Спроба зібрати головне

Петро ТимаПОГЛЯДИ№21, 2017-05-21

Голова Об’єднання українців у Польщі про головні відзначення 70-х роковин Акції «Вісла»

Перша частина відзначень 70-ї річниці Акції «Вісла» – за нами. Перемишльські заходи стали важливими з кількох міркувань і вимагають погляду, який помістить їх у контексті переосмислення нашого минулого та перспектив майбуття українців у Польщі як зорганізованої громади.

Парадоксально, але з приводу відмови фінансування з боку Міністерства внутрішніх справ і адміністрації (МВСіА) та атаки 21 квітня в Сеймі Польщі міністром Маріушем Блащаком, відзначення 70-річчя Акції «Вісла» набрало іншого, ніж планувалося, виміру. Зі скромної, так би мовити, внутрішньої події, вона, внаслідок обставин, стала українсько-польським громадським понадреґіональним почином. Збірка коштів, яка, нагадаю, дала нам понад 100 тис. злотих (приблизно стільки, скільки ми очікували отримати з міністерського ґранту), стала доказом того, що в Польщі існує громадянське суспільство. Збірку, що дуже важливо, підтримали не лише нащадки жертв депортації, бо ж понад 50% жертводавців – це етнічні поляки. Збірку, крім наших засобів комунікації, тобто «Нашого слова» і порталу Prostir.pl, рекламували відомі польські медіа та інтернет-портали, серед яких: «Polityka», «Gazeta Wyborcza», «Rzeczpospolita». Ця акція стала теж доказом того, що у т.зв. критичний момент справжні громадяни говорять владі: досить! Проте важливо, що вони не лише це сказали, але й узяли справи у свої руки – пішли мейли з інформацією про незрозуміле рішення, прозвучали так само голоси солідарності. Такі факти не можуть не надихати оптимізмом, адже вони є доказом, що не все так погано в нашому польському домі (суспільстві).
Разом з тим, якщо дивитися на нашу громаду, можна також знайти позитивне. Перш за все, варто усвідомити, що перемишльські заходи організовано не лише тому, що знайшлися грошові засоби. Вони відбулись і тому, що люди зрозуміли, що з огляду на таку дату нам треба бути разом, незважаючи на труднощі та міражі т.зв. довгих вихідних. Ми зрозуміли, що саме на рідних землях варто обміркувати питання впливу депортації на родинні долі та повоєнну долю громади. Варто усвідомити, що немало учасників, щоб взяти участь у заходах, долало сотні кілометрів, витрачало власні гроші на дорогу та проживання. Вони показали, що розуміють вагу події. Були з нами старші й молоді подружжя та активісти. Були з нами і лідери громадських організацій міґрантів з України.
Розглядаючи важливі моменти заходів, що проходили від 28 квітня до 1 травня в Перемишлі, треба теплим словом згадати перемишлян, які взяли на себе головний тягар організування заходів, у себе вдома прийняли приїжджих, не словом, а ділом включились у відзначення. Їхня праця може бути доказом того, що ми, попри задум «інженерів» Акції «Вісла» роз’єднати нас та асимілювати, все-таки збереглись як спільнота.

Про наших друзів і наш капітал
Перемишльські заходи (але й ті, що проходитимуть в Елку, Хшанові, Явожні) важливі для нас і тому, що, як виявилося, є багато поляків, готових нас підтримати грошима, словом і своєю присутністю не з огляду на державну функцію, професію чи примус. Це теж великий капітал. Варто усвідомити, що це не була горстка, що серед них були відомі діячі культури, науковці, лідери антикомуністичної опозиції. Інше позитивне цих відзначень – це те, що вперше до роковин Акції «Вісла» серйозно віднеслась Україна. Лист президента Петра Порошенка, заходи у Львові та інші дії є цього доказом.
Дебати III Конґресу, що відбувся 30 квітня, а також 1 травня, показали, як сильно нам як громаді потрібна розмова, обмін думками, обговорення контексту, в якому ми знаходимось і куди прямуємо. Диявольський задум авторів депортації був доволі простим: позбавити українців лідерів-провідників, розкинути, розбити інтеґровані громади і в цей спосіб асимілювати. У часи лібералізації, початку 50-х рр. XX ст. введено дрібну коректу – комуністи дозволили вивчати мову, співати й танцювати, а навіть заснувати Українське суспільно-культурне товариство (УСКТ), проте, як тільки з’являлися натуральні лідери, постулати виправити кривду і висвітлити правду про 1947 р., почались залякування, вербування Службою безпеки (поль. SB), а то й ув’язнення. Доля Мирослава Трухана, Михайла Ковальського, Лева Горака та інших є цього наявним доказом. Нестерпні умови життя часів Польської Народної Республіки (не лише матеріальні) породжували серед немалої частини свідомих українців Польщі бажання еміґрувати. Наслідком еміґрації став, між іншим, лідерський вакуум. Тому під час відзначень 70-річчя Акції «Вісла» потрібно було не лише віддати шану жертвам трагедії, яка формує нас до сьогодні, але й розповісти про цей трагічний час новому поколінню. Існує необхідність усвідомити, які фактори, люди, методи самозахисту причинилися до того, що ми все ж таки є. Разом з тим, необхідно теж усвідомити й те, де ми зараз є, як змінюється наше оточення, в якому живемо та намагаємось щось робити, як воно на нас впливає.

Проблема Польщі з Акцією «Вісла»
Рішення про відмову ґранту, а так само відсутність на відзначеннях у Перемишлі представників теперішнього уряду і президента Анджея Дуди (не було навіть підкарпатського воєводи), провокаційне знищення напередодні наших заходів пам’ятника у Грушовичах є доказом, що, у певному сенсі, Акція «Вісла» не закінчилася. Це також доказ того, що внаслідок уведення в Польщі принципів т.зв. історичної політики, руйнуються європейські принципи ставлення до меншин. Попри нашу свідому позицію ще з 80­-х рр. підтримувати й будувати українсько-польський діалог на тему трагічного минулого обох народів (чого доказом є, між іншим, співорганізування Об’єднанням українців у Польщі [ОУП] семінарів «Польща – Україна. Важкі питання», наші заяви і документи I Конґресу 1997 р., участь у громадських відзначеннях 2013 р. роковин Волинської різні), ми знову стоїмо під прицілом, а наша історична пам’ять є елементом політичних ігор. Від 2007 р., спільної заяви президентів – покійного Леха Качинського та Віктора Ющенка, – у темі депортації українців-громадян Польщі маємо справу з реґресом. Унаслідок рішень уряду та адміністрації президента Польщі 70-ті роковини Акції «Вісла» стали межовою датою. Куди далі піде процес нехтування нашої історичної пам’яті, предметності і наших громадянських прав, годі сказати. Симптоми, які набрали обертів з 2016 р., невтішні. Але не можна опускати рук, треба думати і бути готовими на різні сценарії. Необхідно запропонувати план на наступні 70 років існування нас як свідомої свого коріння, історичного минулого та культурної ідентичності громади.
У контексті проблем польської влади з роковинами Акції «Вісла» слід зауважити, що абсолютно невідповідальним у цьому плані виглядає відсутність на III Конґресі українців у Польщі міністра культури України Євгена Нищука. Це чергове підтвердження того, що до розмови про перспективи українства у Польщі не всі в Києві готові.

Повний зміст статті можете прочитати, придбавши друковану або електронну версію газети

Опубліковано в Останній номер, Погляди.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *