Богдан Гук ■ ІСТОРІЯ ■ №44, 2017-10-29
Бортного не було вже 4 роки, як 8 січня 1951 р. в містечку Любіні коло Лігниці референт ІІІ відділу повітової Управи безпеки Серґіуш Сковирко у звіті написав: «У рамках Акції „В” до нашого повіту прибули нижченазвані особи, які після визволення Польщі з німецької окупації в Горлицькому повіті у селі Бортному ґміни Сенькова співпрацювали з бандою УПА».
Це був початок об’єктного провадження (криптонім «С–29») 26 бортнян, серед яких були Василь Баволяк, Федір Бодак, Микола Воробель, Василь Горбаль (І), Василь Горбаль (ІІ), Степан Горбаль (І), Степан Горбаль (ІІ), Олексій Горбаль, Яків Горбаль, Степан Дзямба, Федір Дутканич, Василь Квочки, Павло Кузяк, Матій Мадзик, Іван Мадзик, Йосиф Мадзик, Федір Мадзик, Петро Ожинський, Кузьма Підберезняк, Іван Пашко, Дмитро Решетар, Іван Симечко, Іван Старанка, Тимотей Старанка, Іван Циркот, Семан Шкурат. Крім бортнян, «С–29» охопив також Олександра Хомика з Чарної, Івана Русина з Яшкової, Макарія Симечка з Устя-Руського – загалом 29 чоловік. Однак у даній статті я матиму на увазі бортнян, поповнивши «С–29» трьома особами з провадження «Схід» цього ж 1951 р. УБ Тшебницького повіту, тобто разом з Пелагією Варян, Семаном Варяном, Федором Доклею. Це дає 29 чоловік родом з Бортного. Майже всі вони після депортації жили в Лісці і Зимній Воді Любінського повіту.
Звичайний (?) бортнянин: варіант від УБ
Польська безпека відкрила провадження з двох причин. Як написав Сковирко у вступі до провадження, першою була співпраця частини бортнян з УПА в 1946–1947 рр., а друга – вони «не були задоволені сьогоднішньою дійсністю». Обидві для влади корисними не були. Збирання компрометуючих матеріалів закінчилося у грудні 1951 р. Кого стосувалося провадження? Що з його матеріалів можемо довідатися про Бортне у 1946–1947 рр.? Як це можна розуміти сьогодні?
Ось зразок однієї характеристики з «С–29», типової: «Василь Горбаль, […] нар. […] 1928 р. у селі Бортному Горлицького повіту Ряшівського воєводства, національність українська, громадянство польське, віросповідання греко-католицьке, одружений, безпартійний, родоводу селянського, за професією сільський господар, проживає в селі Лісці громади Зимна Вода Любінського повіту. Він є сином заможного ґазди, його батько мав 22 морґи ґрунту; названий під час окупації та після визволення проживав разом з батьками, які прихильно ставилися до німецького панування. Після визволення, коли там бродила банда УПА, названий надавав їй усіляку поміч, за що разом з сім’єю як елемент підозрілий був виселений до Любінського повіту в рамках акції „В”; під час проживання в нашому повіті батько названого поширював фальшиву інформацію, шкідливу для демократичного ладу, за що його арештувала УБ, і вироком окружного суду в Лігниці 1950 р. він був засуджений до 3,5 років ув’язнення, а Василь Горбаль і нині вороже ставиться до актуальної дійсності, має контакт із запідозреними у співпраці з УПА, а також листується з особами з Ольштинського воєводства і США; нині проживає у Лісці […], ґаздує разом зі своєю сім’єю».
Це була інформація з 1947 р. Любінська УБ через 4 роки після депортації не мала проти бортнян нової конфіденційної інформації. Характеристики підконтрольних осіб такі, як наведена вище, надала УБ у Горлицях, яка звернулася по них чи не до станиці Громадянської міліції у Сеньковій, а остання – до власних інформаторів і сексотів у Бортному чи в найближчих селах. Дані УБ про бортнян були створені ще на Лемківщині 1947 р. або в концтаборі у Явожні. Кожній з 29 осіб приписано національність. Вона могла бути різна, але важливе те, що 1951 р. комуністична УБ користувалася щодо мешканців Лемківщини класифікацією ще передвоєнної польської безпеки. І так: руську національність приписали 1 особі; лемківську – 5; українську – 23 особам. Щодо віросповідання характеристики були такі: 4 православних і 25 греко-католиків. Якщо зіставити дані про національність і віросповідання, то русином був 1 греко-католик, лемками – 2 греко-католики, українцями – 23 греко-католиків та 3 православних бортнян. Далі я буду придивлятися внесеним у них національним та віросповідним характеристикам під кутом зв’язків бортнян з УПА, тому що це цікавило колись УБ, а нині може зацікавити нас.
З УБ проти «національно-демократичної» пропаґанди?
Вірити чи не вірити даним УБ щодо того, що не менше як 29 бортнянських сімей допомагало УПА? Нема сумніву, що так. І не змінить цього факту те, що я спираюся на дані комуністичної УБ, бо вона була не лише комуністична, але також польська. Вона невипадково особливо пильно дивилася на національність і віросповідання, а не класову приналежність бортнян.
