Розмовляв Павло Лоза ■ КРИНИЦЯ ■ №52, 2012-12-23/30
«Музичний жанр, яким я займаюся, важко назвати одним словом, хочу залишити собі можливість поєднувати жанри та додавати по можливості щось нове – як в музичному, так і в мовному просторі», – говорить для газети Сусанна Яра-Малецька, молода вокалістка з Кракова. На платівці, яку підготовлює до видання, вона помістить не лише власні твори, але й народні українські пісні у своїх опрацюваннях.
Павло Лоза: Хто така «Сусанна»?
Сусанна Яра-Малецька: Сусанна в основному займається музикою. Протягом свого життя була членом близько тридцяти різних колективів, у тому числі хорів, записувалася на платівках. У дитячі роки писала музику до віршів Богдана-Ігоря Антонича та інших поетів. Були в її житті конкурси, огляди і фестивалі, на яких займала перші місця та отримувала відзначення, а навіть ґран-прі. Крім цього, звичайно, була і початкова школа, і наука в суботньо-недільній українській школі, музична школа (перший ступінь у класі скрипки завершила відмінно, граючи І частину «Весни» концерту А. Вівальді «Пори року» та «Мазурок» Е. Млинарського).
Нині – я художній керівник дитячого ансамблю «Терочка», що діє при Руській Бурсі в Горлицях. Працюю в радіо «Лем.фм». Люблю малювати. Пишу, компоную… Реалізую свої мрії. На сцену виходжу як «Сусанна» – виконую і сольні твори, і з акомпанементом, а останнім часом також виступаю з колективом «Quadro Сусанна», який утворила недавно. Беру участь у різних проектах, охоче співпрацюю з іншими музикантами і колективами, котрі запрошують мене до співпраці…
Власним проектом, який довший час розвивався в голові, я вирішила зайнятися 2006 р. Трапилася також добра нагода до запису цих ідей – приятель Павло Малецький на той час вчився записувати звук. Таким чином почали створюватися т.зв. «пілоти пісень». На них передусім нагромаджено вокал, партії скрипок, штучний бас, на акордеоні заграв Павло, було піаніно, сопілка. З часом почала сама записувати пілоти. Протягом тих років їх зібралося досить багато. Завдяки Павлові з деякими пілотами пісень 2010 р. ознайомився Шимон Пйотровський і погодився зааранжувати та заграти їх на перкусії. Далі такі музичні штрихи потрапили до Демка Трохановського, який заграв на контрабасі та акордеоні. А далі вже «на чисто» записала вокал, партії скрипок, ліру. Коли деякі пісні набрали вже певного кшталту, ми з Павлом створили в Інтернеті сторінку, де помістили композиції, котрі увійдуть на платівку. Коли сторінка почала діяти, з’явилося досить багато пропозицій концертів.
Чесно кажучи, я навіть не сподівалася аж такого зацікавлення і таких позитивних рецензій. Моєю мрією тоді було – просто реалізувати себе у творчості та видати свою платівку. Але на той момент я ще не була готова перенести проект на сцену, для цього потрібний був штаб людей, а це немалі гроші. Все-таки дуже хотілося вийти на сцену з цим проектом, тим більше, що надходили досить конкретні пропозиції. Я подумала, що можна його зробити «приблизно», тобто вийти на сцену -з перкусією, піаніно та контрабасом. Бо якщо музика сподобається, то прийде час і на смичкову секцію, і на хорики, і на духові інструменти – тобто, якщо ця музика захистить себе, буде можна реалізувати сміливі задуми.
Шимон Пйотровський погодився грати на перкусії, далі я запросила Павла Гараньчика (піано) і Кацпера Ґенсяжа (контрабас) і так помалу на початку 2012 р. сформувався колектив на базі створеного вже мною матеріалу. Вперше ми разом вийшли на сцену в квітні, на «відкритих днях» кафедри української філології Яґелонського університету. Ми заграли слов’янські народні та мої авторські пісні. Публіка сприйняла нас дуже приємно. Можна сказати, що дебют був хорошим. Цей та інші концерти ми заграли під назвою «Сусанна».
