«Уроки української мають приваблювати дітей»

ПОДІЇ ■ №47, 2018-11-25

У жовтні у Бартошицях відбулася конференція вчителів української мови з Вармінсько-Мазурського воєводства. Організаторкою заходу виступила вчителька-методистка Любомира Тхір із Вармінсько-Мазурського центру підвищення кваліфікації в Ольштині. Пропонуємо читачам роздуми про стан українського шкільництва у Польщі.

Фото з архіву Любомири Тхір

Конференція стала завершенням навчального проекту, який реалізувала українська школа в Бартошицях спільно з бібліотекарями з України з Львівської обласної бібліотеки для дітей – Оленою Кремньовою і Катериною Сухребською та працівницею бібліотеки з Самбора Любов’ю Саварин і Ольгою Забенько, яка приїхала аж з міста Марганець (дніпропетровська область).

Бібліотекарі проводили уроки літератури та майстер-класи для дітей. Організовували квести (набори завдань): козацький квест «Пропала булава», казкові квести для старших учнів, українські вечорниці «Висить, ябко, висить» майстер-класи «Український віночок» та плетення патріотичних бранслетів, уроки про українську молодіжну літературу; була також євровікторина «Україна-Польща» тощо. Малята були захоплені «пальчиковим театром»: у ньому вони за допомогою ляльок, що вдягалися їм на пальці, самі грали ролі казкових героїв та вигадували сюжети історій. Такі навчальні заходи для дітей відбувалися протягом двох днів ще до початку вчительської конференції.

Практичні знання

Вчителі, що приїхали з Вармії та Мазурів до Бартошиць (їх було 30), активно брали участь у роботі конференції. Це були практичні заняття: приміром, про можливості використання інтернету під час уроків української мови.

Вчителі були захоплені також проведеними для дітей майстер-класами з плетіння синьо-жовтих браслетів. Під час дискусії учасники конференції не обговорювали ключові питання та проблеми, пов’язані із навчанням української мови в їхніх школах. Однак, головним болем пунктів навчання рідної мови є те, що уроки української відбуваються після закінчення всіх інших занять у дітей. На ці уроки приходять учні різного віку, із різних класів. У нас в школі з цієї точки зору працювати легше, бо діти одного віку вчаться за загальним графіком уроків, в одному класі. Вчитель у пункті навчання має проявити вміння зацікавити і заохотити до науки учнів різного віку, бо трапляється таке, що в одній групі є учні першого, третього, а навіть восьмого класів. Головне завдання вчителя полягає в тому, щоби знайти індивідуальний підхід до кожного. Фахово це називають «індивідуалізація навчання»: одна головна тема уроку розподілена відповідно до рівня знань учнів.

Вчителі не нарікали на співпрацю з директорами шкіл. Можливо, це наслідок минулорічних контрольних процедур пунктів навчання української мови, які проводила шкільна адміністрація. Сьогодні директори більше звертають увагу на організаційні проблеми навчання української мови у своїх школах, допомагають у всьому, аби покращити умови навчання для наших дітей.

Додаткові уроки історії

Любомира Тхір. Фото Павла Лози

Прогрес у порівнянні з минулим роком полягає також у тому, що раніше додаткові уроки культури та історії України були лише в чотирьох пунктах навчання, а тепер, згідно з дорученням міністерства, такі уроки повинні мати у кожній школі, у пункті навчання, учні 5-6 класів. Ніхто із вчителів не повідомляв про проблеми, пов’язані з проведенням уроків.

Дітям в пунктах навчання складно три рази на тиждень разом зібратися і присвятити додатковим заняттям свій час після закінчення інших уроків. Тому уроки української мови повинні бути цікавими, приваблювати дітей, щоби вони залюбки відвідували заняття з рідної мови. А перш за все ці заняття мають іти в ногу з часом: використовувати можливості Інтернету та відповідного обладнання – інтерактивної дошки, комп’ютерів тощо.

Підручники та програмні основи з української мови

Це, можна сказати, наша віковічна невирішена проблема. Я, як вчителька-методистка, розмовляючи з вчителями української мови, кажу їм використовувати під час уроків і ті підручники, що ми вже маємо, й інші доступні книги. Також і тому, що в змішаних групах, з якими ми найчастіше працюємо, один підручник не виконає свого завдання.

