Величі не побороти. Дні Сергія Параджанова в Ольштині

Степан МігусКУЛЬТУРА№48, 2014-11-30

Три визначні ювілеї, що стосуються практично однієї видатної людини і події в кіно, стали підставою для організування Днів Сергія Параджанова в Ольштині. Це 90-річчя від дня народження відомого українського кінорежисера з вірменським корінням, 50-та річниця виходу на екрани художньої картини «Тіні забутих предків» та 150 років від дня народження письменника Михайла Коцюбинського, автора оповідання, на основі якого постав художній фільм. Ольштинські Дні Сергія Параджанова проходили 7 і 8 листопада в музеї Вармії та Мазурів.

parajanov
Сергій Параджанов

«Це спільна ініціатива Центру юдаїки Києво-Могилянської академії в особі пана Леоніда Фінберга, добре відомого своїми культурними стосунками з ольштинською громадою, і моєї ґалереї „Калита артклуб”, – говорить меценат культури Тетяна Калита. – У всьому нам сприяли і допомогли Посольство Республіки Польщі у Києві та установи культури маршалка Вармінсько-Мазурського воєвідства і громадські організації».
«Задум цієї ідеї народився в Києві у ґалереї „Калита артклуб” Тетяни Калити, яка останні кілька років співпрацює з нашою культурною установою, – підтверджує директор Центру освіти і культурних ініціатив Кшиштоф Стаховський. – Ми вирішили включитися у здійснення цієї ідеї і нагадати ольштинянам про Сергія Параджанова, а також представити їм нові, досі невідомі факти».
До організування Днів С. Параджанова активно включилися: посол Польщі в Києві Генрик Літвін, генеральний консул Польщі в Києві Рафал Вольський, який був присутній на заходах в Ольштині, згадані вже Тетяна Калита, Леонід Фінберг, Кшиштоф Стаховський, а також Ольштинський відділ ОУП, який активно провів етап розповсюдження інформації про цей захід. У відкритті заходу взяли участь: генеральний консул України у Ґданську проф. Мирон Янків, віце-маршалок Вармінсько-Мазурського воєвідства Анна Васілевська. Участь у святі брав, зокрема, депутат Сейму РП Мирон Сич. Спостерігаючи за зацікавленням Днями Параджанова, слід сказати, що місцеві українці дуже помірковано протягом двох днів навідувалися. Проте відрадно ствердити факт, що у параджанівському святі взяли участь чимало гімназистів з ольштинського пункту навчання української мови разом з учителькою Мирославою Четирбою-Піщако… Поляків теж було небагато.
Невелике зацікавлення викликала також і презентація світового кіношедевру «Тіні забутих предків» та інших фільмів С. Параджанова, як-от «Барви гранату» і «Київські фрески» (незакінчений). Демонструвалася кінокартина «Небезпечно вільна людина» Р. Ширмана про С. Параджанова. Прекрасним збагаченням заходу стали дві художні виставки картин, інспірованих творчістю Параджанова. Першого дня у присутності самого митця відкрито виставку «Вогнем любові» відомого українського художника, також вірменина за походженням, Бориса Єгіазаріана, учасника київського Майдану. Другого дня була відкрита виставка не менш відомої художниці Катерини Косьяненко «Тіні забутих предків». Обидві виставки можна було оглянути протягом двох тижнів.

В рамках Днів Параджанова відбулась, зокрема, виставка картин Бориса Єгіазаріана (митець на фото з Ярославою Хруник – журналісткою української передачі в Радіо Ольштин). Фото з: www.ceik.euх
В рамках Днів Параджанова відбулась, зокрема, виставка картин Бориса Єгіазаріана (митець на фото з Ярославою Хруник – журналісткою української передачі в Радіо Ольштин). Фото з: www.ceik.euх

