Спроба зібрати головне

Петро ТимаПОГЛЯДИ№21, 2017-05-21

Голова Об’єднання українців у Польщі про головні відзначення 70-х роковин Акції «Вісла»

Перша частина відзначень 70-ї річниці Акції «Вісла» – за нами. Перемишльські заходи стали важливими з кількох міркувань і вимагають погляду, який помістить їх у контексті переосмислення нашого минулого та перспектив майбуття українців у Польщі як зорганізованої громади.

Парадоксально, але з приводу відмови фінансування з боку Міністерства внутрішніх справ і адміністрації (МВСіА) та атаки 21 квітня в Сеймі Польщі міністром Маріушем Блащаком, відзначення 70-річчя Акції «Вісла» набрало іншого, ніж планувалося, виміру. Зі скромної, так би мовити, внутрішньої події, вона, внаслідок обставин, стала українсько-польським громадським понадреґіональним почином. Збірка коштів, яка, нагадаю, дала нам понад 100 тис. злотих (приблизно стільки, скільки ми очікували отримати з міністерського ґранту), стала доказом того, що в Польщі існує громадянське суспільство. Збірку, що дуже важливо, підтримали не лише нащадки жертв депортації, бо ж понад 50% жертводавців – це етнічні поляки. Збірку, крім наших засобів комунікації, тобто «Нашого слова» і порталу Prostir.pl, рекламували відомі польські медіа та інтернет-портали, серед яких: «Polityka», «Gazeta Wyborcza», «Rzeczpospolita». Ця акція стала теж доказом того, що у т.зв. критичний момент справжні громадяни говорять владі: досить! Проте важливо, що вони не лише це сказали, але й узяли справи у свої руки – пішли мейли з інформацією про незрозуміле рішення, прозвучали так само голоси солідарності. Такі факти не можуть не надихати оптимізмом, адже вони є доказом, що не все так погано в нашому польському домі (суспільстві).
Разом з тим, якщо дивитися на нашу громаду, можна також знайти позитивне. Перш за все, варто усвідомити, що перемишльські заходи організовано не лише тому, що знайшлися грошові засоби. Вони відбулись і тому, що люди зрозуміли, що з огляду на таку дату нам треба бути разом, незважаючи на труднощі та міражі т.зв. довгих вихідних. Ми зрозуміли, що саме на рідних землях варто обміркувати питання впливу депортації на родинні долі та повоєнну долю громади. Варто усвідомити, що немало учасників, щоб взяти участь у заходах, долало сотні кілометрів, витрачало власні гроші на дорогу та проживання. Вони показали, що розуміють вагу події. Були з нами старші й молоді подружжя та активісти. Були з нами і лідери громадських організацій міґрантів з України.
Розглядаючи важливі моменти заходів, що проходили від 28 квітня до 1 травня в Перемишлі, треба теплим словом згадати перемишлян, які взяли на себе головний тягар організування заходів, у себе вдома прийняли приїжджих, не словом, а ділом включились у відзначення. Їхня праця може бути доказом того, що ми, попри задум «інженерів» Акції «Вісла» роз’єднати нас та асимілювати, все-таки збереглись як спільнота.

