Українці усього світу про День незалежності

ПОДІЇ№35, 2017-08-27

Цього року 24 серпня українці зі всього світу відзначають 26-ту річницю незалежності Батьківщини. Для когось це Батьківщина фізична, для когось – символічна, проте не менш важлива. Впродовж багатьох століть українці мріяли мати свою державу, боролись за неї. Сьогодні для нас – це реальність.
Ми запитали відомих і активних українців, які живуть в різних країнах, про те, що для них значить цей день, чи є Україна справді незалежною і як може кожен з нас долучитися до її розвитку.

Наталя Пасічник, українсько-шведська піаністка, засновник і директор Українського інституту у Швеції
Людина завжди в житті найбільше цінує ті речі, на які вона довго і з болем чекала, які їй дорого коштували і потребували багато зусиль. Напевно небагато таких країн у світі, яким незалежність дісталася так важко. За неї боролись багато століть, віддавали життя мільйони людей, омріювали, оспівували… Незалежність України – це сьогодення, це кров молодих хлопців, які воюють на сході, це сльози матерів, це недоспані ночі волонтерів, це щоденна боротьба. Сьогодення важке, кризове, героїчне, але і благодатне для тих, хто хоче використовувати свої сили, знання, досвід для розбудови суспільства вільної особистості. Чи є Україна насправді незалежною? Абсолютної незалежності немає, це закон природи. Стосунки між країнами, як стосунки між людьми – потрібно рахуватися з іншими та достосовуватися до ситуації. Але вперше Україна сама може вибудовувати ці стосунки, вирішувати напрямок свого розвитку.
Особисто для мене як для артистки, поле праці якої охоплює весь світ, незалежність України – це можливість представляти глибокий пласт високої культури, абсолютно незнаної у світі. Ніби відкривати скриню зі скарбами, яка несправедливо була закрита довгий час. Реакція культурних еліт західного світу на ті заходи, що проводить Український інститут у Швеції, який я маю честь очолювати, дає мені переконання, що культурна спадщина України, яку завжди сприймали навіть українці як щось другорядне, має право займати одне з провідних місць у світовій культурній скарбниці.
У День Незалежності хочу побажати своїм співвітчизникам найголовнішого в житті – любові. Цього потребує кожна людина, цього зараз найбільше потребує наша країна. Як у Шевченка:
«Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем’я люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть». ■

Людмилпа Млош, голова Центральної спілки українців у Німеччині
Я народилась на Волині, у сім’ї українців, які були виселені після ІІ Світової війни з Польщі. Батькам було вже за 20 років, а дідусям і бабусям за 40. Мої рідні весь час мріяли вернутись «додому», на рідну Холмщину. Але не сталося… повинні були жити з тим, що є. Багато було труднощів у родині, бо життя було нелегким у цій стороні і це, звичайно, мало свій вплив на формування свідомості нас, дітей, які народились і росли уже в рідному нам, Волинському краю.
Незалежність України вважаю великим досягненням, здобутком багатовікової боротьби українського народу. Кожній людині притаманно мріяти про краще життя, а відповідно мати бажання жити вільно, мирно, насолоджуватись цими здобутками. Насамперед, це відсутність страху внутрішнього (політичного, мовного, реґіонального приниження, існування недіючих законів, їх невідповідність). Незалежність – це впевненість у завтрашньому дні. Тому незалежність у моєму світогляді – воля, свобода і демократія.
Бути незалежними, не означає «роблю, що хочу». Ніхто нам не розбудує України. Тільки кожен повинен робити свою маленьку Україну в сім’ї, на роботі, в громадському житті. Потрібно починати з себе. Формувати свої дії, стиль життя згідно з законами, які сповідує держава, виховувати почуття відповідальності, піднесення, що я громадянин держави України і я є українкою, яка знає її історію, мову, культуру.
Я людина вже не молода, більше як 40 років прожила за межами України, але українкою себе вважаю, незважаючи на країну проживання. Могла б давно бути громадянкою Німеччини, але свідомо цього не роблю, бо переконана, що німкенею на папері можна стати, а в душі – ніколи. А ось українкою я залишусь назавжди, де б я не жила, щоб не робила.
Мені завжди не вистачає України. Тому, що б не робила, чим би не займалась, завжди думками з нею. Особливо, у цей важкий час війни з російською аґресією. На зустрічах, заходах розповідаю про вороже вторгнення в нашу державу.
Наша організація є містком німецько-українських зв’язків. Ми часто співпрацюємо і маємо зустрічі з різноманітними спільнотами, які є в Німеччині, зокрема в Берліні. Будуємо свою роботу так,  щоб якомога більше розповісти про нашу державу, особливо у цей важкий для України час. ■

