Українці в музеях Польщі: експонати без душі там, де ллється кров

Ігор Ісаєв, головний редактор порталу PROstir.plПОГЛЯДИ№50, 2017-12-10

Сучасні музеї роблять ставку на почуття, а не на знання. Таких музеїв у Польщі – лише кілька, серед них найвідоміші Музей ІІ Світової війни у Ґданську та Музей історії польських євреїв у Варшаві. У них обох героями другого плану бувають українці та меншою мірою Україна. Однак відвідувач ніколи не зрозуміє, чому вони роблять «погані» вчинки і вибори.
В комуністичному блоці музеї мали перш за все представляти трудящим лінію і погляди партії, тому ці установи не були цікаві, а людей водили туди групами і за планом.
Пізніше з Заходу прикочувала мода на сучасні мультимедійні музеї, котрі треба обмацувати, слухати, вражатися. Але старі музейні традиції теж нікуди не зникли. Наприклад, у Москві сучасний Єврейський музей і центр толерантності є на кількох станціях метро від мавзолею Леніна, все ще ніяк не похованого. І, як показує російський досвід, музей-пропаґанда в остаточній битві переможе музей-враження, або принаймні його окупує: залишить нову форму, внесе старі скелети з радянського партійного підручника.
Так і сталося: два роки тому Єврейський музей Москви став площадкою для Владіміра Путіна, якого не запросили до Освєнцима на відзначення 70-річчя звільнення нацистського концтабору радянськими військами. Ще раз: Єврейський музей і, прости Господи, центр толерантності, дав площадку людині, що розв’язала війну в середині Росії і з її сусідами, що лякає світ ІІІ Світовою, що прославляє СССР – організацію, одним з наріжних каменів якої був побутовий антисемітизм.
У Польщі Ленін посеред країни не лежить, одначе його місце вакантне. Про це свідчить і дискусія про пам’ятник жертв смоленської авіакатастрофи у Варшаві, і очорнення найвідомішого живого поляка сучасності Леха Валенси, і битва за підпорядкування наративу в Музеї ІІ Світової війни у Ґданську.
В останньому я побував нещодавно, натхненний нещодавнім інтерв’ю польського історика Адама Бальцера (мого викладача історії Балкан, до речі) про те, що у ґданському музеї проведено аналогію між хорватськими «усташами» та УПА. Бальцер критикує таку паралель тому, що у хорватів була своя пронацистська маріонеткова держава, з жахливим концтабором Ясеновац, яка знищувала цивільне населення у масштабах державної влади; УПА була партизанською армією і мала напружені відносини з німцями, у цьому вона нагадує більше сербських «четників». «Четники й усташі спрямовували злочинну діяльність проти представників інших народів усюди, де виникала така можливість», – твердить Бальцер в інтерв’ю порталу historians.in.ua. – «Натомість УПА майже не нападала на поляків на територіях, які до війни не належали міжвоєнній Польщі».

Повний зміст статті можете прочитати, придбавши друковану або електронну версію газети

(Visited 37 times, 1 visits today)