Галя Козак ■ КУЛЬТУРА ■ №51, 2017-12-17

Для українського кінематографу 2017 р. став рекордним. У вітчизняний прокат вийшла найбільша кількість фільмів – загалом 33. Проте в грудні може відбутися ще кілька прем’єр. Невже ми поволі входимо в епоху відродження українського кіно?

Олександр Довженко, певно, заплакав би. Зі щастя. Бо вже сто разів зневірився, що це колись станеться. Адже до цих пір (за всі роки незалежності), можна сказати, до Революції гідності 2013 р., кіно в Україні завжди займало другорядне місце та було фінансоване за залишковим принципом. Згадаймо, що 2010 р. у прокат не вийшло ні одного українського фільму. Збільшення підтримки національного кіновиробництва за останній рік посприяло зростанню кількості українського кіно. А що ж з якістю?

Більше грошей – більше можливостей
Верховна Рада України затвердила відповідний законопроект, а 2016 р. український уряд у бюджеті на 2017 виділив майже 4 мільярди гривень на державну підтримку українського кіно, 500 мільйонів – на створення національного кіно. Згідно з новим законом, затрати на фільми, зняті в Україні, держава покриває на 80%, а серіалам вітчизняного виробництва відшкодовує на 50%. Повністю за рахунок держави знімаються дитячі, авторські, експериментальні, анімаційні і дебютні стрічки.
Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман в одному зі своїх жовтневих публічних виступів пообіцяв, що у проект бюджету на 2018 р. обов’язково буде закладена така сама сума грошей, що й торік, тобто 500 млн. грн., що в польських злотих становить близько 66 млн. Певно, уряд Гройсмана вирішив, що трошки погралися і досить, вистачить з вас і 500 млн. гривень. Нема простору в майбутньому на більший розвиток. Хоч за збільшення розміру бюджету на українське кіно швидше потрібно дякувати теперішньому голові Державного аґентства України з питань кіно Пилипу Іллєнкові, який сам був у минулому кіноактором і продюсером. Водночас з його очоленням аґентства, українське кіно отримало більше уваги народних депутатів. Невже йому таки вдалося переконати обранців у прибутковості та перспективності національної кіноіндустрії?
Ухвалення нового Закону України «Про кінематограф» розширює можливості копродукцій з європейськими та іншими країнами». Та діячам бізнесу кіно в Україні, без сумніву, не до вподоби ті 500 млн. у бюджеті. Вони просять більше. Нещодавно представники українського кіно та найбільших українських кінофестивалів написали лист-звернення до влади з тим, щоб та збільшила держфінансування кіно, зокрема відсоток на поширення національного кіно за кордоном. Вони попросили щонайменше 100 млн. грн. на проведення міжнародних фестивалів в Україні та популяризацію національних фільмів на міжнародних кінофорумах. І таке прохання – небезпідставне, адже популяризація українського кіно відіграє велику роль у створенні позитивного іміджу країни у світі, що доведено у праці Українського павільйону на кіноринку Каннського фестивалю, стендів на європейському кіноринку в Берліні та кінофестивалях у Карлових Варах і Торонто, а також проведенні Тижня нашого кіно за кордоном (Варшава, Страсбург, Париж, Брюссель, Лондон, Тбілісі тощо).
Ось і 4 грудня стало відомо, що уряд таки виділить ще одні півмільярда гривень та виконає прохання головних осіб кіноіндустрії, як повідомляє «Детектор медіа». Але це будуть додаткові кошти, спрямовані на просування «фільмів патріотичного спрямування», а розпорядником цих 520,7 млн. грн. буде не Державне аґентство з питань кіно, а Міністерство культури України. Очевидно, що мінкультури бажає зарезервувати для себе право їздити на фестивалі, відпочивати в Каннах, Карлових Варах чи засвітитись на «Оскарі».

Напрямок – «Оскар»!
Українське кіно не є прибуткове, а часом і не самоокупне. Однак у цьому плані 2017 р. знову ж таки зафіксовано прорив. Фільм-комедія «Dzidzio: Контрабас» не тільки протягом місяця у прокаті окупив витрати на виробництво і рекламу, а й встиг отримати прибуток. Загальні касові збори «Dzidziа…» тільки в Україні становлять 22 млн. грн. Інший мультфільм, «Микита Кожум’яка» (2016), зібрав 11 млн. грн., «Сторожова застава» – 18,9 млн. грн. Раніше понад два десятки мільйонів гривень в Україні отримували тільки російські копродукції.
Варто зазначити, що українські фільми збирають аншлаги не тільки у вітчизняних кінотеатрах, але й здобувають нагороди на міжнародному рівні: Канни, Берлін, Локарно, Карлові Вари та інші.
Що ж з «Оскаром»? Поки що Україна не отримала статуетки. Але ми, принаймні, маємо перші номінації, а це вже проґрес! фільм «Майдан» (автор Сергій Лозниця) за певними оцінками – найкращий фільм на дану тему, який об’їздив величезну кількість країн у світі, був номінований на Оскар як «Найкраща іноземна стрічка» 2015 р. «Українські шерифи» Романа Бондарчука також був номінований на «Оскар» 2016 р.

Міґрація, війна, екранізація, Dzidzio

Серед 33 цьогорічних кінопрем’єр варто відзначити такі: у серпні цього року закінчилися зйомки фільму «Ворошиловград» за однойменним романом українського письменника і поета Сергія Жадана (хто ж його не знає), що проходили у Старобільському Луганської області. Режисер картини – Ярослав Лодигін. «Ворошиловград» – це, мабуть, єдиний український фільм, який став широко відомий в Україні і за кордоном ще до того, як узагалі почалися його зйомки. Половину від загальної вартості виробництва – 15 млн. 490 тис. 300 грн. (майже 2 млн. польських злотих) – надала держава. Очікується, що картина вийде у прокат наступного року. Одну з невеликих ролей зіграв сам С. Жадан. Після прем’єри на великих екранах показ заплановано на телеканалі «Україна». Стрічка створюється в копродукції України і Швейцарії. Про що фільм? Про те саме, що й книжка. Сценарій фільму написали Сергій Жадан, Ярослав Лодигін і Наталія Ворожбит – відома українська драматургиня, а віднедавна успішна сценаристка нових фільмів. Центральною темою «Ворошиловграду» є українське рейдерство. Головний герой, молодий хлопець на ім’я Герман, повертається до міста свого дитинства Луганська (раніше Ворошиловград), щоб провідати брата, який має бензоколонку в донбаських степах. Натомість він застрягає в цьому місці надовго: його брат зник, на його бізнес зазіхають місцеві мафіозі, а давні друзі мають дивні справи.
У фільмі «Dzidzio: Контрабас» у ролі головного продюсера та водночас головного актора виступив сам Dzidzio і його двоє партнерів. Фільм, який вийшов у широкий вітчизняний прокат 31 серпня цього року, протягом кількох тижнів продовжував робити рекордні для української стрічки збори у прокаті. Чи то завдяки вже добрій популярності Dzidziа як співака, чи через патріотичні побудження підтримати вітчизняний продукт, фільм по всій Україні збирав повні зали глядачів і людям подобалося. Кінокритики так само загалом позитивно оцінили фільм та акторську гру Михайла Хоми, хоч дещо розчаровані режисурою. Якби не нікудишні режисерські здібності, фільм «Dzidzio: Контрабас» можна було б сміливо назвати найкращою українською кінокомедією, що вийшла на суттєво новий рівень і зробила великий внесок у ринок комедії в Україні, – зазначила Надія Заварова у своїй рецензії фільму.
Наступною кінопрем’єрою 2017 р. була стрічка «Моя бабуся Фані Каплан» (фільм режисерки Олени Дем’яненко). Це картина про Фані Каплан, яку 1918 р. звинуватили у замаху на Леніна. «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка, прем’єра якого відбулася на Одеському кінофестивалі, це драматична історія про заробітчанку Дарину, яка поїхала працювати в Італію, поставивши під загрозу цілісність своєї родини. Тематика, що дуже близька багатьом українкам та українцям у всьому світі. Найбільш очікуваними з затверджених комісією Державного кіно став 3D-мультфільм «Мавка» за мотивами драми «Лісова пісня» Лесі Українки режисера Ярослава Лодигіна.
Безперечно, зараз в українському кінематографі домінує тематика війни. «Кіборги» (прем’єра щойно відбулася) – це фільм режисера Ахтема Сеїтаблаєва про оборону Донецького аеропорту під час війни на Донбасі. Сценарій написала Наталія Ворожбит. Фільм розповідає історію одного двотижневого бойового чергування у вересні 2014 р. Добровольча група військових уперше приїжджає до Донецького аеропорту імені Сергія Прокоф’єва. Стратегічно важливий об’єкт на цей момент уже чотири місяці захищають українці в умовах постійної війни.
Інший цікавий фільм на тему російсько-української війни – це стрічка «Іній» режисера Шарунаса Бартаса, де одну з головних ролей зіграла французька акторка Ванесса Параді. Центральною темою «Інею» є військова журналістика і війна на Донбасі. Фільм стане претендентом на премію «Оскар» від Литви. «Іній» стовідсотково можна чекати найближчим часом на екранах кінотеатрів у Польщі.

Чекаємо нових шедеврів
Звісно, немає місця в тижневику, щоб описати всі 33 фільми, тому запрошуємо наших читачів самостійно відкривати для себе продукцію новітнього українського ринку. Більшість з наведених тут фільмів є доступні на різних сайтах в Інтернеті. Кіно сьогодні стало загальнодоступним, звісно, якщо знати відповідні інтернет­ресурси.
Тож можна стверджувати, що завдяки цілеспрямованій праці Державного аґентства України з питань кіно українська кіноіндустрія розвивається в перспективному напрямку. Цього року 33 фільми, торік – 30, наступного року буде ще більше. Тож сподіваймося щороку більше фільмів від українських творців та більше грошей, тобто підтримки від держави! І будемо сподіватися, що кількість перетворюватиметься в якість. ■

Поділитися: