Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ 2011-08-25
“Ватра – зустріч прикордоння”, яку організовано 6-7 серпня, цього разу відбулася не тільки в Браневі, але також у Ґлембоцьку. Більшість місцевої громади вважає, що захід повинен повернутися і його треба влаштовувати лише над ґлембоцьким озером, проте саме з організаційних приводів у минулому захід перервав свою циклічність.
Я мріяв, щоб кожного року над місцевим озером відбувалося святкування річниці проголошення незалежності України, – пригадує головний ініціатор та довголітній організатор “Ватри” Андрій Ожеховський. Щороку кількість учасників заходу збільшувалася – а на останню “Ватру” прибуло навіть до 7 тис. учасників.
– Ми вже не були в силі її організовувати: і грошей не вистачало на все, і людей до праці було замало. Тому 2007 р. вирішили все припинити, – продовжує розповідь пан Андрій.
Через рік захід не відбувся, але українська громада зібралася біля каплички в Ґлембоцьку, де присутні спільно молилися, а потім усі зустрілися при вогнищі. Минулого року громада спробувала відродити захід у його пленерному характері. Тоді організовано все в Браневі за кошти проекту ЄС.
Тисячу злотих
У рамках цьогорічного проекту під час “Ватри” відбувся концерт у Міському осередку спорту в Браневі, натомість другого дня в Ґлембоцьку при місцевій греко католицькій капличці правилася Служба Божа, а на ватряному полі виступали колективи з Польщі та з за кордону.
– Цей захід є особливим святом для тих жителів, які багато років тому потрапили на цю землю, – спільно підкреслювали гості “Ватри”: депутат Мирон Сич, браневський староста Кшиштоф Ковальський, бурґомістр Бранева Генрик Мрозінський та голова Ельблонзького відділу ОУП Стефан Дембіцький. Але сьогодні – це не лише українське свято, тому його організуванням не мусять займатися виключно українці.
Цього року в конкурсі на “виконавця” заходу переміг Браневський фонд громадських ініціатив, а лан ки ОУП у Браневі та Лелькові вирішили лишитися співорганізатором.
– Думаю, була інформація від староства, щоб у конкурсі “перебити” нас на одну тисячу злотих, – підозрює А. Ожеховський і додає: – Хоч ми й співорганізатор, то не могли мати вирішального слова щодо деяких важливих для нас речей.
Хтось міг би розшукувати у сказаному заздрості, проте, як виявляється, усе не так. У місцевому тижневику “Gazeta Braniewska” поміщено чимало інформації про “Ватру”, а навіть додаток українською мовою. Але в даних знаходилися помилки – наприклад, у назвах гуртів та в самій програмі: її змішано з минулорічною.
– Теперішні організатори мають трішки інші пріоритети: ми клали натиск на українське, а вони не приділяють цьому такої ваги, для них важлива мультикультурність, – говорить Ярослав Келлер, один зі співорганізаторів.
Проте це не кінець несподіванок: дехто щойно на місці дізнався про ще одну “Ватру”…
“Ватра” у “Ватрі”
Коли в суботу ввечері тривав концерт у Міському осередку спорту в Браневі, зі сцени пролунало повідомлення, що в цей самий час, над озером у Ґлембоцьку відбувається супровідна “Ватра”. “А я не знав про це”, – чую від когось. Виявляється, що один місцевий веб сайт інформував про два заходи. Офіційний – під назвою “Ватра – зустріч прикордоння”, організатором якої був Браневський фонд громадських ініціатив, та ще “Велика ватра повертає”, яку нібито мало організувати ОУП.
– Цей фонд мав зробити щось для молоді. Тому, поза проектом, у Ґлембоцьку організовано супровідний вечірній захід, – пояснює ситуацію Я. Келлер.
Хоч банери та афіші інформували тільки про дводенну “Ватру” в Браневі й Ґлембоцьку, то помітно було, що в суботу “друга Ватра” над озером зібрала більшу публіку. Саме там біля трьох тисяч людей розважалися під звуки українського фольк року у виконанні колективів з України та Польщі. Інформація про “повернення великої Ватри”, як підказав хтось, “розповсюджувалася тишком”. Дехто з ностальгією згадує Ґлембоцьк:
– Шкода, що все випалилося. Тут була правдива “Ватра”, куди приїжджали вже в середу і звідки верталися через тиждень, – каже один з учасників.
Натомість видно, що Бранево менш привабливе:
– У Браневі – все не те. Немає старого клімату. Щось не так, – говорить член одного колективу, який виступав цього року.
– Нам приємно і дуже важливо, що українська громада святкувала тут День незалежності України. То нас підтримувало, – згадує А. Ожеховський. – Ґлембоцьк не “випалився”: просто організатори не були спроможні провести захід у такому масштабі, до якого він виріс.
Як видно, “Ватра” знов набирає “power’a”, тобто сили, і хоче повернутися до Ґлембоцька. Але чи ми самі зможемо їй у цьому допомогти?..
Ярослав Келлер, голова Ревізійної комісії ОУП, один зі співорганізаторів цьогорічної “Ватри – Зустрічі прикордоння”
Євросоюз дає гроші на такі завдання, як “Ватра”. Офіційно організатором виступає повітове староство, воно, оголошуючи тендер, шукає виконавця проекту. Минулого року ми його виграли і реалізували захід. Він вміщає два завдання: проведення “Ватри – зустрічі прикордоння” і Свято врожаю. Цього року в тендері переміг Браневський фонд громадських ініціатив, а ми могли або захід бойкотувати, або приєднатися. Тим разом ми виступили співорганізатором, але через рік, якщо ситуація повториться, ми ймовірно не братимемо участі в проекті. Нам здавалося, що наші пріоритети будуть збіжними, проте в дійсності виявилося, що не зовсім. Ми кладемо натиск на високий рівень, та за це потрібно платити. Староство, яке є організатором, можливо, думає, що на українському заході можна будь-що показати за мінімальні гроші. Але відомо, що колективи, які презентують високий рівень, коштують відповідно.
Інша справа – виконавець проекту, Браневський фонд громадських ініціатив дав нам свободу щодо добору колективів. Хоч теж не повну. Вони підписали контракти з гуртами з України, які, на нашу думку, не зовсім нам підходили – можна було подумати про інші, з вищої полиці.
Цей захід показав, що не можна його розбивати на два місця, бо це – розосередження фінансових засобів і самого глядача. З другого боку, сама формула проекту наказує робити все у двох різних місцях. Але я вважаю, що все повинно бути сконцентроване в одному.
Фонд організував супровідний вечірній захід у Ґлембоцьку, бо через це хотів показати, що має можливості влаштувати масштабні святкування, щоб у майбутньому, певно, перенести все до Ґлембоцька.
Ситуація показала й наші слабкі сторони. Не знаю, чи в майбутньому – навіть якби нам вдалося приступити до реалізації цієї програми – були б ми в силі це здійснити? Одне – це влаштування заходу, проте головне – ми не маємо людських засобів, волонтерської бази. Тому ми не готові. На жаль, ми слабкі, якщо говорити про людський потенціал, бракує молоді, а без цього не дамо ради.
“Наше слово” №35, 28 серпня 2011 року
