Людмила Лабович ■ ПОДІЇ ■ 2009-04-27
У Скансені-загороді неподалік села Козликів, що на Підляшші, зустрілися учні, їхні батьки і вчителі з Громадської школи ім. св.св. Кирила і Мефодія в Білостоці та міжшкільного пункту навчання української мови при Початковій школі № 12 у Білостоці. Зустріч, яка відбулася 4 квітня, мала на меті ознайомлення з народною підляською традицією Великодніх свят. Білостоцькі діти писали воском писанки, брали участь у випіканні святкової паски в традиційній печі та відпочивали в мальовничому місці над Нарвою.
Діти двох шкільних білостоцьких закладів, у яких ведеться навчання української мови, зустрілися в Козликах удруге. Ініціаторками виїзду були вчительки української мови, які запросили до участі всіх учнів православної школи та їхніх батьків, а також тих, хто зацікавлений діяльністю школи.
– Такі зустрічі є традицією міжшкільного пункту навчання української мови, – говорить Кароліна Матейчук, учителька української мови зі школи Кирила і Мефодія.
{mosimage}
– Знаю, що вже декілька років вони відбуваються. Коли я почала навчати української мови в православній школі, подумала, що це файний захід і добре було б приєднатися до нього. Як згадала про це і дирекції, і батькам, то всі сказали, що це добра ідея і вони приїдуть.
То така жива наука мови. Діти ознайомлюються з традиціями, а пані, яка випікає булочки, говорить до них “по-свойому”. Це також нагода для інтеґрації і батьків, і дітей, і вчителів.
Міжшкільний пункт навчання в Білостоці
Зустрічі в Козликах – це одна з форм позашкільної активності білостоцького пункту навчання української мови. Він існує вже шостий рік при Початковій школі № 12 у Білостоці та гуртує учнів початкових шкіл, гімназій і ліцеїв Білостока. Це діти і молодь з усього міста, які на заняття приїжджають раз на тиждень. Вони беруть участь у різних формах позашкільної активності – українських поетичних, художніх та музичних конкурсах, етнографічних таборах, фестивалях.
При пункті навчання існує (поки що неформально) український ансамбль, а старші дівчата пробують своїх сил у веденні україномовної програми в православному Радіо Ортодоксія (перша 15-хвилинна передача з’явиться в ефірі вже невдовзі). Однак тяжко вважати діяльність пункту організаційним успіхом українського середовища Білостока – на заняття у трьох групах приходить всього 15 осіб, шансів на розвиток, здається, немає. Причин такого стану багато – сама ідея міжшкільних пунктів (заняття відбуваються пополудні або пізно ввечері, дітей треба на них привезти, часто з другого, віддаленого кінця міста), низька мотивація батьків, які часто вже не розмовляють з дітьми рідною мовою, або взагалі не мають української національної свідомості, обмаль часу на додаткові заняття поза своєю школою… Перераховувати можна довго. Білостоцький пункт існує лише тому, що є кілька сильно мотивованих батьків та група дівчат, більшість з яких – це молодь з Черемхи, яка пішла вчитися до середніх шкіл саме в Білостоці.
Шість років існування білостоцького пункту показує, що навчання української мови може розвиватися лише тоді, коли діти будуть мати заняття не після уроків у зовсім іншій школі, а саме в тій, де навчаються. Тому й можливо більш приваблива, ніж міжшкільний пункт, пропозиція для батьків відкрилася разом із введенням навчання української мови у т.зв. православній школі.
Православна школа
Громадська школа ім. св.св. Кирила і Мефодія у Білостоці існує другий рік, а веде її Головне правління Об’єднання православного братства св.св. Кирила і Мефодія. Початок був дуже складний та пов’язувався в першу чергу з проблемами з приміщенням. Міське управління запропонувало Початкову школу № 12 (зовсім випадково саме ту, при якій діє міжшкільний пункт навчання української мови), однак ця концепція впала. Тому зараз заняття відбуваються у приміщенні Білостоцької політехніки. У двох класах у невеликому будиночку вчиться всього чотирнадцятеро дітей.
Із самого початку школа не передбачала навчання української мови, а як мову національної меншини запропонувала батькам лише білоруську. Проте виявилося, що вирішальним стало не те, що хочуть ініціатори заснування школи.
– Від цього року є заняття української мови – пояснює вчителька Кароліна Матейчук. – Батьки вирішили, що буде навчання української мови і так сталося. Маю дві години занять на тиждень. Спочатку школа зорганізувала навчання української мови для одної дитини. Як я прийшла вчити, було вже двоє дітей. Тепер маю шестеро постійних учнів, але цей список не є завершений.
Коли глянути вглиб, уже на початку 1990-х років під час зустрічей білостоцьких українців одним із головних пунктів був постулат уведення навчання української мови до школи. Щойно 2003 р. створено міжшкільний пункт, а ось зараз, десь поза активністю самих українців, з’явилися уроки української мови в новоствореній православній школі. Отже виявилося, що все залежить не від діячів, а від самих батьків. У випадку школи Кирила і Мефодія – це було бажання одного батька, який записав дитину до школи лише тому, що зорганізовано там навчання української мови.
Співпраця українців з православною школою
Разом з першими уроками української мови почалася співпраця школи ім. Кирила і Методія з пунктом навчання. Її результатом стали дві етнографічні зустрічі в музеї народної архітектури неподалік Козликів над Нарвою. На майстер класи приїхали і батьки учнів православної школи, і білостоцькі українці – батьки, які щойно думають, до якої школи послати своїх дітей. Такі пленерні зустрічі виявилися корисними як для дітей, так і для дорослих. Діти мали можливість ознайомитися з традицією, з якою в Білостоці мають обмежений контакт, а батьки могли порозмовляти і подолати різні стереотипи: з одного боку українця – “націоналіста”, а з другого – білостоцького православного, байдужого до національних справ. У Козликах можна було переконатися, що батьки дітей православної школи – це люди, зацікавлені у збереженні своєї тотожності, яку ідентифікують не лише з церквою. Багато з них походять з різних підляських сіл між Бугом та Нарвою, сприяють українській ідеї на Підляшші.
У розмовах батьки часто підкреслювали складнощі, пов’язані з життям у польськомовному оточенні поза своїм етнічним середовищем підляського села. У таких умовах важко виховувати дітей згідно з традицією, яку винесли з рідної хати.
– Мова пропадає, – сказав Ярослав Шиманський з Орлі. – У Білостоці вже ми говоримо вдома по-пуольську, а з батьком, як заїедем на вйоску, говорим “по-свойому”. Малий каже, що вуон хотіев би научитися “по-орлєнську” говорити. Для мене натуральнимі язикамі є пуольські і говорка орленська, а для Яся натуральни язик – то вже язик пуольські. Для того можлівость учіеня в школі язика українського, білоруського і такії варштати є важни, бо тоє, що ми не можем з разних причин дати вдома, син може достати в школі на заняттях культурних, на такіх варштатах. Тоє, що разом діети могут пуйти на реколєкції, що разом могут святковати, є важне, для того ми тую школу вибралі.
Після багатьох років, не без складнощів, удалося в Білостоці зорганізувати навчальний заклад, спрямований до православної громади міста. З часом виявилося, що є тут місце для українських дітей, які, крім релігійних, можуть ознайомлюватися також з національними традиціями. Спільні зустрічі з міжшкільним пунктом навчання української мови в скансені, який заснували і ведуть підляські українці, є початком співпраці білостоцького православного середовища та людей, які хочуть розвивати українські національні цінності.
“Наше слово” №18, 3 травня 2009 року {moscomment}
