ЛЕМКІВСЬКА СТОРІНКА ■ №33, 2018-08-19
«Baтpa» в Ждині кличе там лемків з цілого світа, але од пару років не лем до Ждини. В тот час на Лемківщині проходят ціж інши події, важни для нашой громади. Події тоти сут свіцки як і релігійни. Юж сам заклик владик на сцені ватряной в суботу, штоб ватряне брали участ в недільних літургіях греко-католицкій і православній на ватряним полі і в церкви в Ждині, вказує, што «ватра» має силу екуменічну. А то є барз важне для цілой нашой громади в Польщи і не лем. Хоц кус болит, што разом не можеме молитися під ватряним хрестом в суботу на офіцийним розпочатю свята. А так би ся хтіло…
Події свіцки за меджами Ждини, хоц може не лем свіцки, бо там ціж сут релігійни елементи, є преважні в часі зїздів мешканців наших сіл. В минулим році то бив зїзд Конечнян, в тим році зїзд Білянчан. Іншим прикладом є літургії і панахиди в церквах і на цмінтерах, де нас гнеска юж не ма. Тим займаются о. митрат Юліян Гойняк і о. д-р Аркадій Трохановскі і о. Ярослав Чухта. Завдяки ним наши церкви хоц раз в році будятся в обряді, для якого іх збудували наши предки. То радіє і тішит. Завдяки стараньом тих отців маме літургії і панахиди в Снітниці, Брунарах, Лосім, Бересті чи Новівси.
В тим році я за допомогом і згодом отця митрата Івана Піпки довів перший раз од 1947 р. до відправи нашой
літургії в Щавнику, яку відслужив о. Ярослав Чухта. Тут велька вдячніст для о. Ярослава, котрий погодився, хоц
мав в тот ден дуже обовязків. Щавник – то село мого діда та думам, што ціж кус і моє, а то кус о тим селі.
Щавник – то єдно з найстарших сел на Бескиді. Повстало на землі тзв. państwa muszyńskiego, котре од 1288 р.
знаходилося під владом біскупів краківских. Але владика Ян Муската, з походжиня чех, почав воювати з Владис-
лавом Локєтком, котрий за тоту неслухняніст прилучив землі до своїх. Ту кус видно, як не за міцно тягнули тоти землі під владу короля польского. За пануваня короля Казимира Велького почалася акція кольонізації або «порядкуваня» при закладаню міст та сіл на тзв. праві німецким. Не ходит тут о кольонізацію німців, подібно як іде про кольонізацію волоску і волохів. Кольонізація німецка і волоска – то лем спосіб осіданя осадників, а не торкаєся національной назви. То власне Казимир Велький законно в 1352 р. заклав на праві німецким село Щавник. Назва села взялася від щави, води мінеральной, яка до гнеска випливає при церкві. Можна єй без коштів напитися. В 1391 р. король Владислав Яґєлло звертат тоти землі біскупам краківским. В границях іх било 35 сіл і 2 містечка Тиліч і Мушина. Такий стан триває до 1781 р. В 1516 р. з наказом біскупа Яна Конарского Васько Волошин іщи раз закладат село, але юж на праві волоским, лекшим для випасу овец і пастерства. Нова льокація звільняла на 20 років Щавник не платити податків, штоб ліпше можна било загосподаруватися, але село то не могло мати млина. Цікаве, што Щавник мав цілком іншу структуру адміністрацийну. Солтис там мав війсковій ступень поручника пєхоти. Навіть один з них Еляш Щавиньскі за війскову службу бив ушляхетнений.
Діяня, для нас таки жорстокі, на тих землях конфедератів барских, використала цісарова Марія Тереса і 1770 р.
прилучила тзв. Державу мушиньску до Австрії. А було то 2 роки перед І розбйором. В 1781 р. Австрія одобрала тоти землі біскупам краківским. Так, між іншим, Щавник і інши села тзв. Ключа мушиньского до 1918 р. лішиліся під владом династії габсбурской.
Мешканці Щавника переважні працювалі на ролі, випасалі худобу, але і не чуже ім било каменярство. В селі бив
тартак, млин і оліярня. Десь коло 1841 р. побудовано нову церкву під возваням св. Димітря, яка стоїт до гнеска та притігат красом туристів. Ту треба згадати чудову вельку ікону, намальовану на стіні по правій страні, яка представляє Хрещення Київской Руси. Видно там св. Володимира і св. Ольгу, яки з владиками хрестят наш народ в водах Дніпра. Ікона тота будувала в Щавничан звязок з традиційом Київской Руси та взміцняла потребу привязаня до віри предків. А то барз помогло Щавничанам на заході по акції «Вісла».
В часі міжвоєнним в селі жило около 120 родин лемківских, 1 циганьска (коваль), 1 жидівска (мав склеп) і 1 польска (млинар). Векша частина села, при барз міцній агітації і силовима пробами виселіня, виїхала на радянску україну — до Росиї. Два рази село примусово виганяно на стацію до Північной, штоб люде піддаліся агітації. Село било барз привязане до свого о міцній орієнтації проукраїнскій. По виселіню на захід в 1947 р. до Щавника пришлі поляки з околіць Лонцка, Камєніци і Північной. Гнеска, крім лемківских слідів (греко-католицкой церкви, каплічок, хиж, оригінальних сипанців) може нас притягати власне щава. є то натуральна вода мінеральна, яка сама випливат з землі. Найбарже знана криниця є при церкві. Церков огороджена є камінним муром. Як повідают Щавничане, по виселіню один урядник високо поставлений казав мур розібрати для себе на будову. Недовго мав страшний випадок, по котрим казав назад відбудувати тот мур. Для колішних мешканців села є то знак святости землі, на якій стоїт церква.
Дідо нераз оповідав на заході, як виглядало житя в Щавнику перед війном і в часі війни. Як то оповідав, заперав
двері і в тиши вказував нам тоти історії. Вони є в мойой памяті і, думам, што даколі о них напишу, хоц дідо остерігав, што ліпше про те голосно не гадати. Хоц послав мою маму найперше до украінской школи початковой в Ярошівці, а потім до рідной школи в Лігниці та дбав про своє на штоден, ніколі за добрі не гадав по польски. Cтрах по акції «Вісла» бив з ним до смерти.
На літургії в Щавнику била ціж молодь, діти з ансамбля «Кичера» – «Кичерка» з опікунами, яких привів пан Юрко Стариньски. Так, што било нас понад 50 осіб.
Не знам чи молодь мала свідоміст, што помогла збудити тоту щавницку церкву, яка спала в тиши від нашой молитви од 1947 р. Хай таки пробуджиня будут в інших наших церквах, в яких, як каже наша пісня, акція «вісла» заперла ворота. Ми тоти ворота в четвер перед «ватром» отворилі на славу Щавничан і тих, кому рідна земля не чужа гнеска по 71 роках вигнаня.