Недім Усеінов, член Координаційної ради Всесвітнього конґресу кримських татар
Україна має всі атрибути незалежності. Це державна символіка, міжнародне визнання цієї незалежності, окреслена територія, на якій проживають громадяни України. Я вважаю, що де-факто Україна підтвердила свій суверенітет, протидіючи російській аґресії 2014 р., яка почалася від прямого втручання Росії у справи України. Виражається це в тому, що українські громадяни затримала аґресію Кремля, яка була запланована більш масштабно, ніж вдалося Путіну і зробила це досить ефективно. У державі сьогодні з’явилася найпотужніша за всю історію України армія, спроможна захистити її від зовнішнього ворога.
Для мене особисто незалежність – це можливість висловлювати свою думку, яка не подобається владі і не бути за це покараним. Коли я висловлюю критичні думки на різні теми, люди можуть мене за це оцінювати, критикувати, але влада мене за це у в’язницю не закриє. Я у тому впевнений. Для мене один з важливих атрибутів незалежності – це свобода людини у країні. Незалежна країна складається з незалежних громадян. Якщо я, незалежно від політичних обставин, почуваю себе свобідною людиною, то можу вважати, що я живу у незалежній країні. І зараз так в Україні є.
Якщо дослухатися до думки людей, як кажуть, що Україна бідна, корумпована країна, у якій немає справжньої незалежності, то я завжди відповідаю таким чином, що вона справді почала створювати справжню силу і незалежність після Революції гідності. Тоді прокинулося громадянське суспільство, яке пролило кров свою, щоб показати політикам українським і світовим, що українці хочуть жити у країні, яка буде їм відповідати, за яку готові боротися.
Вважаю, що українці, які живуть і які народилися за межами України, вже доказали, що хочуть долучитися до розвитку української держави. Ця підтримка була значною вже під час Помаранчевої революції і тим більше під час Революції гідності. У першу чергу вона полягала в тому, щоб донести до світової думки, світових мас-медіа, урядів країн, у яких проживають українці, про ситуацію в державі. Вони мають також за завдання лобіювати на користь України. Зараз основна роль українців в Україні і тих, які живуть за її кордонами, змусити українську політичну еліту, щоб вона провела ефективні демократичні реформи у країні. ■

Оксана Терефенко, режисер та керівник театру «Навпаки»
Думаю, що незалежність – це для кожної людини індивідуальна справа. Ми, молоде покоління українців у Польщі, добре знаємо про цей день і певно хотіли б, щоб це було наше свято. Багато
з нас 24 серпня хоче відчувати спільноту з українцями в Україні. Але ми не живемо в українській державі і трішки видумали собі свою малу батьківщину на місцях, де проживаємо. Тому думаю, ми трішки «вболівальники» цієї української незалежності та патрони української культури, які популяризують її у Польщі.
Для мене, громадянки Польщі, цей день є моїм святом. Я його переживаю, але не знаю, наскільки ці мої відчуття є правдивими і раціональними, якщо я не родилася і не живу в Україні. Деякі вважають, що День незалежності України має більше значення для наших дідів, як для нас, молодого покоління. Однак думаю, що сьогоднішня молодь, яка народилася в Польщі, має інше ставлення до питання української незалежності не з огляду на факт, що ми є другим поколінням, народженим після виселення з земель, які історично мали зв’язок з Україною. Просто на відміну від наших дідів, нас не доторкнула війна та не мали ми потреби боротися за свою державу. Схоже у поляків, де інше ставлення до питання незалежності Польщі будуть мали ті, хто пережив ІІ Світову війну, воєнний стан, ніж молодь, яка народилася у дев’яності роки.
Також перед молодими українцями в Польщі не було обов’язку взяти відповідальність за існування своєї батьківщини. На жаль, сьогодні молодь в Україні такого досвідчує. Думаю, що для них, а також для нас у Польщі, переломним моментом був Майдан. Тоді серед моїх знайомих членів української меншини в Польщі були роздори, чи ми повинні, чи маємо право бути на Майдані, чи маємо право мішатися у справи України, в якій не будемо жити. Я вважаю, що українці, народжені за межами України, мали і мають право підтримувати в кожен спосіб українську незалежність та тим більше відзначати 24 серпня як своє свято. ■

