(пл) ■ ПОДІЇ ■ 2009-12-24
{mosimage}
На це запитання намагалися відповісти Ярослав Грицак, історик Львівського національного університету, Мирослав Попович з НАН України та Ендрю Вільсон з лондонського аналітичного центру “The European Council on Foreign Relations”, що зустрілися 10 грудня в “Газеті виборчій” під час спільної дискусії, яку вів журналіст Марцин Войцеховський.
“З майдану щось залишилося: ми маємо олігархів, які тримають сьогодні в Україні все у своїх руках, – говорив М. Попович, – але держава, народ витриває навіть тоді, коли країну очолить Віктор Янукович”.
Успіхом революції дискутанти вважали те, що вона не була революцією “гільйотини” і що Україна – єдина держава колишнього СРСР, де передача влади відбувалася мирном шляхом, адже держава обрала напрямок на демократичні ідеї, подібно до Польщі чи Угорщини. Сьогодні з колишніх республік Радянського Союзу вона є найбільш демократичною. Революція мала відбитися і на ЗМІ, однак через п’ять років вони хоч і є плюралістичними, але не стали аполітичними, адже залежать від олігархів. Справжній результат Помаранчевої революції буде видно після найближчих виборів, запланованих на 17 січня 2010 р. На сьогодні держава виявляється амбівалентною, бо, з одного боку, жоден політик не має стратегії керування державою, а з іншого – система освіти розвивається вже протягом шести років у позитивному напрямку.
Чи держава розвивається так, щоб могла увійти до ЄС? Виявляється, що Євросоюз роздратований повним браком відповідної політики в Україні. Як зазначив Я. Грицак, “демократія не перекладається на хліб, отже – і на ринок”. Можливо, цього очікує ЄС разом із реалізацією завдань, які визначив Україні. ЄС очікує прозорості в найближчих президентських виборах, але в європейських структурах вже сьогодні передбачають, що вони не будуть “чистими”.
Песимізм ЄС може бути спричинений тим, що у виборах 2004 р. сфальсифіковано біля 150 тис. голосів. Проте ЄС не до кінця зрозумів, чим для України стала Помаранчева революція.
Сама “помаранчева коаліція”, яка утворилася після виборів, не існувала довго. Чи нові вибори можуть завершити політичні конфлікти в Україні? Зараз, майже за місяць до виборів, лідер “Партії реґіонів” Віктор Янукович має найбільшу підтримку, бо його твердий електорат – це 25% (за різними рейтинґами). У порівнянні до Юлії Тимошенко, яка бачить тільки Москву або Брюссель, його вважають нудним політиком. Ці політики залежні від олігархів, а олігархічного середовища не вичистив навколо себе і сам Ющенко – говорив гість із Лондона, який додав, що не можна говорити про “владу права” в Україні, якщо не зробити нічого з тими, хто фальсифікував вибори. Парадоксально: деяких олігархів криза відітне від влади, але інші, як тільки зміниться влада, змінять партію. Прикладом такої взаємності був Арсеній Яценюк, який служив тим, хто його спонсорував. Сьогодні все лишається по-старому і кожен живе, дає собі раду через “зв’язки”. Кінець конфліктів і зміна політичної еліти прийде через якийсь час, коли державою почне керувати молоде покоління, люди, яким сьогодні по 25 років, бо ментально вони ближчі до англійця чи італійця, ніж до своїх батьків. Молодь – це не тільки Львів та Київ, але також молоде Запоріжжя, Донецьк, які вже не дивляться очима своїх батьків, не кажуть, що “ми працюємо, а Західна і Центральна Україна нас об’їдає”. Молодь – це перспектива і для польсько-української співпраці. Проте, як зазначив М. Попович, не буде революції в цьому напрямку, якщо не прийде розв’язання проблеми ОУН-УПА, яка ділить народи.
А що революційного чекає нас на найближчих виборах, хто переможе? Вільсон вважає, що “на сьогодні всі політичні засоби, щоб досягнути цієї мети, має Тимошенко – але для олігархів не важливо, хто виграє”, – додає він. “Тимошенко – Янукович? – невідомо, за кого голосувати” – каже Грицак. То чи Україну через п’ять років по революції чекає успіх, чи поразка? “Ми приречені на успіх!” – переконує Попович.
Зустріч, яку спільно організували Фонд ім. Генріха Бьолла, “Газета виборча” та “Наше слово”, завершилася показом фотографій Збіґнєва Буяка під назвою “Помаранчева революція”.
“Наше слово” №52, 27 грудня 2009 року {moscomment}
