Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ 2009-02-26
{mosimage}
Чи можливо, щоб Лисичка, Зайчик, Вовк, Ведмідь чи інші звірі зуміли прищепити дитині любов до української мови та української літератури? Отож можливо, бо саме завдяки казкам діти вчаться української мови та від наймолодших років спілкуються з літературою, бо ж казка – це народна творчість.
Пригадується мені, як редакційна товаришка Марія Паньків розказувала про свою ідею організувати фестиваль казки. Мріялося їй, щоб вулицею йшов парад казкових персонажів, тобто переодягнені героями казок – Котигорошком, Лисом Микитою, Змієм Гориничем – діти та батьки, їхні дідусі та бабусі, вчителі.
А все це у супроводі співів, танців та акробатів. На жаль, такого фестивалю ще не маємо, однак Українське вчительське товариство 14 лютого у Білому Борі вже вчетверте організувало Казковий фестиваль. Хоча він не проводиться просто неба, а в спортивному залі, то все ж таки з “казковим” настроєм – на цей раз учасники білобірської стоднівки вичарували фантастичний пейзаж Чорного моря та Одеси. Вчителі української мови з Помор’я вже протягом кількох років об’єднують навколо казки і малих, і великих, просто цілі родини. Отож ідея рятування мови через казку, про що говорила М. Паньків, стала реальністю.
У цьогорічному Казковому фестивалі взяло участь 6 груп: із білобірської Початкової школи ім. Т. Шевченка, пунктів навчання української мови з Кошаліна, Члухова, Щецинка, Слупська та польська група, яка працює при міській бібліотеці в Білому Борі. Всі учасники демонстрували високий виконавський рівень: кожна казка була несхожа на іншу, у кожній своєрідне викладення тексту та дитячої фантазії. Дійсно, цього року важко було б сказати, яка казка найкраща, оскільки всі були дуже гарні. Головний спеціаліст масової роботи з Центральної бібліотеки Києва Світлана Гула, у якої великий досвід роботи з дітьми, каже, що вона перш за все позитивно вражена гарячим бажанням батьків та вчителів навчити чогось дітей, натомість у дітях її захоплює велике бажання виступати. Не менше враження справляє і творчий підхід до фестивалю, бо ж неможливо, щоб ці декорації зробив один учитель – тут мусили допомагати батьки. С. Гула захоплювалася також чудовою мовою дітей: “У Києві рідко почуєш гарну українську мову, а тут, попри те що діти живуть у Польщі, розмовляють гарною українською”, – каже вона.
У більшості згаданих осередків постійно ведеться робота з дітьми, однак не всюди це видно. Тому приємно здивували діти зі Щецинка, які досі не завжди брали участь у культурних заходах, а вже напевно не в такій кількості. Як каже вчителька української мови зі Щецинка Катерина Капелюх, яка з місцевими дітьми працює щойно від жовтня минулого року, у ліцеї українську мову вивчають семеро дітей, натомість у початковій школі – 15. Перед тим як поїхати до Білого Бору, спочатку підготовила з дітьми програму на свято Миколая та вертеп, де проявився великий потенціал учасників. Попри те що на Казковий фестиваль спершу думала підготовити одну з відомих казок, все ж таки за намовою вчительки Марії Мандрик-Філь взялася за ориґінальніший проект – “Казки лірника Сашка”. Олександр Власюк, відомий як лірник Сашко, це сьогодні в Україні один з найвідоміших авторів та оповідачів казок, він також член рок-гурту “Вій”. Звичайно, казку довелося трохи модифікувати до наших потреб. А в підготовці костюмів організаторці дуже допомагали батьки.
– Я захоплена їхньою поведінкою, оскільки батьки дуже переживали за своїх дітей і тому з самого початку включилися в підготовчу роботу, – каже К. Капелюх.
Також у Слупську батьки активно допомагали в творенні декорацій, які, зрештою, були найбільшими на фестивалі.
– Я проводила уроки української мови, а батьки в сусідній кімнаті робили декорації. До того ж, усі батьки захотіли їхати зі своїми дітьми на Казковий фестиваль, – розказує вчителька української мови зі Слупська Тетяна Слойка. У цій місцевості на заняття з української мови активно приходять 17 дітей (хоч записаних 23) і всі захотіли виступити в казці. Тому Т. Слойка вирішила підготовити “Івасика-Телесика”, оскільки це була єдина казка, де було аж 17 (хай і коротких) ролей: “Я хотіла, щоб кожна дитина могла сказати хоч кілька слів чи речень”, – говорила Т. Слойка.
Отож, казки всі ми дивилися та слухали з задоволенням, бо крім словесного викладення та цікавих декорацій ори-ґінальне було також музичне оформлення казок. Натомість відчуття індивідуальності в дітей підсилив Загальнопольський конкурс малюнків “Моя улюблена українська казка”, на який надіслано аж 119 робіт, а під час фестивалю оголошено імена переможців конкурсу (і ще вручено нагороди переможцям VII Міжнародного конкурсу української мови ім. Петра Яцика). Відповідальна за конкурс малюнків вчителька української мови у Кошаліні Віра Грицков’ян мовить, що малюнки cправді “казкові” – цікаві й гарні (дивіться у “Світанку”). Здається, показана в роботах багата творча уява та експресивність, про які згадувало журі конкурсу, проявилися також у Казковому фестивалі. Виявляється, що казкою можна оживити мову
“Наше слово” №9, 1 березня 2009 року {moscomment}