Гірше, коли отакій історичній інформації про національність і віросповідання треба змагатися з сучасною пропаґандою. Адже десь від 30 років тексти польських авторів і нова політична дійсність закріпили за Бортним характеристику виключно православного, тому винятково лемківського села. Ефективність цієї маніпуляції полягає не в історичних фактах, а в тому, що сьогодні вона створює православним вірним ілюзію такої потрібної їм ґарантії безпеки. Я хочу показати те, що в 1946–1947 рр. у Бортному було по-іншому. Частина його мешканців сама й деінде шукала джерел безпеки, а це нині важливо, бо в текстах польських авторів православ’я служить як підстава думки, щоб православних вважати людьми в дорозі до польськості (за принципом: що не греко-католицьке, то неукраїнське, отож майже польське). Накидання такого підходу важко визнати джерелом безпеки для історичної традиції та сьогодення Бортного.
Сучасні тексти не служать бортнянам надмірним використанням факту, що в Бортному 1928 р. більшість його мешканців стала православними: адже приблизно на 200 сімей при греко-католицтві залишилося десь із 30%. І саме вони здебільшого надавали допомогу голодним повстанцям. Помагали їм також православні, які не лише давали упівцям хліб і молоко, але й не доносили на своїх греко-католицьких сусідів. Солідарність була не менш важлива від хліба. Державній владі не вдалося поділити громади Бортного за ставленням до УПА. Це так само, як у 1928–1934 рр., коли всі мешканці села помагали старому парохові Володимирові Калужняцькому (він був греко-католицьким священиком, але опікувалися ним і православні).
Пам’ять про Бортне як ціле – це і є безпека
Важко сьогодні запитати людей, охоплених стеженням, як було насправді, бо їх нема серед живих, однак немає підстав визнати інформацію УБ за вигадану. Ґаздів, які допомагали українським повстанцям з УПА, було багато. УБ знала про цю допомогу вже 1947 р., саме тому чимало мешканців Бортного «пізнало» другий бортнянський Талергоф – Явожно. Понад половина тих, кого 1951 р. охопило стеження в рамках «С–29» та «Схід», були в цьому концентраційному таборі у 1947–1948 рр. Якби сьогодні в Бортному існувала цілісна історична пам’ять, то ці люди повинні також мати свій пам’ятник поруч з жертвами Талергофу.
Дані УБ віддзеркалюють Бортне як громаду, поділену з огляду на віросповідання, але по-сусідськи і по-родинному солідарну. Віросповідна єдність уже не давала безпеки, тому що її вже не було. Від 1928 р. до 1947 р. минуло майже 20 років, а цього було вдосталь, щоб УПА помагало 25 греко-католиків і лише 4 православні. Інакше кажучи, тодішня Православна церква у Польщі вже встигла вплинути на націєтворення в Бортному згідно з державним тиском щодо цього. Наслідком було, як оце співставлення – 25 : 4, так нинішні інтерпретації віросповідної ситуації: польські автори вважають бортнян уже православними поляками або лемками, тобто людьми «в дорозі до польськості». Це і є джерело мого сумніву, чи 1928 р. бортнянська православна громада заклала міцні основи під власну безпеку. Здавалося б, що так, бо після війни УБ більше стежила за греко-католиками, однак сьогодні в інформаційному просторі так само стежать уже й за православними. Так, історія не закінчилася 1947 чи 1951 р., сьогодні тиск на Бортне є такий, а не інший. Нинішня національна демократія в Польщі та її розуміння історії є не менш небезпечною від УБ. Проти неї треба й можна використати також висновки аналізу та інтерпретації документів УБ.
Бортнянам як цілій громаді слід віддати пошану за їхню поставу у 1945–1951 рр. У вигнанні на західні землі, у Лісці й Зимній Воді, пам’ять давніх мешканців про рідне село Бортне існувала як сформована ще на старій Лемківщині лояльність усіх до всіх. Саме тому 1951 р. УБ у Любіні нарікала, що не має проти бортнян ніякої аґентури. Село виявилося дуже згуртованим. Доносив лише інформатор «Ян» (імовірно, бортнянин), але як убек – малоефективний.
Тут з поганого боку показалася сама Акція «Вісла», тому що УБ у Горлицях уже не могла використовувати давньої аґентурної мережі. У висновках про результати «С–29» референт Сковирко вказував на потребу залучити не менше як двох нових інформаторів та активізувати «Яна». Це було «потрібне» тому, що 1952 р. УБ у Любіні почала нове стеження 30 чоловік («ОКІ-Лемко-Любін»).
Більше даних про бортнян під наглядом на сторінці: http://www.apokryfruski.org/kultura/lemkowszczyzna/bartne/, а також на http://www.apokryfruski.org/historia/bazy-danych/ubisbwobecukraincow19441989//
Стаття – базована на архівних матеріалах, які зберігаються у Вроцлавському відділі Інституту національної пам’яті під архівними номерами: AIPN Wr 032/114 і AIPN Wr 032/131. ■