Про наших друзів і наш капітал
Перемишльські заходи (але й ті, що проходитимуть в Елку, Хшанові, Явожні) важливі для нас і тому, що, як виявилося, є багато поляків, готових нас підтримати грошима, словом і своєю присутністю не з огляду на державну функцію, професію чи примус. Це теж великий капітал. Варто усвідомити, що це не була горстка, що серед них були відомі діячі культури, науковці, лідери антикомуністичної опозиції. Інше позитивне цих відзначень – це те, що вперше до роковин Акції «Вісла» серйозно віднеслась Україна. Лист президента Петра Порошенка, заходи у Львові та інші дії є цього доказом.
Дебати III Конґресу, що відбувся 30 квітня, а також 1 травня, показали, як сильно нам як громаді потрібна розмова, обмін думками, обговорення контексту, в якому ми знаходимось і куди прямуємо. Диявольський задум авторів депортації був доволі простим: позбавити українців лідерів-провідників, розкинути, розбити інтеґровані громади і в цей спосіб асимілювати. У часи лібералізації, початку 50-х рр. XX ст. введено дрібну коректу – комуністи дозволили вивчати мову, співати й танцювати, а навіть заснувати Українське суспільно-культурне товариство (УСКТ), проте, як тільки з’являлися натуральні лідери, постулати виправити кривду і висвітлити правду про 1947 р., почались залякування, вербування Службою безпеки (поль. SB), а то й ув’язнення. Доля Мирослава Трухана, Михайла Ковальського, Лева Горака та інших є цього наявним доказом. Нестерпні умови життя часів Польської Народної Республіки (не лише матеріальні) породжували серед немалої частини свідомих українців Польщі бажання еміґрувати. Наслідком еміґрації став, між іншим, лідерський вакуум. Тому під час відзначень 70-річчя Акції «Вісла» потрібно було не лише віддати шану жертвам трагедії, яка формує нас до сьогодні, але й розповісти про цей трагічний час новому поколінню. Існує необхідність усвідомити, які фактори, люди, методи самозахисту причинилися до того, що ми все ж таки є. Разом з тим, необхідно теж усвідомити й те, де ми зараз є, як змінюється наше оточення, в якому живемо та намагаємось щось робити, як воно на нас впливає.

Проблема Польщі з Акцією «Вісла»
Рішення про відмову ґранту, а так само відсутність на відзначеннях у Перемишлі представників теперішнього уряду і президента Анджея Дуди (не було навіть підкарпатського воєводи), провокаційне знищення напередодні наших заходів пам’ятника у Грушовичах є доказом, що, у певному сенсі, Акція «Вісла» не закінчилася. Це також доказ того, що внаслідок уведення в Польщі принципів т.зв. історичної політики, руйнуються європейські принципи ставлення до меншин. Попри нашу свідому позицію ще з 80­-х рр. підтримувати й будувати українсько-польський діалог на тему трагічного минулого обох народів (чого доказом є, між іншим, співорганізування Об’єднанням українців у Польщі [ОУП] семінарів «Польща – Україна. Важкі питання», наші заяви і документи I Конґресу 1997 р., участь у громадських відзначеннях 2013 р. роковин Волинської різні), ми знову стоїмо під прицілом, а наша історична пам’ять є елементом політичних ігор. Від 2007 р., спільної заяви президентів – покійного Леха Качинського та Віктора Ющенка, – у темі депортації українців-громадян Польщі маємо справу з реґресом. Унаслідок рішень уряду та адміністрації президента Польщі 70-ті роковини Акції «Вісла» стали межовою датою. Куди далі піде процес нехтування нашої історичної пам’яті, предметності і наших громадянських прав, годі сказати. Симптоми, які набрали обертів з 2016 р., невтішні. Але не можна опускати рук, треба думати і бути готовими на різні сценарії. Необхідно запропонувати план на наступні 70 років існування нас як свідомої свого коріння, історичного минулого та культурної ідентичності громади.
У контексті проблем польської влади з роковинами Акції «Вісла» слід зауважити, що абсолютно невідповідальним у цьому плані виглядає відсутність на III Конґресі українців у Польщі міністра культури України Євгена Нищука. Це чергове підтвердження того, що до розмови про перспективи українства у Польщі не всі в Києві готові.

Проблема громади з Акцією «Вісла»
Попри все позитивне, що відбулося в Перемишлі, варто спокійно розглянути ті неґативні внутрішні явища, які висять над нами, як дамоклів меч. Щоб говорити про наступні 70 років існування громади, характерної тим, що вона, по свій суті, автохтонна, а не діаспорна, проіснувала до 1991 р. як громада без т.зв. великої батьківщини, тобто України, зберегла, хай покалічену, але все ж глибоку пам’ять про минуле своїх малих батьківщин. У квітневі дні в Перемишлі не вдалось не помітити, що висить над нами серйозна проблема кількості тих, хто мав би продовжити працю й нести нашу пам’ять у майбуття. У залі Народного дому (НД) протягом трьох днів – п’ятниці, суботи і неділі – було дуже мало молодих слухачів, хоч у місті є українська школа ім. М. Шашкевича. Доволі мало було також людей середнього покоління. Деякі потенційні учасники вирішили, що важливіше бути в той час у Львові. Ми – вільні люди, як каже Святе Письмо й Конституція РП, проте, враховуючи історичний момент, чи не варто від учителів і лідерів громад усе-таки вимагати вмілості обирання пріоритетів? Інша справа, якої не можна обминути, це уваги, які прозвучали на адресу ОУП під час двох панелей. Ішлося про тему збереження матеріальної спадщини і висвітлення нашого минулого в Інтернеті. Прозвучали доволі слушні закиди про малу турботу ОУП та зацікавлення діями щодо збереження матеріальної спадщини на рідних землях. Обидві панелі показали водночас щось інше, а саме те, що ми як громада в різних сферах діяльності й надалі не перебороли наслідків Акції «Вісла». Рівень довіри один до одного, вміння кооперувати бажали б кращого. Без цього чинника годі говорити про розвиток. Закидами в бік ОУП не можна пояснити всіх неґативних явищ у громаді. Починаючи з 1989 р., українці в Польщі – це плюралістична громада, у якій діє кільканадцять організацій. Так складається, що, крім ОУП, лише імміґрантський фонд «Наш вибір» вийшов з ідеєю зустрічей на загальнопольському рівні, на яких обговорюється стратегія на різних ділянках та має місце обмін думками. На рівні автохтонних організацій нашої меншини це надалі рідкісне явище.
Перемишльські панелі в понеділок 1 травня показали, що серед молодих українців є бажання та вміння працювати за такою схемою. Є розуміння, що під час заходів у залі НД повинні бути присутні вчителі історії, котрі у Польщі вчать дітей, представники українських імміґрантських організацій, студентів чи учнів середніх шкіл – це для нашої меншини не конкуренція, а шанс. Щоб співпрацювати, варто пізнати один одного, знати свої переваги й мінуси. Є ще другий бік медалі – лідери українських організацій, які проіґнорували захід, не бачили потреби розмови.
Після відзначень у Перемишлі в автора цих слів є безліч запитань.

Чи є в наших школах у Лігниці, Білому Борі, Бартошицях, Перемишлі, Ґурові-Ілавецькому розроблена добра схема навчання власного минулого? Чи поїздка з дітьми раз на рік до Явожна вистачить як урок історії дідів і батьків?

Чи ми лише в такий спосіб вчимо, як активно ставитись до свого минулого? А може, перемишльські відео-проекти, реалізовані молодими людьми, аудіо-спацер по українських місцях міста, проект «Збірний пункт» надихнули би більшу кількість наших активістів, вчителів, щоб, використовуючи сучасні технічні засоби, заохочували до активності тих, хто не має бажання співати, декламувати вірші чи танцювати?
Питання пріоритетів вирішується в діалозі та за допомогою аналізу пройденого, а не закулісною або малоконкретною критикою на адресу ОУП. Також у діалозі формуються нові лідери, будується естафета поколінь. Про це вміло під час панелі 1 травня говорив Юліан Бак.
У Перемишлі нам вдалося багато досягти, але не треба попадати в самозахоплення, адже перед нами зовсім інші, ніж ще кілька років тому, виклики. Чи ми готові їх подолати?
Дивлячись на події, зв’язані з 70-літтям Акції «Вісла», не йдеться про дешевий дидактизм, а більше про спробу зрозуміння ситуації, в якій ми знаходимося. Реальність можна іґнорувати, питання наслідків усе ж таки з’явиться. Нині в Польщі є більше міґрантів, ніж членів меншини; зростає кількість змішаних шлюбів, де ні один з батьків не говорить українською мовою; у школах, які багато років були кузнями лідерів українства у Польщі, тепер – біля 50% дітей, що приїхали з різних кутків України. Це лише деякі явища, які показують динаміку змін. Щоб їх освоїти для спільної користі, треба мати значно більше нагод для опрацювання конкретних розв’язок. Такою використаною нагодою, за великим рахунком, були перемишльські відзначення 70-х роковин Акції «Вісла». ■

Опубліковано в Останній номер, Погляди.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *