Треба переписувати підручники історії

Записав Ігор ЩербаРОЗМОВА№25, 2017-06-18

Останнім часом у польському та українському суспільствах виникає багато дискусій на історичні теми. Однією з причин цього стало відзначення 70-х роковин Акції «Вісла». А на якому рівні є знання про історію України та польсько-українські відносини в молодого покоління? Як на це впливають медіа, а також мова ненависті, часто наявна в соціальних мережах і суспільному житті?

Юрій Нецьо

Вчитель історії ґурово-ілавецького ліцею Юрій Нецьо вважає, що про історію свого народу ми і наша молодь, здебільшого, знаємо стільки, скільки отримуємо інформацій від своїх близьких та очевидців подій 1947 року. Прислів’я старожитніх римлян твердить: «Нistoria magistra vitae est», тобто «Історія – це матір усіх галузей науки». Ю. Нецьо слушно вважає, що для глибинного вивчення історії потрібні надзвичайні здібності і терпеливість. Сьогодні можна, на жаль, усе спростити. Наприклад, у довоєнний період діти в польських школах, як мантру, повторювали вірш Владислава Белзи «Katechizm młodego Polaka», що починається словами: «Kto ty jesteś? – Polak mały. Jaki znak twój? – Orzeł biały» («Хто ти? – Малий поляк. Який твій знак? – Білий орел» – ред.). Тоді була така державна історична політика Польщі, що стосувалася також національних меншин. Як видно, національна свідомість, яку колись закріплювали дуже простим способом, залишилася в багатьох нинішніх жителів Польщі на даному рівні усе життя. А як цей процес відбувається сьогодні, у добу Інтернету, пропаґанди державних засобів масової інформації, радикалізації політичних поглядів і сприяння цьому з боку польської римо-католицької церкви? Ю. Нецьо вказує на державну програму, що становить основу вивчення історії, поза яку вчителеві невигідно або не хочеться вийти.
Зі свого навчання в українському ліцеї у Лігниці пригадую урок історії, на якому говорилося про ІІ Світову війну та польський екзильний уряд у Лондоні. Наступного тижня ми принесли на урок еміґраційні видання, у яких були поміщені статті про екзильний уряд України, а зокрема про президента Миколу Плав’юка. Наша пані професор Галина Калитка спочатку розгубилася, що ми тут затіяли дискусію про «буржуазних націоналістів», опісля заявила: якщо ми маємо діаспорну історичну літературу, то можемо «собі її читати».
Здавалося б, що вчені-історики дослідили вже все можливе. Однак щоденник «Ґазета виборча» (за 7 червня) у своєму ряшівському реґіональному виданні повідомляє про те, що на основі останніх результатів археологічних розкопок у Хотинці біля Перемишля треба буде заново писати історію Польщі, Центральної та Східної Європи. Професор Сильвестер Чопек наголошує на тому, що знахідки мають значення для історії всієї Європи. На полях поблизу села археологи відкрили городище племені скіфів, яке існувало там у VIII ст. до нашої ери. Це означає, що скіфи свої оселі мали не лише над Дніпром і Дністром, але й поблизу Перемишля.
– Треба буде наново переписувати підручники історії! Досі ми були переконані в тому, що цивілізація прийшла до нас з заходу від племені кельтів, однак нині є підстави заперечити цю тезу, бо ми маємо докази, що це сталося за посередництвом скіфів, які прийшли сюди від культурного і цивілізаційного простору Греції, – підкреслює професор.
Отож, ідучи далі за словами Ю. Неця, варто знову й знову відкривати для себе історію України, цікавитися історією свого роду і народу, читати і переписувати заново підручники. ■

_____________________

НЕ МОЖНА МОВЧАТИ

Юрій Нецьо, вчитель українського ліцею в Ґурові-Ілавецькому – в розмові з «НС»

Знання учнів з історії
Сьогодні наша молодь є така, якою є вся наша громадa та все суспільство Польщі. Її погляди і знання – це своєрідне віддзеркалення поглядів та знань з історії загалу громадян. Молодь прив’язується до того, що передають їм батьки й діди. Тому, на мою думку, треба поставити певні питання всій українській громаді в Польщі. Можна, наприклад, запитати, як багато українських родин подбали про те, щоб передати нащадкам історичні знання про свій народ? Перш за все, маю на увазі розмови про історію, свідчення очевидців, розповіді про те, як колись жили і що пережили предки. Треба запитати батьків, чи спромоглися вони повезти молоде покоління на рідні землі, щоб наочно показати, звідки походить їхній рід. Я вважаю, що саме на старші покоління мусить лягти тягар та обов’язок передати молоді інформацію про історичну спадщину роду.

Повний зміст статті можете прочитати, придбавши друковану або електронну версію газети

Опубліковано в Останній номер, Розмова.

Коментарі закриті.