Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №24, 2018-06-17

Осінні муніципальні вибори стануть одними з найважливіших у новітній історії польського самоврядування. Від них залежить те, наскільки місцева влада вистоїть перед натиском центру, який хоче якнайбільше підпорядкувати собі самоуправління. На це накладаються невтішні інформації з Брюсселя – Варшава, найімовірніше, у новій бюджетній перспективі на 2021–2027 рр. отримає 64 млрд. євро, тобто на 20 млрд. менше, ніж досі. А саме європейські кошти довгий час були запорукою незалежності польської місцевої влади.

Для української громади у Польщі місцеві вибори традиційно були способом репрезентації нашої громадської активності. Висування кандидатів у місцеві самоуправління з підтримкою ОУП було однією з головних політичних акцій нашої меншини, а кандидати досі йшли під лозунгом, котрий можна узагальнити так: «для меншини і реґіону». Тобто, підкреслюючи своє національне походження, кандидати говорили про те, що для них важливий регіон з усіма його мешканцями, його всебічний розвиток, а партнерська співпраця з українськими містами була для багатьох самоуправлінь візитівкою. Досі у поєднанні національного і реґіонального для виборців більшої частини Польщі загалом не було конфлікту.

Проте, як показують результати останнього дослідження Інституту публічних справ у Варшаві, у Польщі кардинально змінилася ситуація. Ця установа від 2000 р. проводить дослідження дистанції суспільства, запитуючи поляків, чи охочі вони бачити представника іншої національності в ролі сусіда, приятеля, свояка, безпосереднього шефа чи депутата місцевого самоврядування.

На відміну від досліджень симпатії до представників різних народів, що його веде в Польщі Центр досліджень громадської думки (CBOS), останнє опитування – більш глибинне й приватне. Адже українця любити чи ненавидіти загалом легше, ніж конкретного українця-тестя чи українця-начальника.

Головний висновок авторів дослідження Інституту публічних справ – ставлення до українців у порівнянні з 2013 р. погіршилося в середньому на 20 відсотків. Саме на 2013-й приходиться пік популярності українців – до того часу ставлення до нас з боку польського суспільства покращувалося з року в рік, а відтак стало гіршати.

Що варто наголосити: якщо загал польського суспільства вже досить добре сприймає українців у ролі сусіда чи приятеля, то все ще насторожено ставиться до більш інтимної ролі члена сім’ї (зятя чи невістки). Найбільш болюче поляки сприймають українця, котрий знаходиться на вищому суспільному щаблі – у ролі начальника чи депутата місцевої влади. Так, якщо у 2000 р. українця в цій ролі готові були бачити лише в районі 20 відсотків респондентів, то в 2013 стовпчик виріс до понад 80 відсотків. Зараз сприйняття українця у ролі начальника чи депутата знову падає – відповідно 60 і 55 відсотків.

Отже, можна вважати, що попередні вибори до органів місцевого самоврядування 2014 р. відбулися при найвищому за всю польську історію рівні сприйняття українця на посаді депутата. Нині коливання пішло в зворотному напрямку, а підірвала довіру до українців, за словами авторів дослідження, «історична політика „Права і справедливості”». Що важливо – у випадку несприйняття українців великої ролі не грають політичні вподобання чи соціальний клас респондентів. Битися за прихильність восени українським кандидатам у польські самоврядування доведеться у важчих умовах, ніж на попередніх виборах. І найсумніше те, що не ми напрацювалися на гіршу кон’юнктуру – її створили нам з центру і без нашої участі (якщо вірити авторам дослідження).

У чудовому японському епосі «Хей-ке-моноґатарі» описувалася ворожнеча родів Мінамото і Тайра, Північної і Південної столиць. Війна знищила Тайра, проте водночас викривавила країну. Воєначальник роду Тайра – Кійоморі – не приховує нестримної пристрасті до влади, він пихатий навіть у ставленні до близьких і невблаганно жорстокий.

Коли помирає імператор Нідзе, ченці монастирів з Південної і Північної столиць сваряться через те, хто має поставити поминальні дошки. Того разу монахи Святої гори в Нарі замість четвертого місця, пішли другими, порушивши звичай минулих років. Два ченці монастиря Кофукудзі, котрих зухвало випередили монахи Святої гори, відомі забіяки, мечами повалили скрижаль Святої гори і порубали її в дрібні друзки. Два дні пізніше монахи Святої гори прийшли до столиці і знищили абсолютно не причетний до сварки монастир Кіємідзу, спаливши там усе дотла.
На ранок біля воріт спаленого храму хтось встромив дошку з написом: «Віра в богиню досконалої мудрості перетворює геєну вогненну в прохолодну воду!».

Кійоморі у помсту нищить Великий храм Сходу з величезною статуєю Будди, дорогоцінним спадком попередньої епохи. Кілька років пізніше Кійомора вмирає, і зникає сила роду Тайра. Вони змушені покинути Південну столицю, а через кілька років останні Тайра разом з малолітнім імператором тонуть у водах бухти Дан-но-ура.

Нинішні суперечки Варшави і Києва – це такий собі епос «Хейке-мо-ноґатарі» з поправкою на електронну епоху. Є гнів, є непримиренність на тлі бійки на кістках загиблих і є невинний монастир, котрий палять і котрий відкликається до непримиренних злочинців словами релігійного благословення і надії.
Зараз цей невинний монастир – грядущі самоврядні вибори. Самоврядування мало в чому винні у війні між партією влади та опозицією у Варшаві, та є велика ймовірність того, що на них іде ворог з Північної столиці. Північна столиця хоче якнайбільше заполітизувати місцеві вибори. Наше завдання – показати, що локальні спільноти вміють домовлятися понад поділами і національними різницями, і не дадуть спалити своєї брами. «У кожному судженні мудрість і нерозсудливість, подібно до кола, яке не має кінця. А тому, коли людиною володіє гнів, нехай вона боїться, перш за все, власного гріха!» – закликають автори японського епосу. ■

Поділитися: