Наш тато Олег Гнатюк

Дочки Оксана та УлянаГРОМАДА№25, 2017-06-25

З нагоди Дня батька, який святкуємо 18 червня (у Польщі цей день відзначають 23 червня), ми запитали вас, дорогі наші читачі, яку роль відіграв тато у вашому становленні.
Ви у відповідь написали нам про свої дитячі спогади, а також назвали цінності, закладені у вас батьком.

Слово про Тата. Розповідь перша

Коли наш батько був молодим, дуже багато часу присвячував громадській праці. Він ініціював та організував структури Українського суспільно¬культурного товариства, «Українські молодіжні ярмарки» (захід відбувається щороку, починаючи від 1977¬го) та ін. Наш тато навчався у Ґданську. Українська студентська молодь у ті часи була дуже активною, часто зустрічалася у світлиці на вулиці Длуґі Тарґ, де мала нагоду підзарядити свої національні батареї. Ми з сестрою пам’ятаємо, що й до нас приїжджало багато людей, які разом з татом планували свою роботу. У батька не було часу бавитися з нами, але ми і так маємо багато спогадів з дитинства. Досі сміємося, коли згадуємо, як на мій (Оксани – ред.) 10¬й день народження пішли з батьком на польський фільм «Рейс». Звичайно, для нас цей фільм був зовсім незрозумілий, але головне, що ми оглядали його з татом.
Починаючи від 1983 р., батько є головою християнського Братства св. Володимира Великого, мета якого – інтеґрувати на релігійному ґрунті українську громаду в Польщі та пропаґувати польсько¬українське зближення. Як минулого року в Польщі з’явився фільм «Волинь», він дуже переживав. Тато постійно пояснює полякам, що треба разом похилитися над спільною історією і разом шукати відповідь на питання, чому саме мали місце такі трагічні події. Він вважає, що завжди треба шукати взаєморозуміння.
Сьогодні батько активно діє в місцевій греко¬католицькій парафії у Ґданську. Він – один з тих, хто клопотався, щоб українці мали свій меморіал на цвинтарі у Ґданську; постійно дбає, щоб там була покошена трава; а взимку стежить за тим, щоб довкола церкви не залягав сніг.
Завдяки старанням парафії та братства площу біля храму названо сквером Хрещення Русі¬України і поставлено пам’ятник Володимиру Великому. Це дуже важлива справа для нашого батька, за якою він досі стежить.
Тато багато читає і нас до цього заохочує, часто питаючи: «А ви читали цю статтю?» або «Чи ви бачили цей фільм?». Батько ніколи не розмовляв з нами про те, як нам треба поступати в житті, але своєю поставою він завжди показує, як треба поводитися і які цінності в житті ставити на першому місці. Звичайно, як батько він завжди побоювався за нашу безпеку. Пам’ятаю, коли я (Оксана – ред.) їхала на свій перший пластовий табір у село Мриглоди Любачівського повіту (це була наша перша поїздка без батьків), тато приїхав до Мриглодів уже другого дня. Хотів сам переконатись, чи все в нас гаразд, чи місце табору відповідно забезпечене, чи шатро в нас хороше. Для мене це був доказ того, що батько нас любить.
Тато є людиною, яка ніколи не відмовляє в допомозі. Кожний, хто звертався до батька з якоюсь проблемою, завжди одержав підтримку. Навіть працюючи на три зміни у фабриці, він їздив до свого брата на село за сто кілометрів від Ґданська, щоб допомогти йому на полі.
Бог, Батьківщина і родина – це основні цінності, які визнає наш тато і згідно з якими живе.

Опубліковано в Головна, Громада, Останній номер.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *