Три роки після Майдану

Павло ЛозаПОДІЇ№48, 2016-11-27

Минає третій рік, як ми були свідками, інколи й учасниками Революції гідності в Україні. «Розчаровані діями влади» – цю думку нерідко чути серед українців найчастіше після трьох років. А які її успіхи?

Світова тенденція

▲ Учасники одного з перших протестів у Варшаві 2013 року. Фото автора статті
Учасники одного з перших протестів у Варшаві 2013 року. Фото автора статті

Революція гідності була першою такою масштабною подією, яка дозволила українцям заявити про свою здатність будувати нову країну – демократичну, європейську, орієнтовану на майбутнє, а не на минуле. Деякі українські аналітики вважають, що Майдан був частиною загальної картини глобальних процесів, які відбуваються в сучасному світі. Причину цих процесів добачають у вичерпаності ресурсів соціальних і політичних моделей, до яких усі звикли і які вважали непорушними. Непоганим прикладом, здається, може тут бути «арабська весна». Вона стала результатом краху моделі арабської націоналістичної диктатури. Результат цієї ж «весни» був дуже різний. Десь почалася багаторічна громадянська війна, як в Сирії, Лівії, Ємені. Десь режим нібито набув іншого формату, як в Єгипті. І тільки в одному випадку – в Тунісі, з якого, власне, все й починалось, – установилася крихка демократія. Що з Україною?

Особиста трагедія
Після трьох років від Майдану серед безпосередніх її учасників та українців загалом ширяться доволі суперечливі думки. Нерідко чути відверте незадоволення діями уряду, складною економічною ситуацією. Такі думки найчастіше чути від людей, які вважають, що Майдан став початком їх особистої трагедії.
– Коли доставляю допомогу для сімей, яких члени були вбиті на Майдані, та тих, які після революції пішли на війну, то часом бачу їх зневіру. Найчастіше від таких осіб чую, що «Майдан був непотрібний». Деякі члени загиблих, особливо в АТО, підведені ситуацією. Вони рахували, що великий громадський зрив принесе реальні зміни, – ділиться спостереженнями Ксеня Каневська, яка під час тривання Майдану й опісля займалася допомогою для поранених, яких лікували в одній з варшавських лікарень, а тепер співпрацює як волонтер з організаціями, які допомагають українцям. – Людська свідомість підказує, що коли є масовий зрив, який має принести зміни, то треба у нього включитися. А є навпаки, бо революція принесла їм анексію Криму та війни. І зараз навіть в Україні треба пояснювати чому взагалі був Майдан, – додає волонтерка.
Для багатьох наслідком Майдану є війна в державі. Тому голоси зневіри чути й серед молодих, які бояться того, що будуть мусили йти на фронт.
– Я вважаю, що ця революція передусім дала зрозуміти українцям, ким вони є та що не хочуть бути рабами Росії. Проте сьогодні серед українських студентів, з якими маю нагоду зустрічатися, чую, що не конче вважають Майдан потрібним. Зрозуміло, що в основному це голоси осіб, яким сьогодні гинуть близькі, – вважає Михайло Шахмат, студент з Люблина, який під час Революції гідності кілька разів їздив на Майдан.
– На жаль війна просувається скоріше, як зміни в державі. Тому така ситуація тільки підсилює голоси зневіри в революцію, – додає студент.

Трансформація суспільства
Пригадаймо, що протести, які розпочалися 21 листопада 2013 р., були реакцією на рішення Кабінету Ради Міністрів про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. У політичному значенні Євромайдан був саме цією рушійною силою, завдяки якій розпочалася інтеґрація України з Західною Європою. Однак для багатьох українців революція має і дуже особистий вимір. Для деяких це момент, коли в них змінилася свідомість у питаннях відповідальності за свою країну та її свободу. Вікторія Батрин, яка проживає в Польщі уже шістнадцять років, каже, що сьогодні в неї вже трішки менше емоцій, як було це 2014 р. Проте революція усвідомила їй кілька справ.
– Думаю, що багато з нас, які вже довше жили поза Україною і не бачили того, що відбувається насправді в Україні, усвідомили реальний стан держави. Я сама приїхала до Польщі, коли ще навчалася в початковій школі. Тоді в мене не було такої свідомості в питанні політичної ситуації в Україні і того, як взагалі живеться в Україні. У мене патріотизм був. Однак думаю, що після революції він зараз сильніший, – говорить молода українка, яка разом з матір’ю 2014 р. придумала акцію «Ініціатива героям Майдану». В її рамках щороку виготовляють різдвяні подарунки для дітей жертв Майдану й АТО і літні відпочинки для дітей.
Юрій Таран, соціолог фонду «Наш вибір» вважає, що основний успіх революції – це поява активних людей і їх можливість впливати на державо-творчі процеси. Завдяки громадській активності прийнято зокрема законодавство про фінансування партій, що може бути шляхом до появи демократичних партій, у результаті чого олігархи будуть мати мінімальний вплив на політику.
– Майдан це процес і він тільки зараз став більш активним. Там, де раніше були застої, зокрема в системі державного управління, системі рекрутування до органів державного управління, це помалу міняється. Досі люди у принципі, мабуть, мало відчували себе взагалі громадянами, – вважає соціолог, який підкреслює, що процес перебудови суспільства постійно триває: – Для мене Майдан це не історична подія. Історія це тоді, коли якийсь факт стає вже надбанням для підручників. Остання революція в Україні є елементом сьогодення. Подібно було з польською «Солідарністю». Багато тих, які включилися в антикомуністичний рух у 70-ті та 80-ті роки, досі лишаються активними діячами політичного життя Польщі. Тому вважаю, що Майдан – це тільки початок процесу, до якого ми всі є залучені і який постійно триває.
Самі події в Києві були процесом, який Україну вмістив у центрі європейської історії. Це має теж особливе значення для українців з Польщі.
– Найбільше закарбувалася мені ситуація, коли близько ста людей, серед яких я був, окружив відділ «Беркута». Я варив для цієї сотні людей суп, чого я ніколи раніше не робив. Може це не є чимось дивовижним, але для мене це був особливий момент, бо в ситуації загрози ми могли розраховувати тільки на себе, – згадує події з 2014 р. студент з Люблина, на думку якого сам Майдан теж став знаковою подією для української меншини в Польщі.
– Українці з-за кордону тоді сильно приєдналися до допомоги для учасників Майдану. Я тільки зараз усвідомлюю собі, що я брав участь у події, яка через десять років уже буде історією. Я на Майдані став поруч інших українців, які вийшли на захист своїх цінностей як народу. І для мене, як українця з-за кордону, це був момент, де абсолютно я почувався частиною цієї нації, – продовжує Михайло.

Євромайдани
Узимку 2013/2014 р. на вулицях більших міст Польщі організовувано різні мітинґи, маніфестації, під час яких лунали заклики про солідарність з людьми на Майдані. У Польщі українці і поляки переважно гуртувалися навколо Євромайданів у Кракові, Вроцлаві, Познані, Щецині, Люблині, Варшаві тощо. Сьогодні в польській столиці діє фонд «Євромайдан-Варшава», який реєстрував себе у серпні торік. Його праця в основному полягає в організуванні мітинґів, під час яких учасники протестують проти російської аґресії та ув’язнення українських і кримськотатарських діячів, які опинилися в тюрмах Росії. Є організовані різні події, які мають активізувати польсько-український діалог. Згідно з інформацією, поданою на сайті варшавського Євромайдану, нині ця організація залишилася єдиним іноземним Євромайданом у світі.
Фонд є результатом того, що до Польщі після Майдану, а пізніше після російської аґресії в Україні почали масово приїжджати українці. У випадку варшавського Євромайдану це започаткувало заснування організації. Натомість у випадку тих організацій, які досі вже існували, це розширило їхню діяльність.
– Досі наш фонд розвивався. Але останнім часом він дійсно вийшов на вищий рівень праці. Частково це пов’язане з революцією. Деякі форми праці організації, як, наприклад, проводження зустрічей, на яких міґранти можуть питати про поради різних експертів, пов’язане з напливом українців до столиці, – заявляє Ю. Таран.

Допомога в підпіллі
Унаслідок революції 2013 – 2014 р., а потім війни, багато людей нині приватним шляхом включається в допомогу Україні. Інколи – це організування різдвяних подарунків для дітей жертв Майдану й АТО, також літнього відпочинку для тих дітей. Часом це збірка грошей на підтримку військових, які лікуються в Польщі, або збірка допомоги для сиріт і біженців з України. Форм підтримки України, у які від 2013 р. включилися українці над Віслою, є значно більше. Але як зазначає К. Каневська, протягом трьох років ситуація в питанні допомоги та солідарності з Україною дещо помінялася.
– Коли була революція, у Польщі було велике бажання підтримувати українців. Усі форми помочі для українців у Києві виринали спонтанно. Відбувалося так тому, бо перший раз події, коли на вулиці проливається людська кров, відбувалися так близько Польщі. Вперше молоде покоління, яке не пам’ятає комуни, побачило реальну загрозу для людського життя. У 2013 – 2014 роках дійсно була велика мобілізація польського суспільства у всякого роду збірці грошей та допомоги,– пригадує волонтерка Ксеня.
Сьогодні вона сама не проводить, не поширює інформації про добровольчі акції на Фейсбуці, тільки просить про допомогу приватним шляхом.
– Через політичні зміни в Польщі та ситуацію навколо волинських питань, зовсім змінилося ставлення поляків до України. Допомога Україні асоціюється неґативно. Форма співпраці, яка досі була великим мостом порозуміння між суспільствами, який будувався на підвалинах Майдану і після нього, завершується. Інколи, тепер допомагаючи, треба діяти, мовляв, у підпіллі. ■

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*