Ірина Колодійчик ■ КУЛЬТУРА ■ №5, 2017-01-29
До кінця січня у Варшаві, в Бюро художніх виставок (BWA, ul. Jakubowska 16/3) можна оглянути виставку фотографій «Iскри/Sparks». З її авторкою – фотографом Вiкторією Войцеховською мені вдалось познайомитися влітку 2015 р., коли вона ще була студенткою Варшавської академії мистецтв, а до фотопроекту «Icкри» відзнято лише кілька перших героїв. Побачивши інформацію про неї – молодого польського фотографа – i проект, пов’язаний з українськими воїнами АТО, на одному з відомих сайтів, які пишуть про нові події і явища в польській культурі, у мене відразу ж виникло бажання ближче познайомитися з його авторкою, щоб запитати, чому вона, молода дівчина з Польщі, цікавиться темою українсько-російської війни.
Потім, коли я познайомилася з Вікторією Войцеховською ближче, то сама почала залучати своїх знайомих хлопців з Дрогобича і Львова, які брали участь у військових діях на східній території України, до участі у фотопроекті. Погоджувались не всі: дехто ще мав повертатися на фронт і мусив дотримуватись хоч мінімальної конспірації, бо тут – зйомка всього обличчя, якій, зазвичай, передувала щира розповідь під диктофонний запис про те, чому потрапив на війну і як там вижив. Результатом кількох поїздок В. Войцеховської у 2015–2016 рр. в Україну, також у зону АТО, стало понад шістдесят готових фотопортретів (розмірами близько 60×50 cм) молодих чоловіків у темному одязі, з акцентом на обличчі та очах, з пониклим поглядом, що помітне на кожному портреті; кількох колажів; коротких відео з відзнятою військовою муштрою з кулеметом, а також розмовами з воїнами віч-на-віч. На одному з найбільших колажів представлена група військових на фоні вітального напису «Місто Слов’янськ». Із понад двох десятків чоловіків на фото частина має затерті позолотою обличчя. «Це власне ті, що загинули», – пояснює свій задум авторка фотопроекту. Мені такий прийом асоціюється з тим, який застосовували майстри малювання ікон. Вони використовували позолоту для промальовування німбів святих.
Проект «Icкри» публіка вже мала нагоду бачити. Це був дипломний арт-проект В. Войцеховської у Варшавській академії мистецтв, який викладачі оцінили найвищим балом. Він також експонувався у травні 2016 р. у французькому містечку Ніорд у рамках Фестивалю молодих фотографів, а так само під час Місяця фотографії у Кракові. Героями проекту «Іскри» Вікторія обрала українських бійців, які поверталися з фронту. Вона робила їм фото після повернення з зони бойових дій, щоб зафіксувати зміни, які сталися в їхньому погляді і зовнішності.
Вікторіє, як ти вибирала героїв до проекту фотопортретів «Icкри»?
Суттю цього проекту є історії людей, які були на війні на сході України; на війні, що відбувається зовсім близько східних кордонів Польщі. Але про те, що вона триває донині, ми, поляки, вже забули. Оскільки я родом з Люблина, тому відбувається вона близько до мого родинного міста. Я не могла собі уявити, що сталося б, якби війна поширилася далі в Європу. Насправді небагато людей цікавиться тим, що могло б тоді статися. Моєю метою в цьому проекті було віднайти людей, кинутих у вогонь війни: одні поїхали на фронт добровольцями, інші – отримали повістки для служби у війську і мусили це зробити. Це теж історії родин, які проживали в реґіоні Донецька і Луганська, що тепер охоплені війною. Люди, які потрапили в мій об’єктив, це звичайні люди. Наймолодший хлопець, якого я фотографувала, мав 15 років. Серед героїв моїх фотопортретів – багато воїнiв, які були на фронті неофіційно, тобто в добровольчих батальйонах, але були й офіційно мобілізовані в українську армію. Для мене найважливіше було зафіксувати контраст між їхнім довоєнним життям і тим, що їх спіткало на полі бою. Я не шукала професійних військових, а тих, що були втягнені у війну, їхні проблеми ставали зовсім іншими і вони починали жити війною. Розмовляючи з тими людьми, я могла довідатися про речі, про які раніше навіть не здогадувалась.
Ти для свого фотографічного проекту обрала нелегку тему війни та українських воїнів… Чому?
