Наталя Кравчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №33, 2017-08-13
Стефан Козак, Літературно-культурологічні меморабіліа, Вид. Товариство «Український Народний Дім», Перемишль, 2017, Стор. 440.
Повноту творчого обличчя професора представив упорядник його книжки Володимир Пилипович. У введенні до видання він цитує фраґмент Псалму 16,6: «Спадщина випала мені в гарних околицях, і частка моя подобається мені», який є свого роду влучним епіграфом для автора Стефана Козака. «Літературно-культурологічні меморабіліа» в задумі мали, насамперед, вміщати публіцистичну творчість С. Козака, друковану в «Нашому слові» та його місячнику «Наша культура». Треба-бо зауважити, що С. Козак, молодий випускник Київського університету, пригоду з журналістським пером почав 1962 р. в нашому тижневику, де працював майже 2 роки. Дебютував як редактор тематичної сторінки «Голос молоді», яка з’явилась у 52 номері за 30 грудня 1962 р. в «Нашому слові».
Варто ознайомитися з газетними статтями С. Козака понад піввікової давності. Автор інформував читачів, що сторінка постала для того, щоб знайомити їх з творчістю молодих українських поетів, художників і науковців не тільки з Польщі, але й з-за кордону, особливо з України. Знайшли тут своє гідне місце інтерв’ю з Миколою Вінграновським, стаття про молодого київського художника Юрія Логвина, який потім став ілюстратором «Нашої культури» і «Світанку», розмова з молодим мовознавцем Михайлом Лесевим, розповідь про творчість ольштинського художника Мирослава Смерека, автора картини «Пейзаж».
У «Нашій культурі» С. Козак презентував літературний доробок шістдесятників,
що було його великою відвагою. Здобуваючи в Києві філологічну освіту, молодий студент опинився в епіцентрі процесів, які заходили в українській культурі того часу, зокрема в літературі.
У Польщі в українських виданнях йому вдалося представити заборонену літературу. Вона, як зауважує упорядник, залишається живим документом доби. Дуже приємно, що в «Покажчику періодичних видань, антологій, збірників, синтез» є багато посилань на «Наше слово», «Нашу культуру» та «Український календар».
В авторському слові читаємо: «Пригадую ці події і факти, бо ж вони неначе відійшли у забуття». Тут С. Козак наводить той факт, що молода структура Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ) і його керівництво, особливо секретар Головного правління УСКТ Ольга Васильків, добилося від уряду згоди на вислання до Києва на навчання першої групи української молоді в кількості 6 осіб. «Ювілей 60-ліття від заснування УСКТ є доброю нагодою, щоб привернути йому належну увагу і місце в анналах нашої історії». Цьому подекуди має служити дана книга, у якій знайшла своє віддзеркалення доля нашого суспільного та літературно-культурного життя. Газетно-журнальні публікації, надруковані в цій книжці, усвідомлюють нам, що читач мав змогу дізнатись, які явища, факти і постаті (часто невигідні) появлялися в Радянській Україні. Тому С. Козак нині ці теми осмислює по-своєму, надаючи літературному зриву велику значущість у дальших процесах розвитку і вимог вільної думки, а також протистоянню русифікації. Посилено репресії і переслідування, а все-таки традицією стало ходити на бульвар Т. Шевченка, декламувати вірші, слухати виступи бандуристів і співати патріотичні пісні на слова великого Кобзаря. Були арешти, залякування, але дух спротиву наростав. Шістдесятники написали протест з підписами 140 діячів культури і науки на чолі з будівничим літаків Олегом Антоновим. Це був переломний крок на шляху боротьби за вільну демократичну Україну. Сьогодні молоде покоління не усвідомлює собі, де треба шукати початок майданних подій нашої доби. Ширше про це можна прочитати у «спогадово-рефлексійно-коментаторському записі» автора книжки.
Стефан Козак 1963 р. подекуди відкрив нам постать і талант Остапа Лапського. Кожен його поетичний рядок, на думку С. Козака, ставав великим мистецтвом.
Для прикладу, ніби банальне, але якже ж глибоке, коли поет пише: «Вишивала мама щирим хрестиком/Як я ще повзав з долею в зубах?». «У поета своєрідний мелос слова, інтонація та метафора. У нього гострий діалог із сучасністю, з її морально-етичними проблемами», – вважав С. Козак уже 1965 р. Назвав його тоді «варшавським бардом». Учений не обминув поетичної творчості й інших українських словесників у Польщі.
