Адам Вєвюрка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №22, 2013-06-02
ХХІІІ Кермеш в Вільхівци, який проходив 18–19 травня, для мене бив то перший кермеш. Разом з молодежом 4 ліцею та гімназиї з Лігниці ми приїхали дати концерт, але і ціж порядкувати цминтери в рамах проєкту ОЛ (в тому році при всперті з-за океану ОЛ Кaнади).
Вільхівец та околиці – то для нас незнана земля. В векшости на Лігниччині жиют лемки родом з-під Крениці, Грибова, Мушини чи Горлиц од західной страни. Вільхівец в наших очах – село барз далеке для лемківства. А тут зме ся барз здивували, в Вільхівци жиє лемківска душа. Там є спокій і краса природи, яку шануют мешканці. Вони гармонійно жиют і дбают, штоб не знищити лемківского світа предків. Штоправда, вільхів’ян менше по Акції «Вісла», деси розсіяни коло Щецина та в інших странах світа, але не затратили в пам’яті, што лем в Вільхівци чути голос предків.
Вільхівец витишив нас на 3 дни. Запер мобільний контакт, забрав телевізию, затримав час. Дарував молодежі задуму і свідчив, што можна жити без мобільки, Інтернету, Макдональда. З другого боку, вказав, што в селі є порядок, задбани, гарди хижи, в яких б’є родинне житя. Ми повірили, што Вільхівец то ціж Лемковина, хоц там бандурки, а не грулі, і люде повідают «пак». Інші слова та іх закінчиня лем свідчат, што кожне лемківске село має лем своє уникальне багацтво. Дбайме про тото.
Ми приїхали ранком в п’ятницю – 19 осіб, два ансамблі – танцювальний «Горицвіт» та «Дикі бджоли». Привитало нас сонце Вільхівця, яке свідчило промінями та теплом, што ми вдома, в себе на Лемковині. Потік, церква, цминтер, стари хижи – то сліди минулого, яки будят задуму: чом той світ мусів бити знищени в 47 році? В ім’я чого одерто люди зо свідомости, ким є? Гнеска в Вільхівци живе 17 наших родин, як повідали нам мешканці, перед війном било понад 90 номерів. 12 осіб з села взято до Явожна. Людей застрашено, вкрадено ім всхідню літургію.
Пан Миколай, якого отец бив в Явожні, повідав нам, што до кінця житя не повів йому, што діялося в обозі. З жальом мешканці Вільхівця вертают до тамтих часів, але тоти сумни думки нищит радіст, што є кермеш. Він свідчит, што можна, але і треба шанувати своє. Задбаний цминтер на горі при церкві вказує дорогу до пам’яті. Коли пам’ятаме о могилах предків, то отвераме двері свідомости для наступних поколінь.
Кермеш почався вечирньом в п’ятницю. Лемки від віків молитвом починали свої діла. Церква в Вільхівци своїм житям свідчит, што передає пам’ят предків. Лігницкі ансамблі виступали в п’ятницю та в суботу. Танцями та піснями будили публіку і віру, што Лемковина не вмре, не загине. Різноманітний репертуар лігницких ансамблів від Лемковини, де «тиха вода» пливе гин по далеку Україну, вказує, што єдніст в піснях та культурі – то єдніст народу.
Не лем Лігниця гостила на кермешу. Можна било там подивитися виставки авторства Тадеуша Кєлбасіньского, и о концтаборі в Явожні; проєкцію фільмів о нас – лемках; прелекцію про Солуньских братів Кирила и Мефодія. В неділю відбувся співочий конкурс рідних пісень для діти и молоді. На сцені виступили ансамблі з Польщи и Словаччини, серед яких бив вокальний колектив «Вєтшнянє». До гуляня пригривали капеля уйка Феня з Кічковец и «Граме лем», вокальний гумористичний колектив «Шаротка», ансамбль пісні и танцю «Бубрка», фольклорний колектив «Вільшня» з Полян, вокальний колектив «Святків’янки» зо Святковой Великой, фольклорний ансамбль «Розмарія» з Прешова, фольковий молодіжний гурт «Бур’ян». Кермеши в Вільхівци будят в мешканцях та гостях радіст, што село не є мертве. Вони притігают, передают мудріст традиції і надію, што наш лемківский світ не загине. Дякуєме Вам – мешканцам Вілхівця – за тоти дари. ■
