Свобода слова і мова ненависті

Ярослав Присташ ■ ПОГЛЯДИ ■ №26, 2014-06-29

Засоби масової інформації та її носії впливають на громадську думку, відповідаючи тим самим за настрої суспільства у всіх прошарках життя. На прикладі відношення до національних, релігійних і сексуальних меншин можна прослідкувати, наскільки суспільство піддається таким впливам. Звичайно, не тільки ЗМІ впливають на світогляд людей. Погляди людей формує також сім’я, розмови з друзями, спілкування на роботі тощо. Однак, висновки співрозмовників найчастіше походять з Інтернету, телебачення чи преси. Статистичний громадянин Польщі не так часто зустрічається з представниками меншин або еміґрантів.

На конференції міністр освіти Йоанна Клюзик-Ростковська
На конференції міністр освіти Йоанна Клюзик-Ростковська

Як твориться нетолерантність стосовно меншин? Часті випадки мови ненависті, тобто аґресивні ворожі вислови, які ображають і принижують меншини, спричиняються до того, що людина не сприймає інших груп людей, які чимось відрізняються від своєї. Люди мають схильність боятися і демонізувати те, чого не знають. Відтак, від страху і демонізації остається лише крок до дискримінаційних практик і переслідування.
Фонд ім. Стефана Баторія спільно з Центром досліджень упереджень Варшавського університету провів дослідження мови ненависті. Об’єктом дослідження були жидівська, українська, ромська і мусульманська меншини, а також чорношкірі особи і сексуальні меншини. Науковці запитали представників цих меншин, які вислови, що розповсюджуються про них у ЗМІ, вони оцінюють як образливі, чи вбачають у них мову ненависті. Ці вказані меншинами вислови представлено польському суспільству. Вибірково вибрано молоді (до 18 року життя) й дорослі особи. Вони оцінювали, чи для них це мова ненависті, чи такі вислови повинні бути заборонені, відповідали на питання, де вони зустрілися з такою мовою.
Що з цих опитувань виникає? Ось 19% молоді та 10% дорослих не має нічого проти публічного коментаря, який з’явився в Інтернеті: «Українці вміють лише вбивати беззахисних жінок і дітей». Слова Куби Воєвудзького і Міхала Фіґурського про прибиральницю, яку один би зґвалтував, щоб познущатися над українками, дозволяє 5% молоді та 6% дорослих. З подібною мовою ненависті, яка ображає українців, молодь зустрічається в Інтернеті – 46%, серед знайомих – 21%, у телебаченні – 12%; дорослі, відповідно, – 26%, 19% і 20%. З такою поставою ніколи не зіткнулося 42% молоді та 48% дорослих. Дослідження показують, 81–92% (у залежності від критеріїв) опитаних вважає, що такі висловлювання ображають українців, а 77–91% з них вважають, що такі вислови повинні бути заборонені.

На тлі інших меншин українці ще не найгірші. Польське суспільство найбільш вороже ставиться до циган і сексуальних меншин. 66% молоді читало в інтернет-мережі антициганську мову ненависті, 60% молодих і 49% дорослих людей чули від знайомих таку позицію. Від 16% до 23% опитуваних дозволяє таку мову, 74% дорослих і 85% молоді стикалося з подібними висловлюваннями щодо ромів.
Слова лідера Всепольської молоді, які відбирають сексуальним меншинам їх громадянські права і говорять про те, що треба боротися з діячами цих сексуальних меншин, 25% молоді вважає допустимими. Тільки 46% молодих людей і 45% дорослих вважає, що такі вислови повинні бути заборонені. З гомофобічними висловлюваннями не стикалося 25% дорослих і тільки 11% молоді. Джерелом мови ненависті є Інтернет (77% – серед молоді, 36% – серед дорослих), знайомі (65%, 43%), телебачення (33%, 41%). Повні дані можна знайти на сайті: www.batory.org.pl/pub .
На прикладі цих статистичних даних можна побачити, що анонімність в Інтернеті спричиняється до почуття безкарності. Не менш насторожує і те, що телебачення популяризує такі позиції. Особливо це небезпечно, коли більшість суспільства піддається впливові цього найсильнішого ЗМІ. До того ксенофобську позицію висловлюють зірки популярної культури.
Помічається розбіжність між рівнем оцінки щодо образливості висловів і схильністю до їх заборони. У демократичній системі основним правом є право до свободи слова. Але свобода слова закінчується там, де починається кривда інших людей. З дослідження виникає, що забороняти такі слова схильні авторитарні люди, але за допуском таких висловів є особи з правими поглядами.
На конференції у приміщенні Сейму РП Генеральна прокуратура представила дані про ксенофобські акти проти національних та релігійних меншин, а також факти расової ненависті. Прокуратура 2009 р. зареєструвала 166 справ,з яких 146 закінчено, але половина з них, тобто 73 справи, припинена (umorzono – ред.), 2010 р. – 182 справи (163 закінчено, 72 припинено), 2011 р. – 323 справи про ненависть (279 закінчено, 134 припинено), 2012 р. – 473 справи (408 закінчено, 203 припинено), 2013 р. – 825 справ (707 закінчено, 443 припинено). Підставою для припинення справ є те, що не викрито правопорушників, або немає заборонених дій. Ріст ксенофобії протягом 5-ти років вказує на радикалізацію суспільства, але також більшу вразливість органів правопорядку. Помітним явищем є виправдування суддями ксенофобських явищ. ЗМІ навіть захищають ксенофобів, роблячи з них патріотів і «справжніх поляків».
Дискусія, чи треба карати за мову ненависті, безпредметна. Безкарність може спричинитися не тільки до слів, але й чинних актів ненависті. Питання в іншому, як контролювати мову ненависті в Інтернеті. Коментарі під статтями оживляють тематику, але не всі сайти видаляють мову ненависті, дбаючи про рейтинґи. Зловмисники повинні, однак, усвідомлювати, що їхня анонімність має умовний характер, при потребі їх можна знайти і покарати. Ми, як меншина, маємо активно й різко реаґувати на мову ненависті та про її прояви повідомляти відповідні органи. ■

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*