Українське Полісся в польській інтерпретації

Олеся НайдюкКУЛЬТУРА№25, 2017-06-18

«Стоїть спекотний червневий вечір у селі Курчиця. Гаряче, нерухоме повітря. На лавці – Ганна, Галина й Леоніда. Єдине, що перериває цей безрух – це рій комарів, що клубочиться над нами». Так починає свою розповідь про власні багаторічні фольклорні експедиції на українське Полісся дослідниця і співачка з Варшави, учасниця низки етнографічних гуртів Манюха Біконт. Нещодавно вийшов диск «Оj borom, borom…» із записом поліських пісень у виконанні Манюхи в супроводі імпровізацій контрабасиста Ксаверія Вуйцінського. Презентація відбулася у студії Польського радіо.

Манюха Біконт та Ксаверій Вуйцінський. Автор фото – Ґжеґож Следзь

Насправді подібні сюжети можна сприймати не просто як факти культури. Вони спонукають переглянути, а часом і заново відкрити «своє». Останнім часом в Україні щораз більше людей з міста цікавляться традиційним сільським фольклором, зокрема музичним, з метою глибше пізнати національне коріння. Та коли цим фольклором цікавляться теж представники інших країн, хоч і сусідніх, приходить усвідомлення, що великі пласти архаїки даної культури – це не лише «код» конкретної культури, а щось більше.
Моє знайомство з Манюхою Біконт відбулося в Києві 2010 р. Вона тоді вчилася в рамках річної стипендії Вишеградського фонду на кафедрі етномузикології Національної музичної академії. Її науковим опікуном був Євген Єфремов. Ім’я професора Єфремова для польських фольклористів – це приблизно так, як, наприклад, ім’я Богуслава Шеффера для українських апологетів електроніки. Саме Єфремов проводив у Польщі ще у 80-ті роки перші майстер-класи традиційного співу, а заснований ним наприкінці 70-х фольклорний ансамбль «Древо» і досі залишається для наших сусідів своєрідною іконою професійної реконструкції автентичності.
Власне від часу київського навчання Манюхи починаються її перші фольклорні експедиції в українські поліські села – Старі Коні, Переброди, Переходичі, Залужжя. Серед них і Курчиця – село Новоград-Волинського району Житомирської області. Пісні, записані в цьому селі від Ганни Данильчук (нар. 1933 р.), Галини Романчук (нар. 1941 р.) і Леоніди Сербін (1937 – 2014 рр.) увійшли до диску «Ой бором, бором…».
«До Курчиці я їздила кілька разів протягом останніх шести років, – розповідає Манюха Біконт. – Записувала багато разів ті самі пісні, утім щоразу серед них були й нові. Коли пані Ганна бачить, що якусь пісню я вже врешті опанувала, схвалює: «О, це вже ти будеш співати». І тоді я відчуваю, що вона мені ці пісні дарує. Тепер я хочу поділитися цими піснями з вами.
Мій диск – це розповідь про одне з багатьох місць, які я відвідала протягом кількох останніх років, їздячи Поліссям у пошуках старих співаків, щоб послухати їх, трохи пожити з ними, поспівати, зрозуміти світ, у якому постали ці пісні. Повертаюся завжди сповнена вражень і шукаю способів, як передати емоції, що були зі мною.
Те, що ми робимо з Ксаверієм, вже не етнографія, а творення власної інтерпретації, власного світу. Спершу ми удвох вивчаємо пісні, вслуховуючись у варіанти, барви, настрій. Потім пропускаємо все через нашу вразливість та уяву. Дальша праця вже відбувається між нами – це шукання співзвуччя голосу й контрабасу, знайдення власного пульсу. Ксаверій грає інтуїтивно, імпровізує, розвиває вокальні мотиви.
Мій спів також є інтерпретацією пісень, які я почула з вуст Ганни, Галини. Інтерпретацією є й укладення текстів у певну цілість – саме в такий, а не інакший спосіб. Я хотіла б, щоби виникало відчуття, що всі ці історії є частиною однієї міфології. Невипадково ми починаємо з весняної «залицяльної» пісні. Далі з’являється непевність, яка доля чекає молодого хлопця, котрий вирушає на пошуки коханої, та цікавість, хто попався дівчині з пучком трав; потім ідуть розповіді вже зі зрілого життя, досвід розлуки, смерті близьких, життя з новою родиною, туга за домівкою. Насамкінець колядкою знову повертаємось до залицянь, весілля й жнивної пісні про орла, що нагадують нам про врожай і плідність. Диск можна слухати з будь-якого місця й крутити колом, бо він замикається в цикл, що відображає цикл року».

Галина Романчук, Манюха Біконт, Ганна Данильчук, с. Курчиця, 2016 р. Автор фото – Олексій Нагорнюк

І справді всі ці пісні – «Ой бором, бором», «Мати сина породила», «Летіли гуси», «Була осень холодна», «Усі гори зеленіють» та ін. – укладаються немовби в один зворушливий сюжет, в одну долю, переважно сумну. Утім, слушно зауважує сама Манюха: чисто з музичної точки зору не можна сказати, що пісні є однозначно сумними. Надзвичайно мелодійні і гармонійні, вони створюють дуже особливий настрій, який можна порівняти хіба що з філософським поглядом.
Орієнтуючись передусім на польську аудиторію, видавці диску врахували також зрозуміння самих вербальних текстів пісень. Останні представлені трьома мовами: українською (транскрипція Олексія Нагорнюка, редакція Тараса Шумейка), польською та англійською (переклади Пйотра Біконта).
Вокал солістки, як сказано, доповнений імпровізаціями контрабасиста, в яких часом проблискують джазові мотиви, але більше так званих аванґардних абстракцій. «Мій спосіб інтерпретації даних пісень полягає у чисто інтонаційному їх осягненні, – коментує Ксаверій Вуйцінський. – Я не підходжу до них з позиції дослідника, як Манюха. Мені просто подобається такий звуковий світ. Я слухаю дуже багато музики і ніколи не поділяю її на жанри, для мене існує тільки „добра” музика і „погана”. Для мене також не важливо, що це українські пісні, це можуть бути пісні будь-якого іншого краю. Головний критерій доброї музики, – щоб вона була щира. І в цих піснях це є».
Але дивна річ – маємо діло не з «чистою» автентичністю, а з її сучасною інтерпретацією, де контрабасові імпровізації, на перший погляд, є певним втручанням в архаїчні тексти, одначе відчуття «стороннього тіла» не виникає: контрабас ані не доповнює, ані не заважає, радше, йде паралельно. Очевидно, автентичність самодостатня, проте далеко не кожному, хто намагається її «змішувати» з іншими жанрами чи музичними практиками, вдається представити достойний мистецький продукт. Дуетові Манюхи і Ксаверія це вдалося. ■

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*