Павло ЛозаІСТОРІЯ№10, 2018-03-11

Відома українська художниця Олена Кульчицька багато років була пов’язана з Перемишлем. Коли їй було 90 років і вона вже лежала на смертній постелі, художниця 7 березня 1967 р. дізналася про те, що її нагороджено Шевченківською премією. «Вона лише кліпнула віями і тихо сказала: „Чую…”, а наступного дня вночі померла».

Краків, Відень, Львів, Перемишль

▲ Олена Кульчицька — 1910 рік. Фото з Вікіпедії
Олена Кульчицька — 1910 рік. Фото з Вікіпедії

Без творчого доробку Олени Кульчицької важко собі уявити мистецтво Галичини. Вона – унікальний тип художника-енциклопедиста. Її внесок в українську культуру – це близько 6 тис. творів образотворчого мистецтва. Роботи О. Кульчицької сьогодні в основному можна побачити в Національному музеї ім. Андрея Шептицького у Львові. Там зберігається близько 250 її праць.

Художниця народилася 15 вересня 1877 р. в. Бережанах Тернопільської області в родині відомого юриста. Саме батько, який дуже цікавився живописом, давав їй перші уроки малювання. Пізніше вона намагалася здобути мистецьку освіту в Кракові, але тоді в академію мистецтв жінок не приймали. Прийшлось вирушити до Відня і там вивчати живопис, гравюру, офорт, кераміку, скульптуру малих форм, емаль, основи книжкової графіки. В Україну О. Кульчицька повернулася 1907 р. і цього ж року отримала першу премію на конкурсі Торгово-промислової палати за свою випускну роботу – декоровану металеву шкатулку з сюжетно-алегоричними вставками. Отримала також можливість відвідати культурні осередки Європи.

Успішним для художниці був 1909 р. Тоді вона експонувала свої твори на різних виставках у Львові. Але щоб утриматись, таки мусила зайнятися педагогічною діяльністю. Відповідний диплом забезпечив їй посаду викладача-художника в Перемишлі.

Слідами Кульчицької
Живучи в Перемишлі, О. Кульчицька проектувала меблі, біжутерію та кераміку. Разом з сестрою Ольгою-Меланією займалась також вишивкою і ткацтвом. Протягом багатьох років ткацький станок, на якому працювала художниця, зберігався в римо-католицькому монастирі Святої Трійці на перемиському Засянні (О. Кульчицька є авторкою близько 80 проектів килимів). У Перемишлі художниця все ж віддавала перевагу графіці. Однією з причин було те, що з її вчительської зарплати залишалося небагато грошей на купівлю нових фарб. Серед праць того періоду збереглися картини з зображенням церковної дерев’яної дзвіниці в селі Буськовичах коло Перемишля (1922 р.), панорама міста, намальована з вікна Українського інституту для дівчат у Перемишлі, у якому художниця викладала рисунок, та зображення річки В’ягора.

▲ На першому плані будинок на вул. Костюшка, де містився музей «Стривігор».
На першому плані будинок на вул. Костюшка, де містився музей «Стривігор». Фото автора статті

Сестри Кульчицькі стали організаторками мистецького життя в місті, активно включившись у громадську діяльність. За підтримки Товариства прихильників українського мистецтва 1932 р. вони заснували Український реґіональний музей «Стривігор» (назва музею походить від назви річки Стривігор, яка свій початок бере в Бескидах). Музей примістився в Перемишлі на вулиці Костюшка (поруч Народного дому). Рік перед тим, як О. Кульчицька виїхала з Перемишля до Львова, 1937 р., музей нараховував понад 10 тис. експонатів історико-археологічного, церковного (зокрема старі ікони) та етнографічного змісту. Музей 1945 р. ліквідувала польська комуністична влада. Частина експонатів «Стривігора» сьогодні зберігається в Національному музеї Перемиського краю (пол. Narodowe Muzeum Ziemi Przemyskiej). Олена Кульчицька є теж авторкою пам’ятника, який і досі височіє на українському військовому цвинтарі в Пикуличах.
Після 1990 р. українська громада Перемишля намагалася встановити меморіальну дошку на будинку на вул. Ратушовій, де проживала видатна художниця, однак Перемиська міськрада не погодилась на це. Не було також згоди, щоб одну з вулиць міста назвати її іменем.

