Від чого насправді варто захищати польський народ і Польщу?

Ігор ІсаєвПОГЛЯДИ№10, 2018-03-11

На наших очах національною ідеєю Польщі стає сила, ароґантність і хамство. Суперечка про нову редакцію закону про Інститут національної пам’яті, котрий уже критикують навіть прихильники партії влади, лише підтверджує цю тезу. І люди, що здатні мислити на два кроки вперед, незалежно від того, чи підтримують вони «ПіС», чи ні, щораз частіше питають: а як поставити межу дешевому популізму на національних та історичних питаннях?

Ігор Ісвєв
Ігор Ісаєв, головний редактор порталу PROstir.pl

«Ґротескним» назвав положення «української» частини закону про ІНП політолог Пшемислав Журавський вель Ґраєвський, радник МЗС Польщі. Українській частині закону найбільше потрібна поміркованість, – це вже слова віце-спікера Сейму РП Ришарда Терлецького. А коментатор Єжи Тарґальський поготів назвав документ російською пасткою, з якої Польща не має доброго виходу.

І це тільки коментарі з останніх днів лютого, причому від членів і радників партії влади. У «Праві і справедливості» вже відверто говорять, що серед «мальованих» патріотів Польщі намалювалися представники російського лобі. Навряд чи партія зізнається в тому, що частково сама винна, що ці люди «підмазалися» до влади, як і в тому, що іноді й сама впадає в дешевий популізм щодо українців.

Те, що не тільки Тарґальський, але й Терлецький, голова парламентського клубу «ПіС», критикує закон про ІНП, і не просто так, а на українському напрямку, означає, що партія влади відчула межу, до якої можна розігрувати українську карту. Звісно, «ПіС» не припинить цього робити, проте рубежу все ж триматиметься і, певно, обережніше буде ставитись до наративу кресов’ян. Як не як, на законі про ІНП «ПіС» обпік руку. Рейтинґи партії зараз дещо похитнулися вниз, а зовнішній імідж узагалі досягнув рекордного дна. Керівництво партії це розуміє краще, ніж її опоненти.
А от якщо говорити про опонентів, то тут складно. Коли вийде це число «НС», уже відбудеться дискусія, організована варшавським Фондом Баторія під назвою «Ще діалог чи вже монолог? Політика стосовно України після закону про Інститут національної пам’яті». Одним із чотирьох дискутантів анонсовано депутата руху Кукіз’15 Томаша Жимковського, проти якого Об’єднання українців у Польщі подало звернення до парламентського комітету етики – з приводу перекручування фактів про українців під час сеймової дискусії про сумнозвісний закон. Депутат, який з парламентської трибуни поміняв місцями нападника і потерпілого в нападі польського націоналіста на учасника української процесії в Перемишлі, відчув печене і вирішив далі погратися «в котика й мишку». Він оголосив, що не піддасться залякуванням ОУП, а відтак назву «українці» описав як «австрійську вигадку».

Жимковський, треба сказати, і раніше висловлювався, як дешевий популіст, та йому це не приносило слави. Він вимагав 2017 р. то заборони в’їзду до Польщі Ющенкові, то говорив, що українці є «білими азіатами», то твердив, що Польща дає гроші Києву, а той будує пам’ятники Бандері. Але поза «кресов’янами» тоді на ці відверті маніпуляції ніхто не звертав уваги. Інша справа, коли Жимковський став депутатом-доповідачем нової редакції закону про ІНП. Несе ніби ту саму нісенітницю, але вже зі значно вищої трибуни.

У «Праві і справедливості», як я вже казав, взялися за голову. Глобальні зміни – чи то «добрі», чи то не дуже – виносять на поверхню також тих людей, котрі в нормальному стані не повинні на ній бути. Щоб не було шкоди, за цим процесом треба спостерігати.

А от у Фонді Баторія вирішили, що все гаразд, і що Жимковський як доповідач проекту закону і як представник Кукіз’15 є важливіший, аніж як депутат, що відверто маніпулює, прикриваючись імунітетом. І так його легітимізують у досить-таки порядних колах, тим самим сприяючи популізмові у публічній дискусії.

Це спостерігається у щораз ширших колах польського громадського життя. Те, що ще не так давно здавалося неможливим, нині вважають нормою, а стара, навіть недосконала норма стає бажаною точкою повернення.

Наприкінці лютого я поїхав до Гайнівки, щоб подивитися на марш націоналістів під портретами «проклятого» солдата «Бурого», відповідального за вбивства місцевого православного населення. Учасники маршу відверто і неприховано несли в другому ряді «кельтський хрест» – знак «білої раси», проте поліція на моїх очах затримала не прапор із цим знаком, а чоловіка, який вигукнув у бік маршу: «Расисти!». Націоналісти аґресивно скандували: «На деревах замість листя висітимуть комуністи», без сумніву, адресуючи ці слова місцевому населенню, котре досі голосує за слд, а поліція затримала жінку, яка спокійно на тротуарі стояла з банером «Моя батьківщина – це людяність». Мирні поодинокі прояви спротиву мові ворожнечі в публічному просторі поліція розцінила як спробу зірвати (!!!) марш із кількома десятками накачаних хлопців.

Ця картина абсолютно суперечить тому, що нам говорили депутати, обґрунтовуючи резонансні рішення і про ІНП, і про суди, і про територіальну оборону. Ці ініціативи покликані берегти не Польщу і польський народ, як нас намагаються переконати, їх мета – захистити ароґантність тих, хто намагається говорити від імені Польщі і польського народу. Сильний народ не можна образити словом, його можна образити брехнею, злочинами та лицемірством. ■

Категорії : Погляди

Схожі статті

Польсько-українські дискусії в Києві: «Нам не вистачає емпатії»

Ольга Русіна ■ ПОДІЇ ■ №13, 2018-04-01 Як сьогодні відбувається практично кожна польсько-українська публічна дискусія? Найчастіше – з вимушеними спотиканнями на темі актуальної політичної...