Богдан Гук ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №32, 2017-07-30
Основною характеристикою XXXV «Лемківської ватри» залишається те, що на ній у відповідну пору виник високий духовний світ. Якби імпреза Об’єднання лемків зводилась лише до концертів і споживання, то зміст суботнього поранку 22 липня мав би дошкульно спростувати такі уявлення. Можна низько вклонитися тій організації, яку на благо Лемківщини очолює Стефан Клапик, за те, що ця субота могла стати саме такою – повною найкращих емоцій.
Вогонь з рук Владислава Грабана
Недавно пробуджені після нічного концерту «ватряни» чекали на своїх владик, а тимчасом староста ювілейної ХХХV «Лемківської ватри» вже запалював акуратний стос дров. Важко було знайти для святого вогню лемків кращі, ніж Владислава Грабана, руки. Саме він – поет, графік, фотограф – загорівся ідеєю першої «ватри», яка спочатку спалахнула в його уяві, а 1983 р. у Чарній він зумів запалити й інших. Уже майже два покоління людей горять цим святим вогнем «ватри».
Від В. Грабана вогонь у лампадці пішов з рук до рук майже 100-метровим ланцюгом людей (дехто цілував цей вогонь, дехто хрестився) і так дійшов до Місця пам’яті. Там чекали на нього владики Святослав Шевчук, Петро Мартинюк, Іван Мартиняк, Євген Попович та Володимир Ющак, священство греко-католицької та православної Церков, світські почесні гості й «ватряни». Біля хреста і залізничних рейок, які символізують вигнання лемків з їхніх земель, дідусь Дзямба зі Ждині запалив пам’ятну лампадку на честь усіх жертв Акції «Вісла». Від того часу минуло вже 70 років.
Діалог Церков на благословенній землі Лемківщини
Урочисте відкриття «ватри» перенеслося на сцену. Після лемківського гімну «Гори наши Карпати» прозвучали привітання почесних гостей. У рамках прощі на гору Явір прибув до Ждині як паломник і прочанин глава Української греко-католицької церкви. Блаженнійший Святослав сказав, що у відповідь на зло Акції «Вісла», заподіяне лемкам, він прагне «торкнутися ран цього Божого народу і цієї землі. Я прибув сюди, щоб схилити свою голову перед нашими прабатьківськими храмами, перед могилами наших предків, щоб у молитві ще раз відчути, що тут, на цій землі, наш народ жив і буде жити в Божій присутності. Прагну особливо подякувати і згадати в молитві всіх батьків і матерів, які зуміли передати своїм дітям любов до лемківської землі і цього благословенного краю. Згадуючи сумні роковини, ми прагнемо подякувати за те, що не можна було відібрати в цього народу. Забрали землю, забрали могили предків, забрали наші храми, але не могли вирвати із сердець людей віру в Бога і любов до своєї землі. Гадаю, сьогодні увесь світ і всі народи з подивом дивляться, як лемки люблять свої гори і свою землю».
Предстоятель Церкви поділився з усіма думкою про те, що сьогодні «Лемківщина стала вчителькою нової Європи, яка втрачає коріння, втрачає свою національну і релігійну пам’ять, втрачає свою віру в Бога, а тому не має надії. Лемки цього всього можуть навчити сучасного європейця».
Важливим був і виступ перемишльського і горлицького владики Польської автокефальної православної церкви Паїсія (Петра Мартинюка). Саме до нього, а також усіх православних і греко-католицьких вірних патріарх Святослав звернувся зі словами: «На „Лемківській ватрі” ми святкуємо свято нашої єдності. Сьогодні відбулася подія, яку, можливо, не всі бачили, але яка є невід’ємною частиною цього свята: я сьогодні вперше зустрів і подав руку владиці Паїсієві. Це надзвичайно важливий момент в історії наших Церков, які живуть на одній землі. Подаючи один одному руки, ми визнали себе братами у Христі. Цього нам так сьогодні бракує». Владика Паїсій відповів так, як годиться мудрому пастирю. Він назвав архиєпископа Святослава носієм Христової правди і теж щиро привітав його на Лемківщині, чим викликав бурхливі оплески присутніх. Справді, досі ні одна «ватра» не була місцем таких важливих взаємних заяв владик обох східних Церков, до яких належать лемки. Можливо, що близька й щира постава Паїсія та Святослава стане початком глибокого процесу взаємного відкриття і братньої любові на Лемківщині.
Травма
Реакція вірних показала, що ці владики й ці слова були потрібні віддавна. Сповнена болем Лемківщина несе на собі травму, яку повинні й можуть лікувати саме духовні отці. Зі свого боку, організатор «ватри» чимало місця присвятив саме проблемі психологічної руїни, спричиненої Акцією «Вісла». Це доказ того, що Об’єднання лемків дуже глибоко розуміє сучасну духовну ситуацію лемківського українства, зокрема долю представників другого і третього депортаційних поколінь. І тому в дискусійному шатрі в рамках заходу «Простір слова» відбулася зустріч з польською письменницею, автором книжки про трагедію Замостянщини в роки війни «Мале знищення», Анною Янко; проведений майстер-клас Олександри Новосад-Яворницької та Ґжеґожа Інєвича про передавання травми генераціями; панельна дискусія про причини депортації в контексті діяльності УПА на Лемківщині з участю професорів Богдана Гальчака, Романа Дрозда, Яна Пісулінського та Ярослава Сирника.
Були й інші ініціативи у багатій «ватряній» програмі. Авторами однієї з них були молоді лемки Іван Рубич і Григорій Суханич.
– Після вигнання ми всі шукаємо один одного. Я і Гриць розповідали про те, як шукати інформацію про своїх предків за допомогою архівних документів. Я хотів віднайти також своє село Лося. Завдяки цьому я зміг представити понад 2-метровий план села Лося Горлицького повіту у 1939 р. Позначив усі обійстя та їхніх власників, – пояснював Іван.
Це не все щодо підвищування родовідної свідомості лемків, – додав Гриць. – Анна Баняс і я при вході на «ватряне» поле підготували мапу Лемківщини, і то всієї, а не лише північної. Кожен новоприбулий міг устромити кольорову шпильку в те місце, звідки походять його діди-прадіди.
Механізмам утрати родоводу внаслідок депортації присвячена була й виставка історичних документів «1947 рік – Акція „Вісла” на Лемківщині». Натомість, родовід «Лемківської ватри» нагадувала книга документів «Вогонь під наглядом. Лемківська ватра в документах Служби безпеки 1986–1989», яку я підготував, а видало Об’єднання лемків.
XXXV «Лемківська ватра» зібрала неймовірно велику кількість молоді, яка не нудьгувала, їй не завадив навіть дощ. Молодь хотіла слухати добру вечірню музику. Я чув нарікання молодого «ватрянина» на виступ ансамблю «Горпина» на суботньому вечірньому концерті: «То підігріта котлета. Вони були добрі 15 років назад, але не тепер. Шкода, що не заграли ансамблі з Києва, як минулого року». Ще хтось нарікав на брак традиційних старовинних лемківських страв. «На тім барз добрі мож би заробити, а не лем тоти шашлики, кобаса…». Усім не догодиш. Якщо подивитись, якою багатою була культурно-розважальна програма цьогорічної «ватри», то видно, що Об’єднання лемків підійшло до ювілейної зустрічі з лемками поважно і дуже відповідально. Усе записане в програмі було виконане – ніщо не залишилося порожньою обіцянкою. ■
