У пошуках утрачених світів

Богдан ГукГРОМАДА№36, 2012-09-02

Чи виставка перетвориться в український музей у Перемишлі?..

Досі ніхто не ввійшов до перлини перемиського міщанства – будинку Народного дому – дверима, які, хоч і не були автентичними з періоду до 1947 р., то все ж кожному прибулому 29 липня 2012 р. відчинялися як двері в утрачений світ. Стародавні греки таке просвітлене бачення віддаленої і не цілком доступної Правди називали алатейєю… Старших перемишлян – до спогадів, а молодих – до уяви про нашу алатейю, світ до Акції “Вісла” – у 65-ту річницю від її проведення запросило Товариство “Український народний дім” (ТУНД) у рамках виставки “У пошуках утрачених світів”. Завдяки їй можна ввійти не тільки в уявлений простір світу, пропалого 65 років тому, але й прямо до іншого Народного дому, оскільки нинішній вхід на виставку – це колишній вхід у… ресторан “Карпатська”.
Автором ідеї влаштування експозиції предметів щоденного хатнього та господарського вжитку переселенців Акції “Вісла” є жителька Перемишля, антрополог Ольга Соляр. Підготований у співпраці з ТУНД та поданий від його імені проект її авторства переміг у конкурсі з музейної справи Міністерства культури й національної спадщини Польщі та отримав ґрант на підготовку заходу, що міг би стати початком українського музею в Польщі.
Ідея народилася минулого року – від інформації Аркадіуша Єловицького, працівника Музею у Шреняві, який, у ході пошуків даних для своєї кандидатської дисертації про приватні музейні колекції, зустрівся з народженим у Тростянці Федором Петричком – у селі Чарному на Помор’ї. Петричкова колекція – це приблизно 100 предметів, починаючи від воза й закінчуючи горшками. Він і основний добродій виставки – позичив 38 предметів. Крім них, автори сценарію, до яких належать також А. Єловицький та Мирослав Пецух, представили предмети щоденного вжитку, які вони самі знайшли, наприклад, у Хотинці в Ісидора Качмара, Анни Леськів та Євгенії Туцької в Перемишлі, а також дрібні фраґменти старого будівельного матеріалу зі зруйнованих церков у Радоцині, Ямні-Долішній (зокрема, хрест з церкви в Маковій). Ключем до виставкового задуму авторського колективу є те, щоб уміти пізнати зв’язок предмета з життям його власника – кожен предмет має опис крізь призму життя людини. Хтось щось перевіз, наприклад, з Лемківщини на західні землі, уживав довго-довго, часто поки на заваді не стала старість або діти чи внуки з їхнім новим, уже «акційним» стилем життя. Завдяки предметам з дерева чи заліза, тривалішим від людського буття, та все ж ним невідворотно позначеним, сучасні можуть мати хоч неясне уявлення про долю Анни Лайкош або Анни Вархіл. Чутливіші з-поміж нас могли б побачити на коромислі чи діжці тьмяний доторк їхньої руки…
За виставковими дверима на першому місці – укладений зі справжніх частин обрис церковних підвалин, посередині вигнутий хрест з церкви в Маковій. Далі – віз Івана Іваницького з Ропенки. Таким возом їхали наші переселенці. Відтак – спроба влаштувати хатній затишок… скриня, ліжко, одяг, стіл, а на столі – валізка з відкритим віком. Видно, що в селі Прибишеві, у хаті № 5 наказ польського вояка «Macie pół godziny na spakowanie!» – уже прозвучав, і хтось метушиться, бере все потрібне, у валізці хустина, хлібина, ікона. Власника – не видно, однак про його долю розповідають предмети, докладно, з точністю до кожного руху. Бракує лише запаху востаннє розпаленої хлібної печі.
Основна композиційна напруга експозиції – на лінії між №5, що його зняв Зенон Огородник зі свого дому в Прибишеві, і переселенською картою Івана Огородника. Остання розміщена на самому кінці виставки – і відвідувач має пройти дорогу від предмета до предмета і від життя на Лемківщині до життя на чужині.
Якби не ці предмети, могло б здаватися, що Акція «Вісла» була тільки порушенням місць географічного проживання тисяч людей, які не мали домів, не орали, не мололи зерна, не одягалися, а може й не жили, не мали культури. Однак виставка «У пошуках утрачених світів» безпомилково підказує, що цей світ існував, а останні його свідки досі носять у серці спазми.
Валізка з відкритим віком. Годі піддатися символіці її відкритості, тому що здається: прийде господиня й спокійним рухом візьме назад хустину, ікону і хліб, покладе на стіл та й скаже: «Василю, нині не поїдемо до родини в гості…» Але до хати вояк прийшов, і віко мусило впасти. Так триває 65 років. Мало хто має відвагу піднести це віко, а ще менше є тих, хто шукає будь-якої валізки з пам’яттю.
До виставки підготовлено два однойменні допоміжні матеріали: фільм і каталог за редакцією О. Соляр. У фільмі показано значну кількість історичних фотографій, які зображають життя до депортації, та, як контраст, фраґменти нинішнього «культурного» краєвиду таких сіл, як Ямна-Долішня чи Папортно. Натомість на 116 сторінках представлені кольорові фотографії всіх артефактів виставки, статті істориків Івана Галагіди, Богдана Гука, Ярослава Сирника, антропологів А. Єловицького, М. Пецуха, О. Соляр. ■
УВАГА: Звертаємося до всіх, хто може передати до майбутнього українського музею в Перемишлі предмети старовини до Акції “Вісла”, подавати інформацію про це на адреси: Ольга Соляр, тел. 694 683 863, e mail: solarka@poczta.onet.pl; Богдан Гук, тел. 663 747 707, e-mail: info@bogdanhuk.info

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*