Роман Кабачій ■ УКРАЇНА ■ №42, 2018-10-21

Митрополит київський і всієї України Філарет. Джерело: president.gov.ua

«Я атеїст, але я – за створення в Україні помісної православної церкви», – часто можна побачити таку думку на сторінках деяких українців в Інтернеті. На мою думку, це принаймні чесно – людина визнає, що для неї очевидною є вигода для української «рації стану» від того, що врешті не тільки у своїй хаті буде «своя слава і воля», але і в церкві. Насправді рішення про надання томосу про можливість створення незалежної і помісної православної церкви в Україні запізнилося. Якщо не на кілька століть, то десятиліть. І справа не лише в комуністичній політиці нищення релігії і безпосередньо святинь. Коли комунізм упав, церква, керована з Москви, була противником будь-якої відкритості. Для попів на місцях в Українській православній церкві Московського патріархату (УПЦ МП) були важливіші спідниці, які прикривають ноги, і хустки на головах жінок, ніж їхнє духовне життя. Найбільша православна структура в Україні, відчуваючи допомогу влади, клеймила братів по вірі «розкольниками», уніатами, філаретівцями і не переймалася тим, що сама ллє воду на млин розколу пастви, настроюючи проти себе будь-якого свідомого українця. Особливо, якщо навести для прикладу витримки із інтерв’ю покійного патріарха Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Любомира Гузара, які тепер видають окремими книгами і в Києві, і в Харкові. Цей приклад важливий з тої точки зору, що судження Гузара залюбки читають і «світські» українці, в той час, коли подібні книги з думками ієрархів з інших церков можна знайти хіба що в їхніх «книжкових лавках».

Можливо, за часів митрополита Володимира Сабодана верхівка УПЦ МП і не була на позір носієм мракобісних суджень, але окремі єпископи та священики замість лінії любові провадили політику ненависті. У чомусь вона приносила їм плоди – до «правильного» православ’я в Україні їхали вервечки паломників із Росії, везли свої гроші й не переймалися тим, що їм простягають «спідницю» на вході до Почаївської лаври. «Бо так треба». Але молоді українці, зайшовши до храмів МП, могли почути шипіння бабць про оголені ноги, «не туди» поставлену свічку чи, не дай боже, прохання помолитися за представника «розкольників». Хрестик купувати в церквах Київського патріархату, щоб ви розуміли, для МП теж був «гріх» – подібні, на перший погляд, незрозумілі кроки представники МП пояснювали просто: неканонічні всі, крім них. Повертаючись до «запізнілого» томосу. Недалекість священиків і єпископів у МП, їхня проросійськість (найбільше проявлялася в позиції митрополитів одеського Агафангела та донецького Іларіона (має коріння на Холмщині), хамство й користолюбство (найбільш виразним символом цього став намісник Києво-Печерської лаври Павло Лебідь, названий журналістами за покупку 600-го мерседеса «Паша мерседес», який не соромився виламувати руки дівчині-журналістці) призводили до того, що до «традиційної» церкви зверталося щораз менше людей. В Україні розквітли проекти неопротестантів: пастори з Африки чи Кореї могли збирати тисячі на противагу УПЦ МП, котра радше мусила на свої акції звозити своїх вірних власним коштом. Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП) підтримували більш прогресивні українці, але чи ходили вони до церков? Можна було шанувати клер Михайлівського монастиря за відчинені двері для студентів, побитих на Майдані «беркутом» 29 листопада 2013 року, але чи пізніше до нього стало ходити більше людей? Не набагато. Легше було залишатися «патріотом-атеїстом». На певному безриб’ї вела свою активну діяльність УГКЦ, перенісши патріарший осідок до Києва, і тепер у храмах цієї церкви в Києві «справжніх» киян чи не більше, ніж прибулих до столиці галичан. Проте у справі томосу очільник церкви, патріарх Святослав Шевчук не надто широко висловлюється: головним переможцем після остаточного рішення Константинополя так чи інакше вийде УПЦ КП, яка нерідко виступає конкурентом УГКЦ в Галичині. Майже як конфуз сприйняли пафосний виступ президента Порошенка щодо очікуваного томосу в одному із центрів паломництва греко-католиків – Зарваниці. Вірні греко-католики мали тішитися із фактично не їхньої радості. Проте мовчанка не є виходом, зважаючи теж на постійне підкреслювання в греко-католицькій церкві належності до «київської традиції».

Між тим, у «переможця» вже не криючись потирають руки: патріарх Філарет у публічних виступах фактично повторює те, що говорять у МП, лишень про свою структуру: що це в КП ніколи не відступали від істинної віри, а істинна вона тому, що від неї ніколи не відступали (!). Філарет переконує, що всі єпископи Московського патріархату, які перейдуть до помісної церкви, не втратять свої посади (вочевидь, патріарх родом із Донеччини ділить шкуру невбитого ведмедя, сподіваючись просто подробити єпархії). Ті єпископи в цій церкві, котрі відверто й агресивно виступають проти руху до помісної церкви (власне, зі сторони Константинополя), Філарета слухати не хочуть: вони навіть непрямо погрожують, що виведуть своїх вірних на протести, а коли б дійшло до спроб захоплення лавр, то й до кровопролиття. У медіа теж поширилися відомості, що МП шикує на день Покрови привезти в Київ «попів-тітушок» (є і такі). Інша справа, що є як мінімум два єпископи МП – переяславський Олександр Драбинко та черкаський Софроній Дмитрук, які заявили про підтримку томосу. В МП божаться, що таких «відступників», власне, стільки і є, проте існує інформація, що в листі до Константинополя з проханням про томос підписів єпископів МП стоїть до десятка. За словами одного з відомих мені православних священиків, до 90% його знайомих співробітників із МП готові переходити в помісну церкву. Природнє питання: що зробить умовно проросійський єпископ цього патріархату, коли 90% його кліру від нього підуть? Полковник без війська – не полковник. Томос нам у хату!

Категорії : Україна

Схожі статті

Православна церква в Україні: на шляху до автономії

ПОДІЇ ■ №42, 2018-10-21 У четвер, 11 жовтня, відбулася доленосна історична подія як для Української православної церкви, так і для української держави у міжнародному політичному значенні. Вселенський патріарх Варфоломій приступив...

Удар по християнських храмах у християнській країні: Холмщина і південне Підляшшя 1938 року

Григорій Купріянович ■ ІСТОРІЯ ■ №28, 2018-07-15 «Жахливі події, які відбулися протягом останніх днів на Холмщині та Підляшші, потрясли всіма православними у Польщі. Протягом...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*