Наталя КравчукРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№31, 2018-08-05

Люда Бублик, «СКРОМНИЙ cин Землі Перемиської – Отець Партеній Петро Павлик», Вид. Отців Василіян „МІСІОНЕР”, Львів 2018, Стор. 112.

«Вдумливий, всесторонньо обізнаний науковець, глибокий і знаючий мистецтвознавець, священик-проповідник, досконалий взірець для релігійних діячів і мирян. Вірний син своєї землі», – так у вступі до книжки «Скромний син землі Перемиської – отець Партеній Петро Павлик» охарактеризувала головного героя авторка Люда Бублик.

До збирання матеріалів для книжки спонукало її перебування у Римі серед членів товариства українців-католиків «Свята Софія». А коли п. Люді пощастило поїхати разом з владикою Глібом Лончиною до Гроттаферраті у монастир св. Ніла, вона відразу зрозуміла, що повинна розповісти людям про звичайне-незвичайне життя українського хлопця з-під Перемишля, який у свої 16 років вступив у чернечий сан і вже як василіянин жадібно здобував освіту. Він став не тільки аскетичним ченцем, а й доктором філософії, визнаним мистцем-іконописцем, реставратором друкованих книг. Отець Партеній створив іконостаси у чотирьох українських церквах в Англії, а також розписував святині в Італії, Німеччині та Америці.

У монастирі східного обряду, заснованому у 1004 р. грецьким чернцем Нілем Новим, у першій пол. ХХ ст. монаше життя вело близько 50 ченців, серед яких багато українців. Любили тут перебувати і глави УГКЦ Андрей Шептицький, Йосиф Сліпий та Любомир Гузар. Раніше у монастирі була друкарня (одна з перших у Західній Європі), де ченці друкували всі українські церковні книги. Сьогодні це музей, який входить у монастирський комплекс у Гроттаферраті. Тут також знаходиться бібліотека з латинськими і грецькими рукописами ХV і ХVІ століть.

У цьому монашому комплексі Люда Бублик провела глибоку і щиру розмову з отцем Партенієм, якому зараз 99 років, з яких понад 80 він іде дорогою ченця. Велика праця над самим собою (адже поруч молодої людини не було ані батька, ані матері, щоби порадитися у прийнятті життєвих рішень) «привела отця Партенія до того, ким він став, – взірцем аскетичного ченця, який невтомно працює, не рахуючи своїх літ і недуг, покладаючись тільки на волю Всевишнього: „Скільки відведено, стільки й працюватиму!”. І працює навіть у свої 98!», – пише авторка книжки.

Розповіді ченця про життя у холодних келіях переплітаються зі спогадами про його сім’ю, яка проживала у Бушковичах під Перемишлем. Петро ходив до Державної гімназії в Перемишлі з руською мовою навчання, про що свідчить учнівський квиток з 1936 р.. Батьки були дуже віруючі і виховували семеро дітей. Вони навіть спромоглися вислати сина Петра на навчання до Риму. Потреба знань вела хлопця до науки. Він вивчав філософію й історію мистецтва, прекрасно малював, а також цікавився медициною. До сьогодні збирає рецепти і вирощує у монастирських садах різне зілля на ліки.

У розмові з Людою Бублик отець Партеній часто згадує римський початок дороги свого життя. Якби не митрополит Андрей Шептицький, який у 1936 р. узяв групу хлопців і повіз у монастир, хтозна, що би з ним сталося. Війна забирала молодих хлопців до війська, інші були переслідувані, а потім виселені з рідних місць. Отець повертається в пам’яті до трагічної доби священиків Перемиської єпархії, яких тероризували. Цій темі свою 2-томну працю присвятив отець Богдан Прах, а хроніку репресій дослідила Анізія Путько-Стех, яку потім було видано під редакцією Михайла Козака.

Окремою частиною зворушливої розмови з отцем Партенієм був його спогад про митрополита Йосифа Сліпого: «Я часто думаю про митрополита Йосифа і не можу зрозуміти, як йому вдалося пережити всі ті страждання, витримати всі ті допити, знущання і не згинути через якусь тяжку хворобу, потім виїхати з того пекла і ще стільки зробити». То було за Хрущова і, на думку отця, Папа Іван ХХІІІ, а також президент Кенеді дуже старалися, щоб у 1963 р. духівника звільнили з совєтської в’язниці. Здається, допомогла дочка Хрущова. У зворотній дорозі виснажений митрополит зупинився у монастирі св. Ніла під Римом. Тут донині зберігається його скромна кімната. Зараз у монастирі залишилося всього 8 ченців, що дуже турбує отця Партенія. На світлині 60-х років їх понад 50, а серед них і митрополит.

Люда Бублик, вірна слухачка всіх цікавих розповідей отця, який уважно слідкував за подіями, що мають вже майже столітню історію, підсумовує: «Та все ж життя в монастирі – це непроста річ, а велика праця над самим собою. Надзвичайна сила характеру, твердість волі і повна відповідальність за свої кроки й дії привели отця Партенія до того, ким він став».

Ця книжка – велика цінність на нашому читацькому ринку. Авторка доповнила її скороченими біографіями тих особистостей, про які йшлося у розмові. Тексти збагачені світлинами з особистого архіву ченця та його родини в Україні. Ефект досконалий! Читаєш, вчитуєшся і, крім долі одного з українців, що своє життя присвятив Богу, пізнаєш життя інших духівників та української громади у Польщі у ХХ ст. На мою думку, нам дуже потрібні книжки, у яких представлені великі моральні авторитети української нації. Хотілося б, щоб ця книжка започаткувала відповідну серію. Розшук таких історій ще попереду Люди Бублик. Її працьовитість і цілеспрямованість вселяють надію на наступні цікаві позиції про духовне життя окремих людей, часто забутих діаспорою. Знаючи пані Люду як людину, що відважилася вперто боротись за відкриття пункту навчання української мови у Варшаві (у реалізацію чого багато з нас не вірило), я впевнена, що кожен свій наступний письменницький задум вона обов’язково здійснить! ■

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*