Книжка з бібліотеки в Бірчі

▲ Ілюстрації О. Кульчицької до «Лиса Микити» Івана Франка. Фото автора статті
Ілюстрації О. Кульчицької до «Лиса Микити» Івана Франка. Фото автора статті

Проживання О. Кульчицької в Перемишлі пов’язане також з місцевою школою ім. Маркіяна Шашкевича, у якій вона вчила дітей малювати. Сьогодні про це нагадує барельєф художниці. Але це не єдина річ, яка поєднує О. Кульчицьку з «шашкевичівкою». Як відомо, важливим періодом у мистецькій діяльності художниці у 1920–1930 роки була книжкова графіка. Художниця проілюструвала понад 70 казок, виданих окремими книжечками в серії «Нашим найменшим», а також читанки, альманахи, журнал «Світ дитини». Феноменальним вважають її оформлення «Лиса Микити» Івана Франка. Малюнки О. Кульчицької можна знайти, зокрема, у дитячих книжках з народними творами видавництва «Чайка». Один примірник казки «Цар і Лев» з її ілюстраціями багато років пролежав у бібліотеці початкової школи в Бірчі коло Перемишля. Можна здогадатися, що ця та інші українськомовні книжки залишили українські учні, які навчались у школі перед виселенням 1947 р. Кілька років тому дирекція бірчанської школи передала книжки, серед яких є «Цар і Лев», українській школі в Перемишлі.

Шевченківська премія для Микити Хрущова

▲ Панорама Перемишля, 1924 р. Фото автора статті
Панорама Перемишля, 1924 р. Фото автора статті

Республіканську премію ім. Тараса Шевченка, лауреатом якої є Олена Кульчицька, установлено 20 травня 1961 р. Постановою Ради Міністрів УРСР. Нею нагороджували видатних митців за працю в галузі літератури, образотворчого і театрального мистецтва, музики і кінематографії. Першими її лауреатами 9 березня 1962 р. стали поет Павло Тичина, письменник Олесь Гончар і композитор Платон Майборода. А 23 квітня 1969 р. Республіканська премія перейменована на Державну премію УРСР ім. Тараса Шевченка. Сьогодні Національна премія України ім. Т. Шевченка – це одна з найавторитетніших нагород. Декого дратує суперечливе її минуле і те, кому премія була вручена. Недоречністю вважають присудження цієї премії першому секретареві КПРС Микиті Хрущову. До якої галузі мистецтва зарахувати його комуністичну діяльність, важко сказати. Дехто також вважає, що оскільки Тарас Шевченко був поетом і художником, то премію треба вручати лише поетам і художникам. Нагадаймо, що єдиним поетом з Польщі, який став лауреатом Шевченківської премії, був Остап Лапський (2007 р.).

«Чую…»
Про те, що художниця стане лауреатом премії, у Радіотелеграфному аґентстві України (сьогодні Українське національне інформаційне аґентство) знали 7 березня 1967 р. Художниця тоді вже була при смерті. Її секретар Данило Фіголь, дізнавшись про нагородження, відразу пішов до Кульчицької. Він так розповідав про останню зустріч з художницею: «Я прийшов до неї, вона лежала в ліжку з закритими очима, на мій прихід майже не реаґувала. Я взяв її за руку і сказав „Пані Олено, Вас нагородили премією Шевченківською. Ви чуєте?”. Я побачив, як вона кліпнула віями: „Чую…”. А на другий день уночі Олена Кульчицька померла».
Поховали її в родинній гробниці на Личаківському цвинтарі у Львові, яку, до речі, вона сама запроектувала. Поруч спочивають її рідні: батько Лев Ручка Сас Кульчицький, мати Марія, брат Володимир, надрадник директора Скарбової палати у Львові, та сестра Ольга-Меланія, вчителька української гімназії в Перемишлі. ■

Категорії : Історія

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*