Людмила ЛабовичГРОМАДА№14, 2018-04-08

У підляських селах люди досі святкують Великдень, дотримуючись багатьох звичаїв, які переказувалися їм з діда-прадіда. Так є і в Курашеві, українcькомовному селі у ґміні Чижі.

Вербна неділя в Курашеві. Фото Юрія Плеви
Вербна неділя в Курашеві. Фото Юрія Плеви

Курашево – типове підляське село неподалік Гайнівки, яке швидко обезлюднюється. За сто років число його мешканців зменшилось у 5 разів – з 1 тис. до трохи більше, ніж 200 чоловік. Майже всі мешканці православного віросповідання. У селі функціонує православна парафія при церкві св. Анатонія Печерського, в якій у міжвоєнних роках діяла неоунійна парафія.
Представники старшого і середнього поколінь користуються архаїчною українською говіркою, але до дітей звертаються вже польською мовою («щоб їм було легше в житті»). Про себе кажуть, радше, «ми руські», ніж «ми українці», хоч є в селі й свідомі українці. Свята кураші намагаються проводити згідно з традицією, яка формувалася на основі народно-релігійних ритуалів. Великдень святкують дуже урочисто, оскільки це головне весняне свято. Старші жителі, передусім жінки, ще й тепер дотримуються посту перед Великоднем, особливо після Великого четверга – Жильніка. Деякі люди досі «жильнікуют», тобто зовсім не їдять три дні.
Великий піст – час весняних порядків і приготування до свята. Першого тижня посту в Курашеві вирізують вербочку, яку будуть святити у Вербну неділю. Цей звичай живий і донині. Ще й тепер місцеві жителі ідуть до церкви з прикрашеними гілками, якими після освячення «б’ють» зустрічних і близьких, промовляючи: «Верба б’є, не я б’ю. За тиждень Велікдень. Будь здорова, як верба, будь весьола, як весна».
«Не білосьо вершкамі, туолько тамтимі хвостікамі. І приносілось вербу з церкви до хати і найперуч стромлялося за образ. Потуом, як вона зов’яне, виганялі корови», – пояснює Ніна Григорук. Зараз корів на селах, де живуть у більшості пенсіонери, мало хто тримає, та й звичай виганяти худобу на пасовисько вербочкою майже забутий. Проте освячену вербу кураші далі зберігають за іконами до наступної Вербної неділі.
Важливим звичаєм у Курашеві є освячення паски, тобто кошичка зі стравами. Колись жителі святили всю їжу, яку споживали на Великдень, зараз кошичок символічний. Однак і надалі мусить у ньому бути паска з літерами «ХВ» зверху, м’ясо, хрін. (Багато господинь самі печуть великодні паски). У кошичку не може забракнути яєць. У Курашеві святять, передусім, крашанки, писанок тут не пишуть. Може, вони й були колись, але про це не пам’ятають навіть старожили.
Яйця завжди фарбували у Велику суботу. Використовували для цього жито, омелу, котики з верби, лушпиння цибулі (т.з. «цібульнік»). Марія Яконюк пояснює: «Несут цібулю на гору, жеб вона не змерзла і вже перед Благовіещиньом знімают і обірают той цібульнік. І мусово ж в їм красіті яйця. На Велікдень треба вельмі мнуого ієць, жеб наїестіся, діетям даті і для небуощикуов на могіли занесті».
Ще й тепер деякі господині вибирають ці натуральні методи розмальовування яєць.
Яйце у великодній обрядовості займало головне місце. Кольорові яєчка дарували дітям хресні батьки – це було «волочебне». Такий подарунок діти використовували у великодніх забавах. Дорослі, у свою чергу, заносили яйця на могили близьких. Досі з цих звичаїв збереглося «волочебне», хоча поряд з яєчком, а часто вже замість нього, хресні батьки дарують дітям гроші. Зберігся також звичай нести яйця на могили близьких. Але не побачимо вже в селі малят, що граються у «вибіткі», «жолобок» та інші гри з використанням яєць. Можливо, тому що дітей у селі мало.
Великдень – сімейне свято, нагода, щоб діти вернулися до батьківської хати. З міст і містечок реґіону приїжджають до Курашева діти і внуки (вже польськомовні), щоб ввечері піти до церкви на «всюнуочню» та провести в селі свята.
Хоч Курашево майже повністю православне село, живуть там і католики – нащадки польських поселенців у фільварку Ляди. Вони зінтеґровані з місцевою громадою – розмовляють українською говіркою та дотримуються звичаїв, які не відрізняються від православних. «Два рази святкуєм, бо святкуєм і католіцкє свято, і православне свято, – пояснює Яніна Григорук. – Як тут є празнік, то я тоже стараюсь гості запрашаті. Звичаї в нас такія сами. Католікув мало, то іде як у православних. Так само шикуємся і так само святкуєм. Яйця малюєм, паску печем. Но найгуорш, як православного свята ще нема, а в нас свято, і їедь з кошичком до Гайновкі светіті. Так само і Вербніця. У всіех нема ще свята, а в мене вже є».
Великодні звичаї в Курашеві відносно добре збережені. Далі люди святять вербу, печуть паску, красять яйця, дають «волочебне», вітаються словами «Христос воскрес» та заносять на могили крашені яйця. Те, що збереглося, існує завдяки тому, що живуть ще люди, виховані в умовах традиційного села. Чи їхні діти і внуки, які виїхали з Курашева, або ті, що купили в селі хати, будуть це продовжувати? Скоріш за все, ні, хіба що хтось винятковий. ■

Схожі статті

Традиційна випічка з Підляшшя, що полонила саму королеву

ПІДЛЯШШЯ ■ №38, 2018-09-23 [caption id="attachment_36029" align="aligncenter" width="1200"] Коровай Марії Сарнацької з села Довгоброди.[/caption] З походженням підляської обрядової випічки пов’язано багато легенд. Одна з...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*