Андрій Чорний ■ ПОГЛЯДИ ■ №48, 2015-11-29
Іноді дуже важко повірити, що життя може написати такий, а не інший сценарій, якимось чином поєднати два, здавалося б, дуже відлеглі куточки світу і створити, так би мовити, живу ілюстрацію до якоїсь тези, ідеї, уявлення, слів.
Я мав нагоду переконатися в цьому під час двох поїздок у село Березову Луку Гадяцького району Полтавської області, куди відправила мене управа Спілки українців-політв’язнів і репресованих у Польщі (СУПіРП).
Все почалося від пропозиції хорунжого Чорних запорожців Олександра Стеця з Перемишля, який був гостем одних зборів управи. Він розповів про згадане село, з яким його неформальна організація співпрацює вже давно. Доля цього полку переплелася з нашим Надсянням, бо після провалу української революції він був інтернований до Перемишля, де багато козаків залишилося на вічний спочинок на кладовищі в Пикуличах. О. Стець розповів про цікавий факт, який поєднує Полтавщину і Перемишль. У Березовій Луці народився славний полководець, учасник змагань 40-х років, командир перемиського куреня УПА Микола Савченко (псевдонім «Байда»).
Таким чином історія сплела долі українців із двох віддалених географічно реґіонів Полтавщини та Надсяння, а так само визвольну боротьбу початку і середини ХХ ст.
Після ознайомлення з цими цікавими фактами в управі СУПіРП виникла ідея, щоб при допомозі Чорних запорожців налагодити контакти з Березовою Лукою. Задум став дійсністю у червні 2015 р., коли разом з хорунжим О. Стецем ми подалися на Полтавщину на згадувані вище святкування, організовані чорношличниками, як називають Чорних запорожців з огляду на чорний шлик на шапці.
Під час візиту, зокрема після перебування в рідній хаті Петра Дяченка і зустрічі з місцевими мешканцями, ознайомлення з їх знанням про історію та їхніми проблемами, в мене з’явилася думка, що обов’язково треба якось заповнити білу пляму, яка існує в їхній історичній свідомості щодо визвольних змагань. Я переконався, що про події початку ХХ ст. в Україні більш-менш знають, проте мало відомо про змагання 1943–1947 рр. Я визнав за необхідне якось усвідомити всім, що боротьба йшла не лише на території сучасної України, а й на всіх інших землях, споконвіку заселених українцями, а також і на Закерзонні. Чудовим прикладом цього факту є М. Савченко «Байда», народжений на сході, він став славним полководцем над Сяном.
Після повернення до Перемишля я склав звіт перед головою СУПіРП Павлом Стрілкою та управою, поділився своїми роздумами і запропонував піти шляхом, перевіреним Чорними запорожцями. Вони встановили пам’ятну дошку своєму історичному командирові уже багато років тому і щорічно вшановують його пам’ять, проводячи в селі патріотичні заходи, які стали вже традицією. Так от і ми вирішили підготувати дошку, присвячену М. Савченку «Байді». Подумали також, що відповідним моментом для її відкриття було б свято Покрови (14 жовтня). Я висловив думку, що найбільш почесним місцем та водночас найбільш відвідуваним і корисним з виховно-пропаґандистських міркувань є школа в Березовій Луці. Мої пропозиції зустрілися з позитивним відгуком управи, і були прийняті відповідні рішення.
Почалася підготовка дошки за проектом Юрія Левосюка. Документацію розробив та листування вів Іван Шумада, біографічну нотатку опрацював Богдан Гук, технічними питаннями її виготовлення зайнявся наш голова – Павло Стрілка. На жаль, ми не встигли вчасно вирішити юридично-формальні питання. Гадяцька районна рада перед місцевими виборами, які наближалися в Україні, вже практично припинила свою діяльність, відтак ми не змогли отримати стосовного дозволу. За сприяння хорунжого О. Стеця все ж удалося домовитись з місцевою школою. Влаштуємо урочистість у рамках щорічних святкувань, а до вирішення формальних справ залишимо дошку в них на зберіганні.
Оскільки дорога далека, а ще й хотілося використати повністю час і можливості, першу зупинку ми зробили в Києві. Важко висловити наші почуття під час покладення квітів і запалювання лампадок в Алеї, присвяченій пам’яті Небесної сотні, полеглих героїв чергового етапу змагань за свободу України, на жаль, кривавого.
Після виїзду зі столиці ми зупинилися в Корсуні-Шевченківському. Під час дводенного перебування в цих краях ми відвідали музей Григорія Стеценка, побували у Стеблеві – селі Нечуя-Левицького, Кирилівці-Шевченківській, Черкасах, Каневі та ще інших цікавих місцях. Хочу тут від щирого серця подякувати Р. Боровику за гостину і незабутні враження, які ми могли пережити завдяки його турботі.
Врешті-решт, у день Свята Покрови, який від цього року став офіційно Днем захисника України, ми дісталися до мети нашої поїздки – Березової Луки.
Цього дня з’їхалися з різних кутків України, а також з Перемишля та Варшави. Почалися палкі дискусії про минуле і сучасне. Місцеві розказали про наболіле: у селі, яке нараховує 1300 жителів, нема церкви, з боку влади нема підтримки місцевих ініціатив, багато односельчан до всього ставляться байдуже тощо. Наступного дня разом з козаками, одягненими у свою форму, ми зібралися вшанувати пам’ять учасника змагань за незалежність України в 1917–1921 рр. ген. Петра Дяченка (командира Чорних запорожців) біля згадуваного вже, присвяченого йому, пам’ятного знаку. Після покладення квітів усі подались до місцевої школи. Там відбулася шкільна врочистість, на якій були присутні учні, вчителі, працівники школи та мешканці села. Директор школи привітав зібраних, після чого вчителька історії зачитала коротку біографію М. Савченка «Байди». Відтак я узяв слово і розповів, хто ми, заради чого сюди приїхали і як це сталося, що їхній односельчанин боровся за свободу України над Сяном. Я звернув увагу, що його історія прекрасно ілюструє слова національного гімну про боротьбу «від Сяну до Дону».
Після мене промовляли Чорні запорожці – Олександр Стець та Василь Ільчишин.
На кінець додам лише, що учасники поїздки платили за дорогу власними грошима. Ми так домовилися з головою спілки. Для мене це справжня честь, що міг я представляти СУПіРП та українців з Польщі в такому незвичайному місці, яким, без сумніву, є село Березова Лука.
Спростування
У статті «Від Сяну до Дону» пропущено речення: «Він розповів про згадане село, з яким його неформальна організація співпрацює дуже давно, тому, що в ньому (село Березова Лука – ред.) народився леґендарний командир полку Чорних запорожців, генерал-хорунжий Петро Дяченко – визначний учасник змагань за незалежність України 1917–1921 років.
За помилку перепрошуємо.
