Уклін батьківській землі…

Мирослава ОлійникПОДІЇ№36, 2017-09-03

Зустрічали і вітали Карпати учасників «Бойківської устріцької ватри» вже всімнадцяте. Три великі автобуси везли їх на рідні прабатьківські землі, які знаходяться тепер за кордоном – у Польщі.

 <strong>На сцені «Бойківcької ватри» гурт «Лем ми» з Команчі</strong>. Фото: Михайло Кіндій

На сцені «Бойківcької ватри» гурт «Лем ми» з Команчі. Фото: Михайло Кіндій

Щороку члени суспільно-культурного товариства «Устріки» організовують спільну поїздку саме у цю місцевість, тобто в Устріки-Долішні Бещадського повіту Підкарпатського воєводства, звідки 1951 р. примусово виселено найбільшу кількість бойків (понад 30 тисяч). Товариство «Устріки» налічує біля 900 членів із усього західного реґіону України. «Ватра» скликала своїх людей ще з Києва, Івано-Франківська, обласного Миколаєва та інших міст України, а також у мальовничі Бескиди прибули мешканці Оструди, Перемишля і Сянока. Осередок цієї громадської організації знаходиться в Миколаєві Львівської області. Голова організації Віктор Козоглодюк походить з родини переселенців, тому біль і смуток втрати рідного куточка передали батьки і йому.
Історія переселених бойків особлива. Мешканець Літовищ Іван Воляр уперше через 66 років ступив на цю землю після переселення 1951 р. Він пам’ятає своє виселення, адже йому було тоді сім років і він закінчив перший клас. того дня купався з хлопцями у річці, коли почув голос: «Іване, Іване! Біжи швидко додому!..». «То я й побіг, – розповідає. – Прибігаю, а на подвір’ї стоять машини, на які складають усе майно, що виносили з дому. Запхали й мене. І ми поїхали… Доїхали до залізничної станції і все перемістили туди. У вагоні нас було чотири сім’ї зі своїм господарством. Їхали ми весь тиждень і прибули на Херсонщину… Мама і шестеро дітей опинилися на чужині. Пам’ятаю, як ми робили з глини «цеглини», щоби відбудувати хату. Мама працювала на комбайні помічником. Нас не покидала думка повернення на захід, і мама пішла просити в керівництва дозволу на виїзд. Але виїзд усім був заборонений. Проте керівник влади мав добре серце і сказав: «Дозволу я вам не дам, бо не можу, але їдьте самі…». Так ми опинилися спочатку у Ралівці на Самбірщині. Сьогодні я бачив здалека нашу хату, але не осмілився ступити на подвір’я». Пан Іван сказав, що хоче приїхати ще раз, щоб походити по вигонах за селом, де ганяв з друзями. Можливо, зайде на своє подвір’я…
Наша цьогорічна поїздка співпала з важливою подією – відкриттям та освяченням у місті Літовищах (пол. Lutowiska) Бещадського повіту Хреста і пам’ятного знаку-каменя українцям, примусово виселеним 1951 р. внаслідок так званого «обміну територіями» між СРСР та РП. Під керівництвом громадської діячки середовища депортованих українців, киянки Наталі Кляшторної, за кошти депортованих та їхніх нащадків вимріяний задум вихідців із цих територій нарешті здійснився. «В пам’ять про наших батьків – нащадки виселених бойків», – викарбовано трьома мовами (польською, українською та англійською) на граніті. Нашим акордом лепти на честь пошанування виселених предків було покладення вінка. Саме тоді несподівано прилетіли журавлі, які закружляли над нашими головами, наче душі тих, хто вже ніколи не повернеться у рідні бескидські краї.

Програма «Бойківської устріцької ватри» продовжилася відкриттям виставки у світлинах з історії діяльності товариства «Устріки», яка поєднувала у собі й виставку художніх виробів та вишиванок. Але найголовнішим дійством можна назвати запалення ватри, яка є символом пам’яті про тих, хто силоміць був вирваний з корінням з карпатських земель. Згуртовані, поєднані спільною метою товариства з двох сторін кордону – «Устріки» з України та «Устрики» з Польщі. Завдяки Стефанії Гаврилець та її дочці Беаті ці дружні відносини тривають роками.
Наступав вечір, іскри вогню злітали до карпатського неба, звідки зорі дивилися і слухали спогади та пісні очевидців переселенської трагедії та їхніх нащадків. Слова привітання промовили керівники двох товариств – Віктор Козоглодюк та Стефанія Гаврилець.

«Співанка» з Мокрого

«Співанка» з Мокрого

Наступного дня учасники відвідали штучну водойму Соліна. Велич загаченої води глибиною 30 м та протяжністю 25 км захоплювала, але одночасно й навіювала смуток, адже під воду «лягло» сім бойківських сіл і частина Карпат. Та найбільшою подією цього дня було вручення Тетраподу церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Устріках-Долішніх. А виготовив його майстер-умілець із Жидачівщини Ігор Кузицький.
Олександра Кріль з Оструди розповіла історію переселення своїх батьків. Цікавим був приїзд її батька до Хшанова з відомим священиком Мирославом Ріпецьким, вірним до кінця свого життя служінню Богу. Мама була переселена з Грубешівщини. «Бескиди – рідні краї мого чоловіка, звідки виселили його родину. І коли ми прочитали в «Нашому слові» оголошення про «Бойківську ватру», не роздумуючи, вирішили поїхати. Ми дуже задоволені поїздкою», – додає Олександра.
Житель Літовищ Роман Мастила розповідає, що до виселення батьки проживали в селі Криве. «Батько 1963 р. повернувся в Бескиди і почав будувати хату в місті Літовищах, бо в рідному селі були самі руїни. Цього року у Кривому освячували Хрест пам’яті про 70-ті роковини виселення мешканців Кривого над Сяном. Цей хрест сім років пролежав у мене вдома, очікуючи на бюрократичні дозволи».
Зворотна дорога устрічан була сповнена свіжих вражень від «ватри», а також від нових знайомств. Протягом двох днів не стихала найголовніша пісня товариства – «Рідні Бескиди». ■

Опубліковано в Останній номер, Події.

Одна відповідь на: Уклін батьківській землі…

  1. Катерина Марійчук пише:

    Вже вкотре з цікавістю та з радістю читаю чудові статті пані Мирослави. Не всі можемо не те що відвідати, а просто знати про такі важливі події для України, та ВСІ можемо прочитати і хоч таким чином приєднатись до того українсько-польського дійства з трагічним забарвленням.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *