Виправдати «Віслу»: чим це шкодить не лише українцям у Польщі, але всій польській державі

Ігор Ісаєв, головний редактор порталу PROstir.plПОГЛЯДИ№41, 2017-10-08

У Польщі – декомунізація. Залишки тоталітарного минулого, десь за прикладом України – перейменовують, а весь процес правляча партія «Право і справедливість» подає як ледве не остаточну перемогу Четвертої Польської Республіки над комунізмом. Проте дія народжує протидію. І ностальгія за старим комуністичним ладом стає для частини польської опозиції елементом боротьби з владою.

<strong>1946 р. Динівське підгір’я. Загін комуністичних карателів (міліціонерів) вирушає в терен на бій з УПА та цивільним
1946 р. Динівське підгір’я. Загін комуністичних карателів (міліціонерів) вирушає в терен на бій з УПА та цивільним населенням. Фото з Вікіпедії

Лешек Міллер, лідер Союзу лівих демократів у Польщі, виступив нещодавно в ефірі проросійського рупора, радіо «Спутнік», з критикою теперішньої офіційної Варшави. За його словами, Польща зробила «антиросійську риторику» наріжним каменем власної політики, тому «по-варварськи» знищує радянські пам’ятники «дружби».
Або інше. Під посольством України власне 28 квітня виступив політик Польської селянської партії Пйотр Зґожельський, говорячи про Акцію «Вісла» наступне:
– Ця операція привела до того, що поляки нарешті відчули спокій. Це завершило геноцид і ворожі дії проти невинного польського населення. Ось чому Польська селянська партія є серед вас сьогодні, щоб порушити цю тему, – наголосив депутат на мітинґу в 70-ту річницю депортації українців, яку польський Інститут національної пам’яті називає «комуністичним злочином». Мітинґ улаштували 28 квітня перед Посольством України у Варшаві члени праворадикального освітнього центру «Powiśle» з однією метою, – щоб висловити подяку за Акцію «Вісла». Справа останніми днями потрапила до прокуратури.
Підміна понять чи заперечення природних законів, за якими функціонує суспільство, – це дійсно одна з хвороб нашої епохи. І тут не йдеться про якийсь зовнішній вплив російської пропаґанди, тут є питання до нас, як до суспільства: наскільки ми готові дозволити іншому поводитися з таким же рівнем свободи, який ми би дозволили собі в поводженні з іншими? Усі люди є рівні від природи – це головний принцип, який висловили діячі епохи Просвітництва, з якого виросла вся сучасна європейська філософія, з її демократією і бюрократією з одного боку, і тоталітаризмами та кривавими соціальними експериментами – з другого. Що таке рівність? Це рівність у змагальності. Проте все не може дістатися всім. Це призводить до підозр, до війни всіх проти всіх, як писав Гоббс.

З одного боку, людині властиво любити й оточувати себе коханими людьми, з другого – втягуватися в конфлікт, тут є безкінечна боротьба за власну позицію. Однак Руссо говорив, що співстраждання – це почуття, яке рухає людину далі, воно важливіше за боротьбу, людині властиво співпереживати тоді, коли вона бачить страждання і смерть подібних собі створінь.
Через кілька століть після того, як видатні філософи Просвітництва сформулювали ці принципи, які допроваджують до спільної безпеки і спільного процвітання, – ми 2017 р. знову мусимо повертатися до першопочатків цих принципів. Французькі філософи сформулювали всі основи співіснування людського суспільства, і ці нематеріальні правила є прямим джерелом матеріального добробуту суспільства. З іншого боку, ця ж філософія народила Робеспьєра й одну з найкривавіших політичних подій світової історії – Французьку революцію. І це гірка посмішка Кліо.
Історія повертається знову, вона оживає щораз інтенсивніше. Це пастка нашого часу, коли, попри криваві події в Сирії чи східній Україні, ми все ж живемо в один з найбільш спокійних періодів за весь час існування людства. Проте старі конфлікти оживають у мирних частинах світу, вони теж стають новими війнами. Виправдовування Акції «Вісла», яке знову викликає обурення й української спільноти в Польщі, й частини польського суспільства; але теж події в найбільш розвиненій демократії світу, в американському Шарлоттсвілі, де з допомогою місцевих націоналістів ожили демони громадянської війни. У США загинули люди. У Польщі демони минулого поки що прокидаються, та їхня небезпечність очевидна. Як і очевидне бажання певної невеликої групи польського суспільства говорити від імені всіх поляків, задля нарочитого блага всієї спільноти, щоб виступити широким фронтом проти менших і слабших – передусім українців.
Нема нічого страшнішого, коли всі в суспільстві виступають проти одного. Бо в цьому розкладі вони – це вже не всі. Їм лише здається, що вони всі, але це вже не всі. Це – найгірша форма тиранії, бо один не може протистояти «всім». Тоталітарні режими ХХ ст. навчилися конструювати «всіх», – щоб суспільству здавалося, що воно воєдино виступає проти одного ворога. До чого це довело, ми вже знаємо. ■