Ярослав Стех ■ ІСТОРІЯ ■ №29, 2017-07-16
Життя і творчість іконописця Йова Кондзелевича
Ікони у світовій цивілізації займають особливе місце. Вони поруч Біблії відіграють і в житті українського народу надзвичайно важливу роль. Ікони присутні в усіх життєвих починаннях. Вони – свого роду вікно в духовний світ. Звідси і їхня особлива мова, де кожен штрих – це знак або символ.
Про ікони відомий російський письменник Іван Шмельов написав повість «Неупиваемая Чаша» (1918). Окремі ікони наділені Божою ласкою чудотворних. Перші ікони в Україну прийшли з Візантії. Вони були виконані на дереві або викуті в камені. Найстаріші іконописні зразки збереглися на Десятинній церкві й у Софійському соборі в Києві. До перших ікон зараховують Вишгородську (Володимирська), Ігоревську (ХІ ст.), Чернігівську (ХІІ ст.), Печерську (ХІV ст.). Трохи пізніші: Холмська, Зарваницька, Самбірська та інші. Київська Русь-Україна запозичила як техніку, так і стиль, а навіть запросила самих іконописців з Царгорода і підлеглих йому шкіл іконографії. Зберігаючи традицію візантійської іконографії, Русь-Україна незабаром виробила свій стиль, свою версію загалом домінуючої візантійської традиції. Найславнішим іконописцем доби Київської Русі-України був Алімпій, монах Києво-Печерської лаври, який творив наприкінці XI і на початку XII ст. Літописець Нестор подає, що він вчився у греків, а відтак став самостійним та ориґінальним іконографом. Йому приписують авторство розпису найбільшої частини собору Успення Богородиці в Печерській лаврі. Київська школа виховала ще багато інших анонімних іконографів, які створили численні шедеври і в самому Києві, і в інших осередках Київської Русі. Десь від XIII до середини XVII ст. іконографія розвивається в Галичині й на Волині. Це сталося внаслідок історичного лихоліття, а саме татаро-монгольських нападів на Східну й Центральну Україну. Західна Україна прийняла традиції від Київської школи й розвинула їх у себе, займаючи в цій галузі ключове місце. На увагу заслуговує іконографія Закарпаття й Лемківщини, де розвинулося цікаве церковно-історичне мистецтво особливо в XV– XVII ст. У той час меценати спонсорували ренесансну течію і давали гроші на оздоблення великих церков. Художніми виконавцями були часто мандрівні іконописці. Головним центром тоді був Перемишль, а відтак у ХІХ ст. ікона, у тому на склі (вікнах) поширилася і на Гуцульщину та Полісся, де навіть, крім традиційної ікони, було чимало ікон з металопластики.
Йов Кондзелевич народився 1667 р. у Жовкві на Львівщині і зайняв ключове місце в історії іконописання. У Жовкві існувала одна з кращих у Європі шкіл живопису. У ній навчався наш іконописець десь після 1674 і до 1686 р. У молоді роки він переїхав на Волинь, де жив спочатку в Луцьку (там, правдоподібно, він викладав у братській школі) і звідси був запрошуваний як художник до різних церков України.
Основним заняттям Кондзелевича був іконопис. Інколи він малював портрети. В акті обрання єпископа на Луцьку православну кафедру 1710 р. про нього згадано як про ігумена Луцького Хресто-Воздвеницького братства, а 1713 р. його повторно обирають на цю посаду. Точна дата смерті Йова Кондзелевича невідома. Завдяки спільним проектам музею волинської ікони та волинської обласної друкарні опрацьовано матеріали про видатного іконописця Йова Кондзелевича. У результаті цього 2017 р. побачив світ у Луцьку історичний календар, присвячений відзначенню 350-річчя від дня народження славного іконописця.
Дослідники мистецьких робіт Кондзелевича ставлять їх в один ряд з шедеврами італійського художника Рафаеля Санті (1483–1520) та іспанського художника Естебано Мурільйо (1618–1682), тим доводять про непересічний талант волинського іконописця та його місце у світовій культурі. Феномен художника і творча манера Й. Кондзелевича сформувалася під впливом місцевої художньої української культури. У його особі поєднався майстер європейського рівня і скромний чернець – «недостойний ієромонах», як він підписав себе на одній з ікон. Його мистецтво відзначається глибоким драматизмом, витонченою імпозантністю. У його творах відобразились і переплелися духовні шукання і мистецькі досягнення Жовкви, Львова, Києва та Західної Європи. Барокові шедеври мистця прямо вражають і зачаровують навіть найбільш вимогливих знавців мистецтва. Він виконавець та одночасно педагог, який вів іконописну майстерню, де працювали над розписом іконостасів Загорівський, Локачинський, Богородчанський. Займались виконанням окремих ікон не тільки на Волині, а й за її межами. Найбільший комплекс пам’яток, які представляють творчість Кондзелевича та майстрів його кола експонуються в музеї волинської ікони. Саме Волинський краєзнавчий музей подав пропозиції Національному банку України та Укрпошті щодо виготовлення ювілейної монети і видання ювілейної марки на честь Йова Кондзелевича як іконописця та найяскравішої постаті в історії українського живопису на зламі XVII і XVIII століть.
Ікони Й. Кондзелевича наповняють нас захопленням, промовляють до душі й освітлюють її спокоєм, радістю і вдячністю, що ми українські християни. Нам потрібна ця радість особливо тепер, коли на нашій землі лютує воєнна хуртовина російських орд, які щоденно заливають кров’ю нашу українську землю. Треба наголосити, що ікони Йова Кондзелевича зміцнюють серед вірних релігійну свідомість. Ця, до кінця не з’ясована, універсальна духовна мова ікони має в собі найкращий засіб і силу спілкування навіть між людьми відмінних віросповідань та різних релігійних конфесій. Ікона, що особливо виконана з такою майстерністю, має в собі цю дивовижну властивість доходити до загальнолюдського глибинного почуття, а через почуття має здатність викликати глибокі релігійні зворушення і переживання, які словами живої мови годі передати. Саме в цьому дивовижна сила ікони, яка здатна своєю безпосередністю розбудити людську інтуїцію, дати внутрішнє задоволення і душевний спокій, який спрямовує людину до джерел великої краси, яким є Бог. Останню свою роботу «Розп’яття» митець створив 1737 р. для церкви в с. Чернчиці біля Луцька (зберігається в Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького). Остання згадка про Йова Кондзелевича, яка дає можливість приблизно визначити час його смерті, є інвентар монастиря в Дубні, датований 27 січня 1748 р., де йдеться про намісні ікони «руки небіжчика Йова» з іконостаса в монастирській церкві Св. Георгія. Таким чином, можна припустити, що Йов Кондзелевич помер десь між 24 травня 1740 р. і 27 січня 1748 р., проживши понад 73 роки багатого на події та мистецькі звершення життя. ■
Фотографії надані автором статті
