Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ 2010-07-30
{mosimage}
Хоча ще 2008 р. обіцянки польського уряду щодо схвалення закону про реприватизацію звучали досить сильно, то до сьогодні не прийнято жодних вреґулювань. Тому зараз колишні власники – серед них також українці, у яких комуністична влада беззаконно відібрала майно – приречені на довготривалі та коштовні судові процеси. Польща, однак, як демократична держава мусить вирішити це питання – якщо навіть не через моральний обов’язок щодо скривджених у минулому, то з огляду на формальні стандарти, які ставляться перед членами Європейського Союзу.
Бо не укріпилося
Теперішній порядок отримання компенсації або повернення майна багатьох знеохочує, проте інші (у цьому випадку – представники лемківського середовища) не здаються в боротьбі за відшкодування кривд. Лемки знаходять помічників зокрема у відомих представників громадського життя і висувають конструктивні пропозиції щодо майна, загарбаного комуністами після війни та акції “Вісла”.
На початку 2009 р. група колишніх власників -лемків, у складі якої був голова Об’єднання лемків Стефан Гладик, зустрілася з віце-міністром довкілля Янушем Залеським. Держслужбовця повідомили тоді про проблеми колишніх власників та їхніх спадкоємців у контакті з представниками державного лісового господарства “Державні ліси”: адже навіть тоді, коли формальні вимоги виконано, то “Державні ліси”, використовуючи брак чітких процедур, постійно оскаржують видані раніше рішення, чим блокують і затягують увесь процес повернення майна.
Під час зустрічі С. Гладик наголошував, зокрема, що така поведінка призводить до непотрібних грошових обтяжень не лише колишніх власників, але й державної скарбниці, з якої фінансуються безрезультатні судові процеси.
Про формальні проблеми йдеться також у депутатському запитанні Барбари Бартусь із “Права і справедливості”, поставленому в липні 2009 р. А саме: Найвищий адміністративний суд 2008 р. вирішив, що відповідним органом, який може скасувати комуністичні рішення про відібрання майна, є воєвода, а не самоврядна апеляційна колеґія. Посилаючись на це, депутат пише про справу мешканця Горлиць, який 2003 р. від малопольського воєводи отримав таке рішення щодо беззаконного відібрання майна. Однак з рішенням воєводи не погодився Маґурський національний парк, займаючи позицію, яку потім двічі підтримало Міністерство довкілля: на думку представників цих установ, відповідним органом для видачі такого рішення є, усе ж таки, самоврядна апеляційна колеґія, а не воєвода.
Відповідаючи на запитання депутата Б. Бартусь, державний секретар Тадеуш Налевайк відзначав, що Міністерство довкілля підтримало закид Маґурського парку, бо, хоч Найвищий адміністративний суд видав своє рішення, то “важко говорити про закріплення такої нової судової практики”. Зараз також важко сказати, яким чином вона має закріпитися, якщо не беруть її до уваги навіть органи найвищої державної влади. Це означає одне: закид С. Гладика довго ще буде актуальним.
Найкращий інструмент
Наприкінці минулого року питання повернення майна знову виносилося на обговорення: цього разу це зробив представник “Громадянської платформи” з Новосанчівщини Вітольд Кохан, який звернувся з запитанням до міністра довкілля Мацея Новицького про можливість полюбовного завершення спору відносно повернення лемківського нерухомого майна, відібраного в результаті націоналізації після проведеної 1947 р. операції “Вісла”. Депутат писав, що до нього звернувся спадкоємець колишніх власників Василь Галечко, який веде спір із Горлицьким лісовим господарством про повернення ділянки в місцевості Чорне-Довге.
Таких людей є більше: вони, як і Галечко, отримали вже посвідчення своїх прав на нерухомість у кадастрових книгах, однак не можуть ними вільно розпоряджатися, адже досі не відбулося згідне з законом видання майна, яке надалі залишається в розпорядженні “Державних лісів”. У зв’язку з цим, пише Кохан, двоє спадкоємців подали до суду справу про видання майна та розмежування спірних ділянок. Проблема в тому, що “Державні ліси” сьогодні вимагають повернення витрат, понесених у зв’язку з залісенням. Відомо також, що експертна оцінка чи необхідність розмежування ділянок – це кошти, якими будуть обтяжені обидві сторони спору.
Додаткове ускладнення становить роздрібненість згадуваного нерухомого майна: для прикладу, В. Галечко є власником 14 гектарів, які розміщені на 42 ділянках, що становлять окрему зону у великому лісному комплексі, нагляд над яким здійснює Горлицьке лісогосподарство.
Майже певна довготривалість і коштовність таких процесів спонукала власників запропонувати мирне завершення спору. До цього часу власники стояли на позиції, що ліси, які виросли на їхніх луках чи полях, повинні бути їм передані без жодних додаткових розрахунків – як компенсація за втрачені зиски протягом того періоду, коли власники не могли користуватися своїм майном. У складеній перед судом пропозиції угоди вони відступають від цих вимог і взамін очікують таких ґрунтів з теперішніх державних ресурсів, які б відповідали майну, відібраному комуністичною владою (ідеться про луки, пасовища, орну землю тощо).
Таку форму вирішення спору, представлену в запитанні В. Кохана, підтримало Міністерство довкілля, а державний секретар Януш Залеський у відповіді зазначив, що рекомендував генеральному директорові “Державних лісів”, щоб такі угоди використовувати як “найкращий правовий інструмент для повернення ґрунтів лемківської громади”.
Взаємовигідність
Експерт Горлицького лісогосподарства з питань майнового стану Конрад Барчик погоджується, що альтернативою для довготривалих і дорогих судових процесів на сьогодні є можливість видання лісами замінних ділянок відповідної вартості (щодо моменту втрати власниками майна). За його словами, Горлицьке лісогосподарство веде тепер переговори з двома власниками ґрунтів у місцевості Довге-Чорне і в обох випадках використовується процедура угоди, однак на цьому етапі ще не здійснено жодної полюбовної заміни. Процес цей, згідно з оцінкою Барчика, затягується не лише тому, що треба подолати низку різних формальностей, але й тому, що колишні власники нерідко проявляють нерішучість у виборі замінної нерухомості. В одному випадку замінні ґрунти лісогосподарство представило ще в листопаді 2009 р., а остаточний вибір власник здійснив у квітні 2010 р. Щойно після такого рішення можна доручити експертові здійснення оцінки, вимірів, розмежування ділянок тощо.
Заміну мусить також затвердити директор реґіонального управління “Державних лісів” – і лише потім перед нотаріусом можна підписати угоду про заміну ґрунтів. Барчик оцінює, що такий спосіб вирішення спору зручний для обох сторін: “Спадкоємцям колишніх власників він дає можливість у перспективі неповного року отримати замінні ґрунти без необхідності втягуватися в кількарічні судові процеси та без додаткових витрат на розмежування ділянок і повернення затрат, здійснених “Державними лісами””, – говорить експерт, додаючи, що користь для державного лісогосподарства полягає в тому, що в їхньому розпорядженні залишаються цілісні лісові комплекси, якими легше і набагато ефективніше можна управляти.
“Наше слово” №31, 1 серпня 2010 року {moscomment}
