Наталя Кертичак ■ ГРОМАДА ■ №4, 2013-01-27
Кожен навчальний рік приносить багато усіляких заходів для молоді: «отрясини», Молодіжний ярмарок, концерти тощо. Це добрий привід задуматися – а що далі? Чи наша пропозиція відповідає потребам української молоді в Польщі? Чого бракує і що ще зможемо зробити протягом цього навчального року?
Готуючись до проведення молодіжного форуму в рамках ІІ Конґресу українців у Польщі у квітні 2012 р., у групі організаторів ми поставили питання: що насправді знаємо про сьогоднішню українську молодь у Польщі, про її думки, погляди, бачення нинішніх проблем? Подумали, що треба подивитися трохи ширше, ніж у наші власні здогади чи думки наших близьких знайомих. З цією метою ми (авторка статті та Ігор Горків – ред.) створили інтернет-опитування, яке розповсюдили через розсилки, сайт «Нашого слова» та іншим шляхом (наприклад, через Фейсбук тощо).
Анкету заповнило 125 осіб, що значно перевищило наші очікування. Правда, що дефініцію молоді ми прийняли доволі широку – всі, хто вважає себе молоддю. Відповідно, анкету заповнювали люди віком від 14 до 42 років, однак найбільше респондентів народжені у 80–90 рр. Географічно ми охопили всі реґіони Польщі, у яких проживає українська громада: Західнопоморське, Мазовецьке, Поморське, Підкарпатське воєвідства, Нижню Силезію, Вармію та Мазури, Люблинщину, Підляшшя тощо.
Анкету ми побудували навколо теми активності та участі в житті української громади, цікаві нам були критичні думки і пропозиції стосовно того, як можна розвивати українське життя в Польщі. Відповіді на питання про те, що найбільше подобається молоді, нас не здивували. Це, зокрема, можливість зустріти друзів, поспілкуватися українською мовою, ознайомитися з українською культурою. Цікавіше було дізнатися, що нас не улаштовує – тим більше, що можна було помітити декілька основних тем.
По-перше, – це одноманітність більшості українських заходів, рутина й монотонія, зацикленість на старому (фольклор, пафос, шароварщина, скансен, ґето Шевченка-Франка-Лесі Українки – це тільки деякі з ужитих фраз).
По-друге, – що мене особисто найбільше вразило в цих відповідях, – це велика закритість нашого середовища та кількість поділів, які в ньому існують. Дуже часто в анкетах респонденти підкреслюють, як важко увійти в українське середовище: тим, хто не ходив до українських шкіл, тим, хто приїхав на навчання до нового міста, хто не має свого «товариства», хто вихований у сполонізованій сім’ї і тільки намагається дізнатися більше про своє коріння. На думку великої кількості опитуваних, учасники заходів (їх чи не більшість) закриваються у своїх вузьких компаніях і не мають навіть бажання знайомитися з новими людьми (відчувається теж розчарування «імпрезами в домівці, про які ніхто не знає»).
Що можемо прочитати про українські ліцеї, отой «останній бастіон українства»? Випускники зверхньо ставляться до тих, хто не закінчив українського ліцею, а самі школи конкурують між собою. Дехто з опитуваних каже, що треба боротися з переконанням, ніби ті, хто ходить до польських шкіл, є «гіршими» представниками української громади. Крім того, маємо поділ на «українців Польщі» та «українців, народжених в Україні», на українців з Варшави і Ґданська, з Підляшшя і решти Польщі. Лунають такі слова, як-от «закритість», «дискримінація», а навіть «націоналізм» (котрий, як хтось звернув увагу, ми так гостро засуджуємо в поляків). Насправді наша закритість могла бути зрозуміла як стратегія виживання нашої громади у складних умовах. Проте нині слід задуматися, наскільки вона залишається ефективною: якщо взяти до уваги те, що не всім подобаються теж музично-танцювальні заходи з великою кількістю алкоголю (схильність до випивки критикує 19 осіб), починаємо розуміти, що насправді, за нинішніх умов, ми тільки «втрачаємо публіку».
