Мирослав Левицький ■ УКРАЇНА ■ 2010-01-28
Результати виборів в Україні шокували багатьох політиків. Очевидці розповідають, що в штабі Віктора Ющенка в момент оголошення результатів замірів на виході пролунав глибокий зойк і вся чиновницька “камарилья” стала покидати підготовлений до святкування перемоги прес-центр.
І хоч для багатьох, як показує опитування на форумі аґентства УНІАН (воно, звичайно, не може вважатися репрезентативним), результати виборів стали шоком, проте майже 2/3 тих, хто взяв участь у них, вважають результати закономірними. І хоч окремі середовища сподівалися щонайменше на друге місце чинного президента, проте реальність виявилася зовсім іншою.
Не здійснилася казка, яку тривалий час розповідали українцям на чиновницькій лінії Віра Улянченко, Микола Жулинський та Ксенія Ляпіна, а на лінії інтелектуалів Євген Сверстюк, Іван Драч та Роман Іваничук. Був суворий суд нації. Політично активна частина українського суспільства віддала чинному президентові лише трішки більше п’яти відсотків голосів. Посів він марґінальне п’яте місце. І хоч далеко не завжди президентів переобирають на другий термін, проте Україна знов дивує світ. Вона стала єдиною в колі європейських країн, у якій глава держави за термін правління в 10 разів розгубив електоральну підтримку.
Це суворий урок не лише йому, його оточенню, а всім тим, хто дотримувався думки, що дій президента не можна критикувати, бо він – перший український президент. І коли за кордоном говорять, що проросійський кандидат має всі шанси очолити Україну, то для закордонних спостерігачів це сухий факт. А для тих, хто сидів за Україну в тюрмах, хто голосував за Акт про державну незалежність України, – це драматична ситуація.
У вересні-жовтні 2009 р. вони закликали В. Ющенка, щоб той не йшов на президентські вибори, бо саме його участь створює загрозу для української стабільності. Проте перемогли думки тих, хто доводив, що лише Ющенко має моральні основи, щоб нести корону лідера нації.
У другий тур виборів вийшли чинна прем’єр- міністр та уособлення олігархічно -космополітичної орієнтації – Віктор Янукович. Усі й очікували саме такої розв’язки. Тривожним натомість є той факт, що суттєво відрізняються результати національного екзит полу та дані, представлені Центральною виборчою комісією. Якщо за даними цього екзит полу в першому турі В. Янукович випереджає Ю. Тимошенко на 4,2%, то Центральна виборча комісія різницю встановила більш як на 10%.
Така розбіжність викликає деяку тривогу не тільки в Україні. Розбіжність між екзит полами і результатом ЦВК 2004 р. становила не шість відсотків, як це бачимо нині, а більше одинадцяти. Це підняло народ на Майдан. Нині нового Майдану не буде. Не той час. Окрім цього, місія міжнародних спостерігачів, порівнюючи з 2004 р., вибори 2010 р. назвала великим поступом. Штаб Ю. Тимошенко не має наміру в судовому порядку з’ясовувати причину розбіжності, хоч має на руках документи, які підтверджують підтасування. За їхніми даними, майже на 3% зменшено результат Ю. Тимошенко і настільки ж збільшено результат В. Януковича. Паралельний підрахунок голосів показав, що дані національного екзит полу та паралельного підрахунку збігаються. Це породжує багато запитань не лише в Україні.
Прикрим моментом в українському післявиборчому пейзажі є те, що всі, кого в Європі також намагаються бачити уособленням демократії та європейського вибору, заявляють, що вони не вважають себе такими та дистанціюються від публічної підтримки кандидата від демократичних сил. І хоч для політиків цей крок не став великою несподіванкою, для багатьох із тих, хто голосував за “третю силу”, – це була чимала неприємність і навіть форма зради.
Факт, що окремі політики дистанціюються від України, вже вкотре підтверджує істину: наївно шукати “третьої сили” в середовищах, для яких Україна – лише зона ведення бізнес-інтересу, а не цінність. Реально така сила може постати в середовищі національної демократії.
Перед першим туром вона була поділена. Поки що не було з її боку якихось виразних сиґналів на предмет подальших дій. Ті, що 19 грудня 2009 р. проголосили себе всеукраїнськими виразниками національної демократії (маю на увазі Українську народну раду – політичне дітище Драча, Павличка та Сверстюка), поки що мовчать.
Можливо тому, що з боку президентського оточення пішов несподіваний сиґнал. Відомий своїми неочікуваними реверансами заступник керівника штабу кандидата В. Ющенка Роман Безсмертний припускає, що чинний президент може “ще років з п’ять” залишатися на своїй посаді через судове протистояння після другого туру виборів. Як і можна було сподіватися, цей сиґнал викликав украй різку оцінку читачів інтернет- повідомлень.
Після того з’явився ще один, довгоочікуваний сиґнал від В. Ющенка. Він констатує, що як глава держави приймає волю українського народу, висловлену на виборах 17 січня 2010 р. Для нього головним є не стільки його результат, скільки факт, що вибори були вільними і демократичними. Своїм виборцям він не дав жодного політичного орієнтиру. На його думку, немає принципової різниці між В. Януковичем та Ю. Тимошенко.
Така позиція не може не дивувати. У Європі велика родина народних партій, об’єднана в Європейську народну партію під президентством Вільфреда Мартенса, бачить різницю між В. Януковичем та Ю. Тимошенко. Там вважають, що Ю. Тимошенко є єдиним демократичним і проєвропейським кандидатом.
ЄНП закликала всі демократичні сили України та партнерів ЄНП в Україні об’єднатись і підтримати Ю. Тимошенко, щоб завадити поверненню до влади політичних сил минулого, зберегти ідеали “Помаранчевої революції” та відкрити новий європейський шлях для України. Це виразний сиґнал, кому після другого туру виборів в Україні будуть відкриті двері європейських салонів.
І якщо президент України 2005-2010 рр. не бачить різниці між обома кандидатами на посаду глави держави, то український політв’язень 1965-68 рр., український дисидент 1968-1990 рр., український парламентарій 1990-1998 рр. Богдан Горинь бачить кардинальну різницю. Усіх, хто вагається, хто баламутить народ, щоб у другому турі бойкотувати вибори, він закликає мати совість. У зверненні до суспільства Б. Горинь пише: “Під час першого туру виборів продажні політики та політтехнологи намагалися нав’язати людям думку, що Тимо шенко і Янукович – одне і те ж. Це, очевидно, безсоромне лукавство. По- перше, тотожних речей, а тим паче людської тотожності – не тільки у фізичному, а, головне, в інтелектуальному, духовному вимірі – у світі не буває. Всі бачимо, що відмінності між Тимошенко і Януковичем – суттєві й разючі. Це протилежні за своїми поглядами й політичними та національними устремліннями люди. Це, наче у фізиці – два різні полюси”.
“Наше слово” №5, 31 січня 2010 року {moscomment}