Колектив помалу розвивається і ми вирішили назвати його окремо, щоб людям було ясно: коли на сцені «Quadro Сусанна», то почують перкусію, піано, контрабас, вокал. А коли «Сусанна», то може бути соло, може бути з піаніно, може бути оркестр, може бути чілаут (стиль лагідної музики – ред.), а в репертуарі – можуть бути народні пісні, авторські твори або оперні арії. Останнім часом як колектив «Quadro Сусанна» ми дали концерт в музичному клубі «Лізард Кінґ» у Кракові. Сотні людей, прекрасна публіка. Після концерту ми отримали багато похвал, позитивних і приємних рецензій.
Чув, що невдовзі має з’явитися твоя платівка?
Свою першу платівку намагатимуся випустити 2013 р. Нині я вже стараюся завершити працю над нею, щоб іти далі, бо пілотів і звуко-штрихів є вже в мене на наступні три різні платівки. Співом я серйозно займаюся останніх сім років, вивчаю оперні арії та прекрасні твори композиторів-класиків, які також дуже хочу записати. Паралельно роблю музику в стилі чілаут, на моїй фейс-сторінці можна послухати одну пісню. Без огляду на музичний жанр, охоче співпрацюю з артистами, які бажають мого голосу на своїх платівках.
Я б не хотіла, щоб створена мною музика потрапила у шухляду конкретного музичного жанру, хочу залишити собі можливість єднати різні жанри та додавати щось нове – як в музичному, так і в мовному просторі. Для мене музика – це кожен звук, необмежений простір, у якому можна багато зробити. Наприклад, поєднати оперний спів з перкусією, народний із піаніно, заспівати цікаву пісню з… пилососом.
Вжити в авторських піснях діалектні слова. На мою думку, існують необмежені можливості, щоб показати красу, наприклад, народної пісні, яка б вона не була – українська, польська, російська чи китайська. Сама суть у звуці – чи то в понятті музики, чи мовної фонетики.
Версії твоїх пісень можна послухати на твоєму сайті за адресою www.susanna.com.pl в мультимедійній закладці. Коли я їх почув, то мені чомусь пригадався «Сонцекльош»…
Я можу говорити тільки на підставі платні (платівки – ред.), де записані «Лебеденко», «Олено, не плач» та інші пісні. На мою думку, згадані пісні «Сонцекльошу» і музика, яку можна почути на моєму сайті, – це зовсім різні простори в музиці, стилістично різні речі.
А що думаєш про українську музику в Польщі?
Я не в силі відповідати на таке питання. Річ у тому, що я не слідкую за нею. Я люблю слухати музику, яка мені подобається, не підбираю музики за критеріями народності.
Останній твій концерт відбувся наприкінці листопада в одному з краківських клубів. Чи важко просуватися з українською музикою в Польщі?
Я не рекламую своєї музики конкретною мовою чи стилем. Її можна послухати і ствердити – чи я цього виконавця бажаю почути на своєму фестивалі, чи ні. У моєму випадку найбільше пропозицій виходить ззовні. Але, я сама намагаюсь ознайомитися з різними фестивалями та можливостями виступів. На сцені я більше 20-ти років і приблизно орієнтуюся, куди звертатись. Пропозицій концертів протягом 2011 р. надійшло багато. Зокрема від організаторів Лемківської ватри у Ждині – саме з моїм проектом «Сусанна», бо сама чи з іншими колективами на цю сцену я виходила більше 20-ти разів, починаючи з 1993 р. Але 2011-го я не була готова вийти з цим репертуаром на сцену. Коли 2012-го я сама надіслала анкету до організаторів, то відповідь, загально, була такою, що я не підходжу до їхніх критеріїв.
Що хочу сказати? У житті буває по-різному, але треба працювати, шукати, писати, пробувати, старатися. Коли товар хороший і підходить під задум організаторів чи спонсорів фестивалю, то його візьмуть. Треба пропонувати конкретний «продукт»: якщо він сподобається – куплять, а ти матимеш за що жити. Коли ні, то залишається працювати для власного задоволення, а на прожиття треба шукати іншої дороги заробітку. Звичайно, на потреби мас-медіа можна піти на компроміси, але головне, щоб у цьому не втратити себе самого і щирості свого «продукту». ■