Чого не вистачає в пропозиції для молоді? Тут опитувані звертають увагу не лише на повторювання виступів тих самих гуртів чи ансамблів, але теж на те, що нема заходів «негорілчаного», освітнього чи інтелектуального характеру, які давали б шанс реально поглибити знання на тему української культури, етнічної спадщини тощо. Згадуються: навчання мови, покази фільмів, спільні заходи між школами, програми волонтерства в Україні, зустрічі на тему політики, історії, музики чи літератури (але теж лідерства чи співпраці з поляками!), майстер-класи, менші проекти на 20–30 осіб, які дозволяють молоді інтеґруватися краще, ніж великомасштабні концерти. Тут ще раз бачимо, наскільки важливим є створення умов для інтеґрації різних людей з відмінними смаками й зацікавленнями. Це важливо, зокрема, якщо взяти до уваги ще один із зазначених респондентами фактів – часто українські заходи, реалізовані організаціями, не пов’язаними з українською громадою, є більш привабливими, ніж «наші». Великий виклик сьогодні – чи зможемо запропонувати таку активність або такі проекти, які дозволять молоді використати свій потенціал (не тільки художні здібності!), реалізуватися, не «втекти» туди, де вона побачить для себе більше можливостей, а знайти ці можливості в українському середовищі. Як пише одна з опитуваних, це саме участь у таких проектах ОУП, які дозволять комусь розвинути свої знання чи досвід, може бути потім для цієї людини поштовхом, щоб залишатися при цій діяльності, щоб включатися в інші акції чи заходи, організовані українською громадою.
Ще однією ідеєю є організування з’їзду української молоді в Польщі. Тут треба згадати, що досвід молодіжного форуму в Перемишлі (хоч невеликого й короткого) показав: є над чим задуматися, це потрібно й цікаво, можемо своїми силами запропонувати активну програму на декілька днів.
Як молодь бачить свою активність у цих заходах? Чи хоче бути причетною до влаштування заходів? Тут, звичайно, буває по-різному – частина вже є активною, інші хотіли б активізуватися, ще інших це взагалі не цікавить. Які перешкоди стоять на шляху до їхньої активності? Це, по-перше, часові обмеження (навчання, праця), але теж факт, що не знають, як включитися: ніхто не просить, ніхто не пропонує – «якби просили, я б радо взяв/взяла участь»… У досвідчених діячів це може викликати здивування, але ж дійсно – якщо не будемо запрошувати до співпраці чи просити про допомогу, то звідки інші мають знати, що вони нам потрібні? Не всі знайдуть сміливість напрошуватися просто так. Інші називають теж проблеми з комунікацією вже в ході самої діяльності, схильність інших до легкої і не дуже конструктивної критики при організуванні заходів, особисті конфлікти, а навіть заздрість.
До речі, в цьому тексті я намагалася вибрати саме ті зауваження, які мені здавалися цінними та конструктивними, а таких, на щастя, було багато. Проте слід також визнати, що певну частину людей абсолютно улаштовує те, що є, вони не помічають ніяких проблем. З деякими коментарями просто не можна не полемізувати – наприклад, щодо «надто дорогих» квитків. Насправді, якщо їх ціну порівнювати з цінами аналогічних польських заходів, вони дуже доступні. Наша проблема, мабуть, в тому, що ми звикли дуже багато отримувати безкоштовно, а тимчасом з кожним заходом пов’язані витрати, також чиясь, дуже часто неоплачувана (або погано оплачувана) праця. З усім розумінням ситуації студентських кишень, треба ясно сказати, що не можна всього зробити безоплатним.
А які ідеї на розвиток нашої діяльності? Про деякі можна здогадатися з перерахованих вище проблем – це більша відкритість та інтеґрація нашої громади всередині (на міґрантів, мішані подружжя, випускників польських шкіл, нових діячів) та назовні, організування цікавих, різноманітних проектів з залученням коштів з різних джерел (серед них європейських), співпраця з іншими меншинами та діалог з польською більшістю, активне включення молоді як джерела ідей, краща комунікація всередині нашої громади. Можна запитати – чи це реально? Чи при спробі «переформатування» нашої громади ми когось чи чогось не втратимо? Моя відповідь – ми вже втрачаємо; це показують хоча б результати переписів населення. Щоб більше не втрачати, необхідно задуматися, якою ми хотіли б бачити свою громаду через 20–30 років.
На закінчення – хотіла б дуже подякувати всім, хто проявив активність і заповнив нашу анкету. Всі відповіді були для нас дуже важливим матеріалом при підготовці молодіжного форуму і далі будуть враховуватися, наприклад, при розробці довготермінової стратегії ОУП. ■
