КонечнянЛЕМКІВСКА СТОРІНКА№15, 2018-04-15

Певно не лем мі тяжко повертати до перерваной и одложеной на довший час роботы. Мам на думці писаня до «ЛС», а преціж не лем собі обіцял єм, же як одыйде од мене преч адмініструваня, то буде веце часу, а пак буде и писаня. То теоретичні, бо практичні кус інакше то выглядат. Тепер, як ся рекло, вертам до писаня. Зачну од спомину про важну подію, яка мала місце в Конечні під річницу смутной и трагічной Акциї «Вісла».

Група конечнянів перед свойом церквом. Знимка зі зборів автора допису
Група конечнянів перед свойом церквом. Знимка зі зборів автора допису

Задумали-зме з Петром, шолтысом в нашім селі, показати тот історичний факт, але передовсім потвердити, же Конечна и єй мешканці жыют, и ту в селі, и в краю, и за границом, и памятают минуле. Зобрало ся нас праві сто осіб в одновленій школі, котра тепер выглядат певно краще, як товди, коли ставляли єй в 1925 році. Зо школы пішли-зме на молебен до церкви, який одправил конечняньский парох. А пізніше в школі были спомины о селі, його істориї и конечнянах. При заставленых почестунком столах, котрий прирыхтували конечняньскы ґаздыні, зышло нам гідні часу. Ту долучам коротку доповід о Конечні, яку представил єм присутнім.
То є невеликє село на граници зо Словаками, на кінци долины, котра зачынат ся під Маґуром, а кінчыт на Дуяві. В 1947 році были ту 64 хыжы. Середином долины плыне потік, котрий тепер зовут Ждыня, але колиси люде повідали, же він є Конечняньский. Перша історична згадка, документ льокацийни, походит з 1581 рока. Село належало товди до Piotra Gładysza и было в нім єдно дворище шолтисє и три волоскы. Люде долином переходили од віків, бо то найкоротша дорога од Ґорлиц до Бардейова, шырше з Польщы на Мадяры. Ищы не было тых містечок, але перехід был знани, на што вказуют археольоґічны баданя. Єст на то дос шырока література, але ту о тім не будеме роздумувати.
Згадам ищы пару історичных моментів, котры записали ся в людскій памяти. Такым был час, коли в 1769 році в Конечні и шырше на Лемковині засіли конфедерати. Выбрали наше село, бо одталь близко было до Бардейова, де містило ся іх кєрівництво, т.зв. Generalność. Остала по них недобра памят, што потверджают місця, званы шыбеницами, де вішали тых Лемків, якых узнавали за зрадників.
В 1785 році, згідно з Йосифіньскым кадастром (1785–1788), было в Конечні 410 греко-католиків. То пару років по конфедератах. Выглядат то так, же было товди навет веце люди, як в 1947 році. За списом з 1881 рока было нас конечнянів 388 осіб. Церковний шематизм подавал аж 425 греко-католиків и кільканадцет іншого віросповіданя. Деси в тых роках панувала холера, то може одталь ріжны цифры. Нашол єм інформацию, же тот барз тяжкий рік, то был 1873.
В 1848 році през Конечну переходили росийскы полкы, якы сформуваны были на Україні, зато конечняне могли ся з нима легко добесідувати.
Барз небезпечний час настал для Конечной на початку Першой сьвітовой війны, коли фронт поділил село на половину од листопада 1914 до мая 1915 рока, бо з єдной страны стріляло росийскє войско, а з другой австрийскє. Друга сьвітова тягла ся од початку вересня 1939 до січня 1945 рока. В селі цілий час стацйонувало німецкє войско.
Выселіня 1947 рока, то червень, Євка Млинарикова пише, же было то 14-го. В праці Євгена Місила стоіт іншый ден, але мі ближе до Євчыной дати, бо з єдного няньового документу выникат, же не могли бы ся найти люде так скоро на заході, як вывозили бы іх пізніше. В селі остали хыбаль лем дві мішаны родины, хтоси потім до них долучил, а до нашого села навезли осадників. Повороты зачали ся в 1957 році. Вернуло приблизно єденадцет родин.
Стоіт в Конечні церков Сьвятого Василия Великого. Має кус понад сто років. Стара згоріла в 1893 році, подібно од сьвічкы, яку забыли згасити. Ниґде не віділ єм з нєй жадного рисунку, не знаме, як выглядала. Нова не ма формы лемківской церкви, бо ставляли єй майстрове з Бойківщыны в 1902–1903 роках. Іконостас привезли зо Самбора аж в 1912. Хотіли єй нам розобрати в 1952 роци, але люде не позволили. Проти были навет комендант пляцувкы и декотры ґурале; в селі споминают ґаздзіну Ґонсєніцову, яка поіхала аж до Варшавы. Дочекала ся церков повороту нашых люди, котры заопікували ся ньом, але не дала влада одправляти греко-католицкому сьващеникови, тай пішли ґаздове по правoславного и так остало до гнеска.
Стара школа згоріла, як стоял в селі росийско-австрийский фронт. Нову збудували аж в 1925 році. Няньо повідали, же пішли до школы в 1926, а мали товди юж дуже більше як сім років, тай сідили в лавці барз коротко. Все з пошаном споминали учытеля, бо добрі вчыл и мал морес серед діти.
По Перші сьвітові маме в селі два цментері. Єден на Бешкідку, де лежыт 148 росийскых вояків и 164 австрийскых жовнірів. Другий при церкві, де поховали 108 солдатів и 18 Soldaten.
По такім історичнім нарисі вказал єм, як ся розрастали конечняньскы родины и одкаль могли прити нашы роды. Кус смутне вказало ся мі тото, же о своїх предках знаме мало и не барз охочо о них бесідуєме. Може так ся стало зато, же люде не были пришыкуваны до того. На сьцінах сьвітлиці вісіли – и вісят дале – мапа села, приготувана специяльні, але тіж ґеодезийна, а також мапы цілой Лемковины.
Тішу ся, же конечняне не забыли сьпівати, бо все мі о тім пригадуют вершы нашой краянкы Євкы Гыры, з дому Млинарик, котра жыє тепер далеко в Канаді и часто тото споминат. Маме тіж нашы конечняньскы «Сьпіванкы од Яворины», якы лишыла нам Євка Чухта, з дому Ксенич. Обі Євкы переконуют нас о тім. Думам, же мы вшыткы чули-зме тіж, же так было, од нашых родичів, од бабы и діда. Не знам, ци дахто ищы пережыл то так, як я, але повім, же мі серце пригадало о собі міцным дуркотаньом в грудях. Додам, так вышло, же на конец, але то было не меньше важне як тото, што-м юж описал, же мій сын Ігор представил Акцию «W» на підставі документів, якы тепер сут доступны. Было то своєрідне доповніня до выставы, яку мож было відіти на ватрянім поли. Маме надію, же наша стріча, здыбаня, як колиси бесідували нашы дідове, не была одноразова, тай віриме и такє жычыня выразили-зме, жебы, дай Боже, юж літом знов ся зыйти. ■

Категорії : Лемки

Схожі статті

Леся Українка: «Найінтересніші пісні – лемківські!»

ЛЕМКІВСЬКА СТОРІНКА ■ №35, 2018-09-02 У пантеоні найвидатніших творців культури Леся Українка своє особливе місце зайняла як письменниця. Однак, «палка виразниця українського національного духу», «найславніша...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*