Свідомий і молодий, як дяк

Ігор ГорківГРОМАДА№21, 2017-05-21

У Перемишлі відбулися дяківські курси Реґентського інституту. Про навчання дяків, їхній вік, «красу дому» розказує Ярослав Вуйцик, директор Реґентського інституту.

Чому спів у східних Церквах такий важливий, чи не простіше було б проговорити літургію? Не треба було б тоді займатися дяківським ділом, навчанням тощо.

<strong>Врочисте вручення свідоцтв закінчення курсу в перемишльській «дяківці». На фото справа перемишльсько-варшавський владика УГКЦ Євген Попович, Ярослав Вуйцик
Врочисте вручення свідоцтв закінчення курсу в перемишльській «дяківці». На фото справа перемишльсько-варшавський владика УГКЦ Євген Попович, Ярослав Вуйцик та випускник Петро Комар. Фото автора статті

Звичайно, можна й проговорити, навіть можна ввести орган, але це справа збереження нашої традиції. Спів є важливим елементом церковного життя. У літургії св. Івана Золотоустого говориться про «красу дому Твого», а ця краса – це не лише ікони і сам храм, але також спів у ньому.

Реґентський інститут Перемишльсько-Варшавської архиєпархії УГКЦ завершив набір на черговий дяківський курс. Навіщо це робити у ХХІ столітті?
Мета дяківських курсів дуже проста: навчити зацікавлених людей бути свідомими лідерами церковного співу в парафії і допомогти їм якнайдосконаліше прославляти своїм голосом Бога. І справа зовсім не в тому, котре маємо століття. У ХІІІ ст. своїм голосом прославляв Бога славетний співець Митуса, уродженець Перемишля. Перемиські ірмолої ХVI – ХVII чи ХIX ст., недавно віднайдені партесні твори XVII —XVIII ст., спадщина, яку залишили після себе у XIX ст. о. Михайло Вербицький та о. Іван Лаврівський засвідчують, що церковна музика і спів – понадчасові.

Інститут постав 10 років тому назад. Але це не зовсім нова структура, а продовження діяльності дяко-вчительського інституту.
Звісно, ми намагаємось повернутися до традиції дяко-вчительського інституту, заснованого в Перемишлі 200 років тому. Однак внаслідок обставин (війни, а потім Акція «Вісла»), наші можливості обмежені. Дяко-вчительський інститут, як сама назва вказує, давав також педагогічну освіту, бо ж тоді дяки часто-густо, крім функції дяка, виконували так само функцію вчителя. На даний момент ми зосереджуємось виключно на навчанні церковного, а точніше літургійного співу.

Перед ліквідацією дяко-вчительського інституту курсанти складали іспити з літургії, знання Біблії, церковнослов’янської мови, історії Церкви, історії України, співу тощо. Чи сьогодні треба складати такі ж екзамени?
Саме тому кажу, що тільки посилаємося на давню традицію, бо в нас виглядає все значно скромніше. Майже нема катехетичних предметів. Зосереджуємося на сольфеджіо – вивченні нот, бо люди, яких приймаємо на навчання, переважно не мають музичної освіти. Мусимо, перш за все, навчити їх читати ноти, бо коли вивчать ноти, буде легше працювати над репертуаром. Крім сольфеджіо, є вокал, історія церковної музики, церковний устав, літургіка та літургійний спів. Маємо богослужіння добового кола й інші, які стараємося співати. На більше нема часу. Іноді запрошуємо гостей на окремі лекції з історії спасіння чи Святого Письма, однак з’їзди відбуваються дуже рідко. Спудеї з’їжджаються раз на два місяці у вихідні, тому і тих лекцій небагато.

Чому всі, крім Вас, викладачі з України?
Користуємося допомогою працівників Інституту церковної музики Українського католицького університету зі Львова і Львівської музичної академії. Це: проф. Юрій Ясіновський, проф. Олег Цигилик, д-р Наталя Сиротинська, д-р Марія Качмар, Іван Міщенко, Ігор Бойко. Мериторично і духовно допомагають нам також отці студити, особливо під час щорічної Літньої реґентської школи у Святоуспенській Унівській лаврі. Усі вони – спеціалісти у своїх галузях. У своїй науковій праці на щодень займаються дослідженням церковної музики, але теж працюють як дяки, дириґують церковними хорами. Крім того, володіють літературною мовою, що для нас має велике значення. Завдяки тому наші спудеї мають можливість вдосконалювати рідну мову. Я, наприклад, вивчав музичні предмети польською мовою і не раз ловлю себе на тому, що ті, хто закінчив у нас сольфеджіо, під мовним оглядом кращі та справніші від мене, бо тут усе вивчають українською.