Поза тим, вчителю самому треба готуватися до уроків, щоби вони були цікавими і діти хотіли на них приходити. Сьогодні ми реалізовуємо не стільки програму навчання, скільки розробляємо програмні основи з української мови, в яких ідеться про виховання і формування основних вмінь, необхідних для подальшого функціонування у житті та навчанні.

Вчитель сам створює програму навчання

У програмних основах не вказано за якими джерельними матеріалами та літературою вчитель має виховувати основні вміння учня. Він може користуватися різними літературними творами, відповідними до віку учнів, на яких можна формувати свідомість, збагачувати знання про Україну, її культуру, історію тощо.

Вчитель сам має створювати програму навчання, відповідну до потенціалу та можливостей групи, у цьому плані наші викладачі мають зараз повну свободу. Навчання дітей треба починати від вивчення мови, правопису, потім – читання і зрозуміння змісту україньких літературних творів. Тут в програмних основах з’являється важливий для нас пункт – підтримка національної ідентичності. Це – важливе завдання вчителя української мови у пункті навчання. Дійсно, вчителям за умов нестачі чи відсутності підручників доводиться складніше працювати на щодень, але це має позитивний вплив на постійний розвиток самого вчителя і підвищення його кваліфікації також
через самоосвіту.

Підвищення кваліфікації вчителів

Ми проводимо курси та конференції в Україні, як це бувало колись. Однак зараз я організовую їх, на жаль, лише
напівофіційним шляхом, за допомогою своїх знайомств.

Треба відзначити, що колись вчителі були більше зацікавлені такими конференціями. Сьогодні учасники такого навчання – 10-15 вчителів із нашого воєводства, до 20 – із всієї Польщі. Усе тому, що ми маємо самі собі оплатити вартість доїзду або заздалегідь «випросити» ці гроші в директора школи. Це треба робити задовго до початку конференції. Я бачила, що окремі вчителі все-таки мали службове відрядження на поїздку до України, зокрема, їм оплатили вартість транспорту. У цьому контексті я заохочую вчителів до того, щоби вони вміли вимагати від освітньої влади те, що їм належить: це також стосується допоміжних матеріалів, техніки – комп’ютерів, магнітофонів – для використання під час уроків української мови. Вчителі, які дослухалися до моїх порад, сьогодні мають гарно оснащені класи, а тим, які сидять тихенько в кутку, доводиться працювати в пога-
них умовах.

Такі конференції сьогодні потрібні. В Україні ми зустрічаємо прихильних людей, які готові нам допомагати.

Нещодавно ми встановили робочі зв’язки із Львівською обласною бібліотекою для дітей. Завдяки цьому ми отримали фахову допомогу бібліотекарів.

На жаль, усе це відбувається не на офіційному рівні, а радше за допомогою приватних зв’язків.

Самоорганізація вчителів

Зараз почав працювати сайт prosvita.pl. Сподіваюся, що він буде корисним для вчителів. Під час нашої конференції я рекомендувала вчителям реєструватися там, використовувати його матеріали. Вчителям часом бувають потрібні, наприклад, сценарії проведення історичних свят, тематичних уроків, слова народних пісень, методичні поради тощо. Тут допоміжним джерелом може стати згаданий сайт.

Співпраця вчителів з батьками

Кожен вчитель у позашкільній роботі має також співпрацювати з батьками. Від цього залежить успіх навчання дитини рідної мови.

Очевидно, трапляється, що батько або мати привозять дитину на шевченківський концерт, а за годину просто повертаються, щоб її забрати, але це, на мою думку, рідкісні випадки. У нашій школі ми бачимо, що, навіть коли дитина стоїть на сцені, вона все одно шукає очима в залі батьків, їхня присутність приносить їй радість і задоволення. Навіть удома, перед батьками дитина пишається, що гарно виступала на сцені.

У нас немає таких проблем, оскільки ми на щодень працюємо з батьками, вони часто відвідують школу.

Інша ситуація складається, коли уроки української мови відбуваються двічі на тиждень після решти занять. Тоді вчителі мають обмаль часу, щоби передати щось батькам.

Однак це не найголовніша наша проблема. Дивимось із опитмізмовм у майбутнє українського шкільництва регіону Вармії та Мазурів.

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*