Я вважаю, що мистецькі дії з соціологічним підґрунтям, які черпають свою інспірацію в реальних людських історіях, дають і митцеві, і тим, хто побачить це мистецтво, можливість зануритися в ситуації, які не було можливості пережити на власному досвіді. Головна ціль цього проекту – розповісти про зміни, які вносить війна у зовнішній вигляд молодих хлопців. Я зустрічалася з тими хлопцями для фотографування портретів, коли вони поверталися з війни, часом відразу в перші ж дні після повернення, а часом два-три місяці після повернення, коли вони вже більш-менш доходили до себе. Мені цікаво було дослідити, чи моя фотографія їхніх облич здатна вловити те, що вони там пережили і побачили, бо ті всі пережиті межові ситуації вони мали глибоко в собі. Тут і закладений парадокс цих людей, бо вони є одночасно і жертвами, і злочинцями. Не забуваймо, що будь-який військовий конфлікт діє в обидві сторони, бо в обох сторін є людські жертви, а бомби нищать чиєсь життя і доми. Тут нема чорно-білого розподілу на тільки злих і тільки добрих. Всі ці чоловіки, які відчули жахливість війни, повинні тепер знову віднайти шлях до нормального життя, щоб жити поза фронтом.
Куратор виставки Марта Крюляк у розмові зі мною поділилася роздумами, чому тема війни на східній території України може бути близькою варшав’янам: «Мені здається, що тема війни на сході України повинна бути цікавою також через те, що відкриття виставки збігається з сумними подіями в Сирії та Алеппо, тому виставка «Іскри» набуває нового звучання. Ця історія, яку хоче розповісти Вікторія Войцеховська за посередництвом своїх фотографій, ще не закінчилася, бо війна в Україні ще триває, подібно як тривають інші війни, як-от війна в Сирії. Треба говорити на ці теми, тоді вони стануть цікавими для польської публіки. Сюди на виставку прийшло вузьке коло людей, яке цікавиться сучасним мистецтвом, але я сподіваюсь, що ця виставка ще набуде розголосу. Фонд польського сучасного мистецтва, який організував і надав приміщення для експозиції, теж залучить своє постійне коло відвідувачів».
Прийшли знайомі і колеґи мисткині, а також і ті, хто цікавиться українською тематикою та Україною. Ось як вони коментували цю подію:
Яґода Мазур, журналістка, блоґер: «Мені добре знайомі ці роботи ще з весни із Місяця фотографії у Кракові. Проте Вікторія Войцеховська постійно змінює виставкову форму проекту. На виставці в Бюро художніх виставок у Варшаві виставлено менше портретів, але є більше артефактів, як, наприклад, така «польова книжка», яку Вікторія зробила напередодні сьогоднішнього відкриття. У ній записані польською спогади деяких солдатів, уміщені маленькі фото і різні військові елементи з військової форми. Зізнаюсь, що війна – це хоч і не моя тематика, але такі соціальні проекти потрібні, щоб на хвилинку замислитися, як комусь могло бути важко це пережити. Найбільше вразив мене такий творчий підхід, коли обличчя воїнів були затерті золотою фарбою. Цей контраст змушує зупинись і замислитися».
Maтеуш Бонк, юрист: «Я знайомий з авторкою фотографій, тому прийшов на цю виставку. Мені було цікаво, як вона показує війну. Найбільш мене вразили фото облич у поєднанні з описом їхніх героїв, звичайними людьми зі звичайними професіями і місцями праці. Я – не митець, тому не можу окреслити техніку і спосіб фотографування, але я знаю, що війна могла б статися будь-де, навіть у Польщі, тому ця виставка така важлива і потрібна».
Моніка Скомра, випускниця Варшавської академії мистецтв: «Я прийшла сюди, бо знаю авторку і куратора виставки. Мене вражає те, що Вікторія Войцеховська цікавиться такими важливими темами. Ця тема повинна нагадати нам, полякам, що ми – сусіди українців, але ми живемо у спокої і в мирній країні, хоч це теж не є вічним і може швидко змінитися та зникнути».
Марк, відвідувач: «Ця тема наводить на мене острах – як можна знищити спокійну і мирну спільноту і посіяти ненависть, яка цей спокій знищує миттєво. Мати мого дядька була українкою, тому я намагався слідкувати за перебігом конфлікту, хоч сам я — француз, викладаю в Польщі французьку мову». ■
Коментарі
Цікавий і глибокий проект, величезна вдячність пані ВІкторіі, за те що вона висвітлює події в Україні! Мій чоловік теж прийняв участь у цій фотосесії!) Натхнення і сили талановитому фотографу!