Ігор Ісаєв, головний редактор мультимедійного порталу PROstir.pl ■ ПОГЛЯДИ ■ №25, 2017-06-25
«To teraz Ukraińcy będą mogli wjeżdżać do Polski bez broni?» – редакторка українського телеканалу, намагаючись говорити польською мовою, вочевидь, спантеличила працівницю прикордонної служби в Медиці. Був ранок 11 червня, громадяни України щойно почали в’їжджати до Польщі без віз, а в Медиці було повно журналістів – і польських, і українських, і з Західної Європи.
«To bez broni?» – перепитала українська журналістка. Польські журналісти з прикордонниками зніяковіло переглядалися. А мене осяяло: «бронь» – це з російської «бронювання», тобто резервація готелю. «Ідеться про резервацію!» – говорю голосно, і польська прикордонниця видихає з полегшенням. «Ні, якщо на день за покупками, то „броні” не треба», – сміється вона.
У цей же час із греко-католицького кафедрального собору в Перемишлі вирушала процесія на Український військовий цвинтар у Пикуличах. Загалом організатори нарахували дві тисячі учасників. На шляху церковну процесію вирішили привітати «спонтанні» контрманіфестанти, здебільшого в чорних «протибандерівських» футболках і характерної зовнішності, проте їх зібралося небагато і, здається, вони злякалися сил правоохоронців. Оскільки зранку я поїхав на кордон, то дещо «відстав» від церковної процесії і мусив її наздоганяти. Правоохоронці, у тому числі приховані, пильнували на досить великій території. Коли я врешті-решт дійшов до повороту на пикулицький цвинтар, виявилося, що поліція заблокувала контрманіфестантам вхід кількома рядами. Своєю чергою, в мене поліція довго переписувала дані і допитувала про підстави, щоб допустити на другу сторону.
Повний зміст статті можете прочитати, придбавши друковану або електронну версію газети
Бажання вільно йти вільним містом для перемиських українців – таке саме природнє, як і бажання громадян України мати з Європою безвіз. Адже українці приїжджають до Польщі «без броні».
На жаль, шлях України до безвізового руху був тернистим. У випадку Перемишля громаді варто поставити запитання, передусім собі: чому нормальність у місті починає панувати лише тоді, коли в ньому повно людей у мундирах? Чи громада усвідомлює, що вона є на самому кордоні НАТО, і забави в роздирання людей на кращих і гірших завжди в історії закінчувалися трагічно, особливо для міст на прикордонні? Навіщо хтось із місцевих патріотів пригнав і на українську церковну процесію телеканал російського Міністерства оборони «Звєзда»? А я не сумніваюся, що журналістам допомагав хтось з місцевих, оскільки всіх польськомовних росіян я знаю. Чому, врешті-решт, репрезентація українських областей на перемиському, дарма що українському святі є більшою і вищою, ніж репрезентація тутешньої ратуші? Ці питання поки що залишаються без відповіді. ■
