”, так і українського кіно загалом. За його словами, вже восени очікується поява цього фільму на дисках DVD з титрами іншими мовами. Оскільки фільм уже був презентований на кінофестивалі у Каннах (правда, поза конкурсом), то існує англійська версія фільму. Планується ще зробити титри – польською, німецькою та російською мовами.
“Наше слово” №38, 21 вересня 2008 року {moscomment}
