СВЯТКОВІ прикраси як джерело традиції

Оля ЧайкаКРИНИЦЯ2010-12-24

{mosimage}

Кожна типово українська іграшка щось собою символізує: коні – це символ щастя селянина, дзвоники – добрі вісті, ангели – охоронці сім’ї, серце – любов, намисто – символ безкінечності світу. Виконують їх з кукурудзи, соломи, є їстівні іграшки з тіста, сиру. Як оздоби вішають теж яблучка й цукерки. З давніх-давен господині приоздоблювали піч і двері хати витятими з дерева чи паперу прикрасами – тоді вони, як і різдвяні ангели-херувими, сповнювали роль оберегів. Різдву за церковною традицією передує чотиритижневий піст, протягом якого виконували всі хатні роботи: білили світлицю, вивішували найкращі рушники, підготовляли ялинкові прикраси й оздоби для стін.

Покуття (місце у східному кутку оселі, де була ікона) прикрашували особливо урочисто. На покутті ставляли один з найважливіших символів усіх трьох зимових свят, тобто “дідуха”, “діда”, “коляду” – на Волині, “кріля” (короля) – на Холмщині, “зажин” – на Чернігівщині; вважали його символом сімейного добробуту, зв’язком між поколіннями роду.

У дохристиянські часи “дідух” був уособленням божества – опікуна людської спільноти, прадіда. “Дідух” – старослов’янською мовою “дух предків” – це перший зажинковий сніп, або останній (обжинковий) у деяких реґіонах. Кільканадцять пучків збіжжя окремо обплітали соломинками, зв’язували разом, а знизу робили потрійне розгалуження для того, щоб “дідух” міг стояти рівно. Його верхівка нагадувала сніп із безліччю колосся. Гілки “дідуха” (зібрані докупи пучки) – декорували кольоровими стрічками, паперовими та засушеними квітами. Свою обрядову функцію він виконував протягом усіх трьох зимових свят. На перший святвечір, коли сходила зоря, господар заходив до хати з “дідухом” зі словами: “Святий вечір! Здоровлю з Колядою, Різдвом Христовим!”. Вважалося, що саме на цей сніп злітаються душі, яких запрошують у ці святкові дні до Святої вечері. Відбувається єднання живих і померлих. Сьогодні обряди, пов’язані з “дідухом”, майже втрачені. В окремих варіантах вони збереглися на Прикарпатті та в Карпатах. Але кожний етнографічний реґіон мав свої різновиди.
Різдвяно-новорічна обрядовість українців не обмежувалася лише “дідухом”. Наприклад, напередодні Різдва виготовляли “голубці” у вигляді птахів. Для цього брали шкаралупину яйця, з обох боків робили два отвори і просували через них кольоровий папір – крила. Такі вироби підвішували до дерев’яної балки. Фіґурка птаха ототожнювалася з небесним світилом – сонцем.
Крім “голубців”, досить поширеними були “павуки” та “їжаки”. Згідно з леґендою, павуки заснували павутинням вхід до печери, у якій Божа Матір з Дитятком заховалася від Іродових воїнів, – і таким чином урятували Святу Родину від загибелі. “Павуків” робили зі соломи. Зібравшись в одній оселі, дівчата (а це було виключно жіноче заняття) заготовляли відповідних розмірів соломинки з цупких стебел. Просовуючи через порожнину нитку, вправні жіночі руки формували з них різноманітні квадратики і кубики. За основу брали найбільшу фіґурку. До неї долучали з боків менші “павучки” (інколи посередині центральної фіґурки знаходилося кілька мініатюрних ромбиків або квадратиків). Бокові стебла обмотували різноколірним папером або ж пацьорками. Напередодні Різдва “павуків” підвішували до центральної балки. Вони трималися на довгій волосині з конячого хвоста. Таке кріплення потрібне було для того, щоб фіґурки постійно крутилися. Завдяки циркуляції повітря – через вхідні двері та з палаючої печі – великий “павук” разом зі зверненими до нього близнятами поверталися в різні боки, справляючи враження живої істоти. Особливе захоплення він викликав у дітвори.
Давні символи і вірування зафіксували народні уявлення про навколишній світ. Павуків віддавна вважали бажаними істотами в людській оселі. За повір’ям, – коли хтось уб’є павука, то накличе на себе лихо. Заборонялося навіть викидати їх до обіду з хати. Відоме й інше повір’я: якщо поруч з вами спустився на павутині павучок, то це має віщувати якусь новину. Павуки уособлювали теж працьовитість. Чітка гармонія форм оздоби та її руху покликані оберігати дім та його господаря, вбираючи у свою конструкцію все те, що могло завадити щасливому життю сім’ї. Вірили, що він вбирав неґативну енергію. Спалювали “павуків” кожного року, – таким чином знищувалося все неґативне, уособлення нечистої сили.
Поруч з “павуками” сусідували і “їжаки”. Їх робили з тіста або глини. У виліплену форму, яка нагадувала однойменну тварину, густо затикали невеличкі колоски, потім засушували. Такі мініатюрні іграшки з наїжаченими колючками справді виглядали, як чудернацькі звірята. На Покутті напередодні Водохреща робили зі соломи хрестики. Їх чіпляли біля ікон, віконних рам і дверей. Вони виконували роль оберегів від нечистої сили, яка в дні свят вважалася особливо небезпечною. Також робили декоративних пташок з різних лікувальних трав, використовували й пір’я. Наприклад, півень – символ сонячного птаха, кукурікаючи, він сповіщає про прихід світла ранку, нового сонця, є символом воскресіння з мертвих, нового народження, життя, чоловічої сили. На особливу увагу заслуговують прикраси зі соломи, зокрема солом’яні зорі. Такі декорації потребують підготовчої роботи. Цей природний матеріал необхідно почистити, порізати, посортувати, а потім проварити. Так підготована солома стає досить гнучкою, іграшки з неї легкі і блищать – їх не треба додатково лакувати.

“Наше слово” №52, 26 грудня 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Криниця

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*