У книжці поміщені також аналітичні статті про поетів Радянської України, у творчості яких С. Козак шукав «чулого сейсмографу на суспільно-моральні проблеми життя».
Автор видання аналізує й українську воєнну літературу в Польщі. Вона переважно приходила до польського читача через пресу. Велику популярність у Польщі здобув тоді Олесь Гончар, потім Євген Гуцало, Юрій Щербак та Валерій Шевчук. Пишучи 1972 р. про присутність української літератури в Народній Польщі, С. Козак стверджував, що це явище, «без сумніву, сприяло зміцненню літературних і культурних польсько-українських відносин».
В об’ємній за своїми розмірами книзі упорядник помістив 34 праці, з яких найстарші написані 1962 р., а найновіша – 2014 р. Публікацію відкриває слово від упорядника, вступ київського вченого Ростислава Радишевського та слово самого автора статей Стефана Козака. Зміст книжки наповнений багатьма текстами про визначних українознавців та українознавчі інституції, починаючи від Олександра Лотоцького та Українського наукового інституту у Варшаві, яким він керував. З великою пошаною згадав україніст і про василіянина о. Йосафата Романика.
Збірник публіцистичного і наукового доробку вченого С. Козака закриває стаття «Український діалог з традицією національної культури», яку професор 1996 р. представив на папській конференції в Римі.
Чутливий на слово упорядник Володимир Пилипович та автор статей Стефан Козак назвали свою книжку «Літературно-культурологічні меморабіліа», тобто тексти, що заслуговують на вирізнення. На обкладинку книжки упорядник виніс єврейську традицію покладання камінців як символу пам’яті. Камінцями теж переплетені деякі статті публікації. У зібранні професорських текстів Володимирові Пилиповичу допомагали проф. Богдана Криса зі Львівського університету та перемишльські друзі – Михайло Козак і Ярослав Леськів.
Товариство «Український народний дім» у Перемишлі присвятило цю книгу 80-літтю від дня народження проф. Стефана Козака. Видання, як пристало на авторський ювілей, надруковане у твердій обкладинці та доповнене пам’ятними фотографіями з творчої і громадської діяльності ювіляра. ■
____________________
З ЮВІЛЕЄМ, ПАНЕ ПРОФЕСОРЕ!
Цими днями відомий україніст світового рівня, професор Стефан Козак відзначає 80-ліття свого життєвого шляху. З батьківської хати у Вербиці на Люблінщині пан Стефан виніс любов до рідної мови на все життя. Мимо насильного вигнання 1947 р. в чуже оточення, де хлопцеві довелося вчитись у польській початковій і середній школі, не покинув зацікавлення українською культурою. Закінчив філологічний факультет Київського університету ім. Тараса Шевченка. Здобутими українознавчими знаннями міг зразу послужити молодій тоді редакції «Наше слово», де як редактор популяризував заборонених у 60-ті рр. в Україні літераторів та їхні твори. Однак Стефан Козак надзвичайно багато праці присвятив студентам, як керівник на кафедрах порівняльного східнослов’янського літературознавства та української філології Варшавського університету. Також досліджував літературу в контексті польсько-українських зв’язків. У доробку дослідника є понад 365 публікацій, у тому числі десятка книжок.
За великий науковий і дидактичний вклад в україністику та за активність у розвитку польсько-українських відносин професор був відзначений багатьма медалями і президента Польщі, і України. За дослідження сакруму в літературі отримав папську медаль. Гуманіст наголошував завжди, коли завідував кафедрою україністики, що у своїй професійній праці він стремів до того, щоб україністика стала повною академічною дисципліною, тобто не обмежувалася тільки до навчання української мови і літератури. Наявним стало те, що паралельно з українською філологією, студенти вивчають англійську мову.
Невтомна праця вченого-україніста не зупиняється. За ним – свіжі видання, попереду – перспектива і задум появи чергових. Подивляти тільки його нестримне прагнення творити, творити… на благо української науки.
Бажаємо Вам, Пане Професоре, найважливішого: міцного здоров’я, натхнення і нових досягнень на літературознавчій ниві.
Об’єднання українців у Польщі
та редакція «Наше слово»