Вірменин за походженням, Сергій Параджанов (справжнє прізвище Саркіс Параджанян) народився 9 січня 1924 р. у столиці Грузії Тбілісі. Він закінчив 1942 р. середню школу і вступив на будівельний факультет Тбіліського інституту інженерів залізничного транспорту. Кинув через рік інститут і вступив відразу у два творчі заклади: Тбіліську консерваторію на вокальний факультет і в хореографічне училище при Оперному театрі. Відтак 1945 р. перевівся в Московську консерваторію, а 1946 р. вступає також на режисерський факультет ВДІКу (Всеросійського державного університету кінематографії) – у майстерню українського режисера Ігоря Савченка.
Випускник ВДІКу 1954 р. дебютував на Київській кіностудії як режисер-постановник фільму «Андрієш». А 1959 р. з’являється кінокомедія «Перший хлопець», потім – екранізація творів відомих українських письменників: «Української рапсодії» О. Левади і «Квітки на камені» В. Собка. Хоч свої ранні фільми Параджанов згодом оцінив досить скептично, варто зазначити, що в «Українській рапсодії» знімалися знамениті Наталя Ужвій та Юрій Гуляєв, а музику до фільму написав Платон Майборода.
Ім’я Сергія Параджанова вже понад п’ять десятиліть фіґурує у списках видатних кінематографістів світу. Його славу започаткував тріумфальний хід кінотеатрами світу великий фільм «Тіні забутих предків», який вийшов на екрани 1964 р. Параджанову доручили знімати фільм за повістю «Тіні забутих предків» до сторіччя з дня народження Михайла Коцюбинського. Після виходу цього фільму на екрани C. Параджанов став видатним художником кіно, посівши почесне місце поряд із метрами світової кінематографії. Історія трагічної любові Івана (виконавець ролі – Іван Миколайчук) і Марічки (Лариса Кадочникова) сколихнула світ. Почався тріумфальний хід картини екранами світу. В Західній Європі і за океаном фільм демонструвався під назвою «Вогненні коні». Він здобув 28 призів на міжнародних фестивалях у 21 країні, що відмічено в книзі рекордів Гіннеса.Телеграми з поздоровленнями надіслали С. Параджанову Фелліні, Антоніоні, Ґодард, Куросава та інші визначні світові кіномитці.

Успіх фільму приніс не лише світову славу його творцю. На офіційній прем’єрі «Тінів забутих предків» 4 вересня 1965 р. у київському кінотеатрі «Україна» на сцену піднявся Іван Дзюба і повідомив, що у Львові йдуть арешти інтеліґенції. Почалося замішання, хтось став відштовхувати його від мікрофона, увімкнули пожежну сирену, щоб заглушити поета… Над головою режисера стали згущатися хмари. Історія з нереалізованим фільмом «Київські фрески» – тому приклад. Керівники українського Держкіно поставилися до сценарію досить насторожено. Після перших репетицій фільмування заборонено. Параджанов змонтував із кінопроб до «Київських фресок» мініфільм, який чудом уцілів. Його знайшли 1992 р. в кіностудії у коробці з іншою назвою.
Пересвідчившись, що у київській кіностудії працювати більше не дадуть, режисер відправився до Вірменії, але через якийсь час повертається до Києва і незабаром представляє у студії ім. О. Довженка сценарій «Іпtеrmеzzо», теж за оповіданням М. Коцюбинського. Цей фільм, як опісля й інші, так і не був запущений у виробництво. С. Параджанов продовжує писати сценарії, обмірковує нові задуми, малює… Режисер 1973 р. святкував свій останній день народження в Києві.
С. Параджанов говорив, що в Києві його хотіли зробити номенклатурним режисером, який знімає те, що накажуть. Режисер не тільки не погодився на придворну роль, а й відправив, приміром, телеграму тодішньому голові президії Верховної Ради СРСР: «Москва. Кремль. Підгорному. Оскільки я єдиний безробітний кінорежисер у Радянському Союзі, прошу відпустити мене в голому вигляді через радянсько-іранський кордон. Можливо, стану родоначальником іранського кіно»… Йому заборонили жити в Києві. Режисер поїхав у Тбілісі. Чотири роки він не працював за фахом. Лише вряди-годи їздив до Києва відвідати сина Сурена. Про своє становище С. Параджанов розповів в інтерв’ю французькій газеті «Монд»: «Тепер я вільний, але не почуваюся в безпеці. Тут усі повинні мати прописку і роботу, але мені не дають роботи. Мене можуть будь-коли заарештувати, тому що я ніде не працюю. Я не маю права існувати, я – поза законом».
Незабаром на С. Параджанова завели кримінальну справу, звинувативши в дачі хабара. Його 11 лютого 1982 р. заарештували у Тбілісі. В очікуванні суду він провів 11 місяців у слідчому ізоляторі. Кримінальна справа, результат якої вирішено заздалегідь, готувалася в такому поспіху, що виконавці замовлення не відразу й придумали, яке формальне звинувачення пред’явити. Статті, інкриміновані режисеру, повсякчас змінювалися. Спочатку – валютні операції. Потім, згадавши, що Параджанов збирає ікони, вирішили звинуватити в пограбуванні церков, але передумали й зупинилися на хабарництві. І лише після цього з’явилася версія, пов’язана з гомосексуалізмом. До київського КДБ терміново викликають друзів Сергія, від яких вимагають письмових зізнань у тому, що Параджанов їх зґвалтував. Але необхідних свідчень вони так і не дали. Режисера засудили до п’яти років ув’язнення. Спочатку передбачався суворіший вирок, але його врятувало звертання поетеси Белли Ахмадуліної до керівника Грузії Едуарда Шеварднадзе. Про роки ув’язнення Параджанов згодом написав сценарій, фільм за яким «Лебедине озеро. Зона» зняв його друг і сподвижник «Тіней забутих предків»” Юрій Ільєнко. Добрим генієм і рятівницею режисера стала Ліля Брик, муза і кохана В. Маяковського. Не без її участі, за рубежем постав міжнародний комітет з порятунку Параджанова на чолі з Лукіно Вісконті. Членами комітету стали П’єр-Паоло Пазоліні, Джон Апдайк, Тоніно Гуерра та інші всесвітньо відомі діячі культури. Однак, їхні звертання до радянської влади залишалися без відповіді. У грудні 1977 р. на прохання Л. Брик до Москви приїхав відомий французький письменник Луї Араґон. На зустрічі з Брежнєвим він замовив слово за С. Параджанова. І Брежнєв зробив воістину царську ласку зарубіжному гостю – 30 грудня 1977 р. С. Параджанова звільнено з тюрми.
Початки «відлиги» в СРСР позитивно починають впливати на долю С. Параджанова. У лютому 1988-го він був запрошений до Голландії, де його у складі двадцятьох кращих режисерів світу вшанували. І 1989 р. він нарешті зміг почати працю над автобіографічним фільмом «Сповідь», однак зняти фільм так і не встиг. У нього виявили рак легенів. На запрошення уряду Франції режисер прибув для лікування до Парижа. Два місяці лікарі боролися за його життя, але хвороба була невиліковна. Зрозумівши, що залишились останні дні, Параджанов попросив відвезти його в Єреван, де через три дні, 20 липня 1990 р., помер. Кінорежисера 25 липня 1990 р. поховано у Пантеоні столиці Вірменії, поруч з видатними вірменськими діячами Арамом Хачатуряном, Вільямом Сарояном та іншими.
У Єревані 1991 р. відкрито музей великого режисера і художника. У Києві на будинку, де він жив, з’явилася меморіальна дошка. На кіностудії ім. Олександра Довженка відкрито пам’ятник С. Параджанову, на якому зображено героїв його фільму-шедевру «Тіні забутих предків»…

Ще в грудні і січні з творчістю С. Параджанова зможуть ознайомитися кінолюбителі Ельблонґа і Ґданська та, можливо, Ґдині. ■

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*