Ватутіна на Шухевича або декомунізація по-київськи

Віталій ТукалоУКРАЇНА №25, 2017-06-18

Після довгих громадських слухань Київська міська рада врешті прийняла рішення про перейменування проспекту Ватутіна на проспект Романа Шухевича. Майже відразу новина викликала бурхливе обговорення та реакцію в мас-медіа, а особливо емоційну – у польських.

Роман Шухевич. Фото з Вікіпедії

Перший день червня Київська міська рада вирішила відзначити в нетривіальний спосіб – після тривалих дискусій одній з головних артерій міста надано ім’я людини, яка уособлює весь підпільний рух під час Других визвольних змагань (1938–1950 рр.) українського народу. Мова, звичайно, йде про Романа Шухевича – постаті, до останнього часу неоднозначно трактованої навіть на теренах Центральної України. Цікаво, що факт перейменування колишнього проспекту Ватутіна збігся в часі з викупом росіянами вже колишнього українського круїзного лайнера «Генерал Ватутін», який після виходу з українських територіальних вод узяв курс на Ростов. Ще більшого символізму додає той факт, що Микола Ватутін помер від поранення, отриманого в лютому 1944 р. від вояків Української повстанської армії (УПА), на чолі якої на той час стояв саме Роман Шухевич.
Попередня назва, хоч також була досить контроверсійною, з часом увійшла до топографічного словника киян і стала більше асоціюватися саме з проспектом, а не з конкретним радянським генералом. Якщо глибше копати історію, Ватутін, пам’ятник якому, до речі, ще досі стоїть неподалік Верховної Ради, свого часу відзначився антиукраїнськими акціями. На початку двадцятих років минулого століття тоді ще молодий боєць спочатку бере участь у розгромі військових угруповань Нестора Махна, а потім – знищення загонів українських повстанців. Під час ІІ Світової війни Ватутін, зокрема, керував операцією звільнення Києва, яка запам’яталася кривавими банями на Дніпрі при форсуванні Букринського плацдарму. Тоді шістнадцяти-вісімнадцятирічних юнаків, позбираних по щойно звільнених українських селах, практично без зброї кидали на форсування Дніпра під німецькі кулемети. Червона армія в тих боях утратила біля 400 тис. бійців. Букринський плацдарм, до слова, так і не взято, війська перемістилися більше на північ, під Лютіж, і вже звідти обхідним ударом зуміли форсувати Дніпро. Незважаючи на всі ці факти, радянська пропаґанда свого часу досить вміло представила постать м. Ватутіна, тому проспект його імені проіснував у Києві довгих 45 років.
Постать Р. Шухевича, хоч і появляється щораз частіше у засобах масової інформації (ЗМІ), все ж досить нова для киян. Багато мешканців столиці не можуть, на жаль, похизуватися глибокими знаннями на тему історичних постатей українського підпілля періоду ІІ Світової війни, а дехто взагалі досі живе міфами радянської закваски. Від цього – повна ґама почуттів від перейменування, від тотального нерозуміння до дитячого захоплення чи осуду. Натомість для киян, які традиційно більше переймаються наявністю теплої води у своїх оселях (від червня, до речі, у деяких районах Києва подача гарячої води була припинена), новина з перейменуванням пройшла, радше, безболісно, а на шпальтах друкованих та електронних ЗМІ відобразилася, більшою мірою, у вигляді інформаційних повідомлень. Чого не скажеш про західних сусідів України – поляків, у яких власні історичні рахунки з Шухевичем, якого ті звинувачують в організуванні так званої «волинської різні», а фактично – міжетнічного конфлікту на території Волині. Найбільшими критиками перейменування очікувано виявились опозиційні сили, які послідовно критикують практично всі ініціативи діючої влади.

Надзвичайно емоційною реакцією виказали себе польські медіа. Якщо видання правого спрямування традиційно для себе засудили такий крок, не шкодуючи епітетів, то цього разу до загального нарікання в стилі «наших б’ють» долучилися теж умовно помірковані видання, як, наприклад, «Rzeczpospolita». На своїх сторінках вона помістила статтю, у якій, посилаючись на сенатора від партії «ПіС» («Право і справедливість») Яна Жарина, пише наступне: «Шухевич, однак, є відповідальним за людиновбивство. Нема й не буде згоди на мордування невинних людей з огляду на їх національне походження». А «Wprost», зокрема, пишучи про Р. Шухевича, подає наступні дані: «Будучи головним керівником УПА, він несе безпосередню відповідальність за прийняття волинської різні тактикою УПА проти поляків і проведення людиновбивчої етнічної чистки у східній Малопольщі серед польського мирного населення». Пйотр Сквєрчинський у своїй статті для «W polityce» відстоює думку, що час панькатися з Україною минув, а саме перейменування було сиґналом до початку realpolitik в українсько-польських стосунках.
Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, натомість, здивований тим, що нема претензій у польському суспільстві щодо наявних в Україні назв вулиць комуністичних діячів, причетних до нападу на Польщу 1939 р., серед яких був теж згадуваний генерал Ватутін. «У чому різниця між Пілсудським, Бегіним, Маннергеймом, Вашингтоном і Шухевичем? Усі вони очолювали визвольний рух свого народу, вдавалися до радикальних методів боротьби, помилялися, укладали різного роду тактичні союзи, які змінювалися, але не суперечили стратегічній меті – свободі свого народу», – зазначає він.
Навколо перейменування проспекту на честь Р. Шухевича емоції вщухнуть нескоро. Проте дивує реакція польського суспільства, а разом з ним медіа і політиків, які дозволяють собі втручатися у внутрішні справи України, вказуючи, як мають називатися вулиці української столиці. Варто згадати, що серед польського пантеону героїв вистачає постатей, котрі відіграли, м’яко кажучи, неоднозначну роль в українсько-польських стосунках і так само їх можна трактувати неґативно в Україні. Єдина ж причина, через яку поляки мали б право нарікати на існування вулиці Р. Шухевича, – це поява такої вулиці у Варшаві. ■

Опубліковано в Останній номер, Україна.

Коментарі закриті.