Це вже четвертий випуск «дяківки». Дотепер навчання почало понад 100 осіб, диплом реґента здобуло приблизно 60%. Чи завжди є охочі і чи «дяківка» – це домен сеньйорів?
Немає проблеми з кількістю учасників. На кожний набір записувалося понад 30 осіб. Так само й тепер, уже вчетверте, зголосилася 31 особа з Перемишльсько-Варшавської архиєпархії та одна – з Вроцлавсько-Ґданської єпархії, хоч місць було 30. До сьогодні отримую телефони з питанням, чи можна ще записатися. Радує також те, що кожного наступного разу збільшується кількість молоді з середніх, вищих, а буває і гімназійних шкіл, яка цікавиться літургійним співом і хоче його вивчати.

Що «дяківка» дає людям, чому готові їздити, наприклад ті, що проживають на Мазурах, 600 кілометрів на заняття?

Що це людям дає? Це добре питання. І, певно, найкраще було б їх про це запитати. У Польщі, внаслідок обставин, праця дяка – це майже на 100% волонтерська служба, однак не це є причиною, що курси закінчує 60%. Найбільшою проблемою є тих 600 км, а властиво 900 км. Стільки є зі Щеціна до Перемишля, і саме зі Щеціна доїжджає один зі спудеїв. Можна жартома сказати, що до кінця залишаються «десперати». Люди з великим серцем до церковного співу, для яких оцей досвід є великим збагаченням. Люди, які, попри те, що потім не завжди служать дяками, готові в кожній хвилині допомогти співом у своїй парафії. У розмовах учасники говорять, що курси відкрили їм очі на багато речей, які в церкві відбуваються, а яких дотепер не розуміли. Часто довгі й незрозумілі богослужіння втомлюють людей. Особливо у теперішній час. Молоде покоління живе швидким життям, отже все, що триває понад 15 хвилин, є задовгим, не вартим уваги, зосередження, а наші богослужіння значно довші. Можуть тривати годину, півтори, а буває і три або чотири. Завдяки нашій школі ці молоді люди помічають, що як ти починаєш розуміти, що відбувається, коли свідомо й активно починаєш брати участь у Вечірні, Утрені, Божественній літургії, то час зупиняється. Згідно з нашою програмою, кожного року влітку їдемо з нашими курсантами, також з випускниками, в Україну. Там, у Святоуспенській Унівській лаврі беремо участь у тижневій літній реґентській школі, організованій нашими професорами. Тиждень у монастирі дозволяє безперешкодно брати участь у повному добовому колі богослужінь. Пригадую, як одного разу після богослужінь дівчата вийшли з церкви зі світлом в очах і сказали, що вони ніколи не думали, що можна в церкві простояти 5 годин і того не помітити, не нудьгувати, а відчувати це.

Кажуть, що хто співає, той молиться подвійно, а хто слухає того, хто фальшує в церкві, молиться потрійно. Який стан літургійного співу у греко-католицьких церквах в Польщі?
Я не можу відповідати за всю Польщу, бо не знаю всіх парафій, але напевно є проґрес. Ситуація в Польщі з міґраційних та асиміляційних причин дуже динамічна. Є парафії вельми надійні, особливо в більших містах. Там постають хори, працюють дяки. Однак є також чимало парафій, які зменшуються, там буває, що й дяків нема, але люди не піддаються. Наскільки вміють і можуть, співають. Тому тішить мене, що тепер у нашому наборі курсантів, завдяки сприянню і допомозі отців-парохів, удалося зібрати чимало охочих саме з тих менших парафій.

Викладач УКУ і Реґентського інституту проф. Юрій Ясіновський в інтерв’ю для «Нашого слова» 2016 р. сказав, що Україна повинна брати приклад з цього інституту, тим більше, що має кваліфіковані кадри.
Приємно чути, що Реґентський інститут ставлять за приклад. Говоримо тут, очевидно, про екстернат як форму навчання дяків. Чимало дяківських, дяко-реґентських чи дяко-катехитичних стаціонарних шкіл і навіть академій існує в Україні. Є також Реґентський факультет у Львівській музичній академії. Однак таких шкіл, як наша, для екстернів, для людей без музичної освіти, дійсно не було. Тому, певно, приїжджали до нас вивчати літургійний спів також охочі з України чи Австрії. Ми робимо маленьку справу, починаючи від основ, яка має допомагати людині свідомо брати участь у богослужіннях у церкві. Можна бути дяком, можна співати в хорі, а може просто, стоячи і співаючи у храмі, брати активну участь у богослужінні, але після наших курсів людина це буде робити більш свідомо, ніж раніше. Повертаючись до ситуації в Україні, торік приїхав до нас о. Віталій Марцинюк, делеґат від патріарха Святослава, щоб приглянутися до нашої системи праці. І вже на початку цього року в Києві при Трьохсвятительській семінарії заснували дяківську школу для Київської архиєпархії. Також у Львові цього року відкрито курс церковного співу для реґентів церковних хорів. Отже проґрес напевно є. ■

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*