Марія Дупляк, виконавчий секретар Крайової екзекутиви Українського конгресового комітету Америки
Українці по всьому світі 26 років тому назад величаво вітали довгоочікуване проголошення Декларації відновлення незалежності України. Цей сміливий крок підтримали понад 90% громадян України на загальнонаціональному референдумі в грудні 1991 року.
Коли Росія вторглася на кримський півострів 2014 року, що було явним порушенням незалежності та територіальної цілісності України, усьому світу стало ясно, що тепер українці «душу й тіло положать за свою свободу». Незаконна анексія Росією батьківщини корінних кримських татар та подальше вторгнення на східну Україну стало порушенням норм міжнародного права і його стандартів.
Тисячі братів і синів, сестер і дочок сміливо зголосилися боротись за незалежність України, роблячи свій внесок у боротьбу з нахабною економічною, кібер- та інформаційною війнами або гібридною війною, яку веде реваншистська Росія, яка прагне повернути свою колишню імперію.
Українська діаспора також приєдналася до виклику усіма своїми силами, посилаючи гуманітарну допомогу до об’єднаних українців, грузинів і кримських татар військову і медичну допомогу проти боротьби з російськими загарбниками. Тут, у Сполучених Штатах Америки, під проводом Української національної інформаційної служби (УНІС), вашинґтонського бюро Українського конґресового комітету америки (УККА) українські громади продовжують звертатися до своїх конґресменів у США з проханням засудити дії Росії та підтримати територіальну цілісність України, демонструючи свою громадську підтримку Україні словами і діями. Важливо підкреслити, що наші акції в Конґресі США активно підтримують члени Центральної і Східно­європейської коаліції (литовці, грузини, поляки білоруси тощо), бо тільки спільними зусиллями можна просувати важливі для України законопроекти.
Сьогодні наші брати і сестри в Україні борються за своє майбутнє, за свободу, справедливість та досягнення справді незалежної європейської України. У 26-ту річницю відновленої незалежності України ми посилюємо акції, щоб допомогти нашим братам, які потребують нас зараз більш, ніж будь-коли. сьогодні українці борються не просто за своє життя, вони борються один за одного, за свою націю та за нашу спільну віру в те, що демократія є головною запорукою безпеки, процвітання та свободи. Слава Україні! ■

Василь Коломацький, головний редактор «Кобза – українці Росії»
День Незалежності України я зустрів у Москві у штаб-квартирі «Демократичного союзу», який очолювала відома дисидентка Валерія Новодворська. Я щойно повернувся з Києва, де ми, члени Української сотні захисників «Білого Дому», брали участь у київських мітинґах, зустрічалися з відомими політиками (Левко Лук’яненко, керівники Народного руху України, центральна республіканська преса). На одному з мітинґів я чув виступ депутата Верховної Ради Степана Хмари, який щойно вийшов з Лук’янівської в’язниці. Він сказав: «Я знаю, що зараз у Києві перебуває делеґація московських українців – членів Української сотні. Я закликаю вас брати приклад з цих українських патріотів!». Я стояв і вражено слухав слова старого дисидента. Український прапор, який ми привезли з московських барикад, в ті дні урочисто, під оплески, внесено до Верховної Ради.
Отже, після повернення до Москви я вирішив розповісти членам ДС про події в Києві. Що в Україні також революція і що українці підтримали демократичні починання у Москві. І ось, слухаючи телевізійні новини, ми почули повідомлення, що Верховна Рада проголосила Суверенітет і Незалежність України. Ми всі троє були в повному захопленні. Члени ДС (етнічні росіяни) буквально закричали: «Нарешті! Імперія посипалася!» Відчувалося, що саме на це вони давно й сподівалися. Я був такий щасливий і гордий! Уявити, ще шість днів тому ми невеликими групами збиралися до «Білого Дому» захищати президента Бориса Єльцина і російську демократію, в першу ніч нас було лише коло п’яти тисяч. Ситуація була дуже тривожною і непевною. Але я добре пам’ятаю, що серед захисників панував дуже високий дух єдності і вірності нашій справі. Я впевнений, що якби влада примінила силу, ніхто б із нас не залишив нашу українську барикаду. І ось, не пройшло й тижня, – ми переможці, ГКЧП (Державний комітет з надзвичайного стану) арештовано, а Україна набула Незалежність. І ми, московські українці, безпосередньо сприяли цьому.
Це були найщасливіші дні мого життя. Здавалося, що сама історія була в наших руках. Здавалося, що Україну і всіх нас очікує велике майбутнє. ■

Павло Садоха, голова Спілки українців у Португалії
Перше, що для мене було дуже помітним у Португалії, – бережливе ставлення до своєї історії, культурних надбань, мови. Є різні погляди на те, яким має бути суспільний устрій у країні, але в нашому розумінні (так, як це подають в Україні) і ліві і праві португальці є націоналістами.
Це те, чого нам так бракує в Україні. Живучи за кордоном, починаєш розуміти всю трагедію знищення української еліти. Через Голодомор, страх репресій перервався історичний та духовний зв’язок поколінь українців. Для багатьох Україна – це просто модний тимчасовий тренд. Такий, як вишиванка.
Часто зустрічаю іронічні запитання португальців: чому та чи інша людина має український паспорт, але не говорить українською (багато португальців розрізняють українську від російської)? Це важко пояснити, якщо не заглиблюватися в нашу історію. Мова ідентифікує людину. Боляче, що тільки зараз, на 26 році незалежності, ми фактично починаємо себе формувати як націю.
Насправді, ми дуже відстали від європейських націй через брак самоусвідомлення національної тотожності. А це, на мій погляд, є найголовнішою запорукою розбудови сильної, економічно процвітаючої держави. ■

Опубліковано в Головна, Останній номер, Події.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *