Тато у варшавських «Лазенках» або історія фотографії мого батька біля пам’ятника Шопена

Ірина КолодійчикГРОМАДА№25, 2017-06-25

Слово про Тата. Розповідь третя

Моєму татові

Кольорову фотографію, на якій мій тато (у нижньому ряді, другий зліва) під руку з двома усміхненими молодими жінками в кольорових балонових куртках в оточенні екскурсійної групи стоїть біля найвідомішого у світі польського пам’ятника Фридерикові Шопену у Варшаві, я знайшла торік у родинному фотоархіві. Вона була серед інших фотографій, на яких зафіксовані бориславські весілля та похорони, усміхнені (й не дуже) обличчя маленьких дітей (моїх двоюрідних і троюрідних братів та сестер), що стоять поруч зі старшими членами моєї родини.
«Це ж треба, мій тато був у королівському парку „Лазенки”. Він мені ніколи про це не розповідав», – думаю і запитую свого батька, якого року це було. На це мій тато відповідає: «Знаєш, щось я не дуже пам’ятаю. Та десь, певно, перша половина 80¬х або кінець 70¬х. Екскурсія з заводу. Це було давно, я не пам’ятаю».
У течії побутових справ забуваю знайти відповідний спокійний момент, у якому мій тато буде налаштований позгадувати якісь деталі тієї давньої закордонної поїздки, хоча б, наприклад, те, що ще їхня бориславська група побачила тоді на екскурсії у Варшаві, у яких крамницях вони були, щоб купити собі якийсь сувенір у Польщі.
Про екскурсійні групи, що приїжджали з Радянського Союзу подивитись польську столицю, я розпитую декількох знайомих поляків, котрі, на мій погляд, могли б щось суттєве розповісти на цю тему. Хочеться з’ясувати, якого року могло бути зроблене це фото. Може, перед впровадженням військового стану в Польщі, тобто перед груднем 1981 р., адже потім польські кордони закрилися для екскурсійних груп, тим паче з Радянського Союзу. Чи не найсуттєвішу для мене інформацію я отримую від пенсіонера, пана Янека, який у Варшаві проживає від народження.

Повний зміст статті можете прочитати, придбавши друковану або електронну версію газети

«Це десь кінець сімдесятих. Вони тоді трохи відкрили кордони. І до Варшави приїжджало багато екскурсійних груп з Радянського Союзу. Я тоді теж їздив на екскурсію в Ленінград. А де тут твій тато?», – запитує. «У першому ряді, другий зліва, попід руку з двома жінками в куртах з капюшонами з білим пухом».
«Молодец отец», – відповідає мені пан Янек російською, бо ще пам’ятає деякі слова тією мовою, яку кілька поколінь поляків пеерелівська система примушувала вивчати у школі.
Завдяки розмові з п. Ярославою, 67¬літньою бориславчанкою, з якою ми познайомились у Варшаві на українському концерті, що відбувався у приміщенні вже неіснуючої «мекки» на вул. Новий світ, я дізналась трохи більше про екскурсії того часу, але не надто багато, щоб з’ясувати, якого саме року була зроблена світлина.
«Ваш тато завжди був дуже скоромним і небагатослівним мужчиною, відповідальним працівником, який на заводі виконував усе вчасно і злагоджено, як годинник. Коли овдовів, був ще видним мужчиною, то ж чимало жінок на заводі до нього „підрулювало”. Дуже „вартосьцьовим” чоловіком його вважали на заводі».
Такі компліменти п. Ярослави про мого батька лоскочуть мою уяву. Тепер залишається зовсім трішки, щоб з’ясувати рік того зимового «лазенківського» фото мого тата й інших бориславців: відшукати старших і досвідчених варшавських фотолюбителів. Може, вони пригадають рік, коли хтось з них міг зробити з чотири десятки таких фотографій для екскурсійної групи з¬за залізної завіси.
P.S. Усіх, хто міг би додати цікаві факти до цієї історії і заміщеного фото, прошу писати персонально на iryna.kolodiychyk@gmail.com

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*