(Записав Богдан Гук) ■ ГРОМАДА ■ №25, 2017-06-25
З виступу дочки петлюрівця, Ірини ДОМАНСЬКОЇ, на дискусії «Пілсудський–Петлюра. Важкі питання» в Перемишлі 10 червня 2017 р.
Недавно посол України в Польщі Андрій Дещиця вручив мені посвідчення закордонного українця. Мій батько був вояком отамана Петлюри. У 1922 р., після ліквідації таборів інтернування, десь 200 гарних здорових молодих мужчин приїхали до Гайнівки. Потім там довго називали їх «козаками». Там одружився. Працював у Біловезькій Пущі, а крім цього, в Гайнівському реґіоні й нині живуть люди, що розмовляють українською мовою. «Козаки» заснували відділ Українського центрального комітету, дитячий садочок, де моя сестра й брат виступали на концертах.
І так точилося життя. Знаю, що батько якийсь час перебував у таборі Береза-Картузька. У 1939 р. вийшов та пішки пройшов додому 200 кілометрів. Уночі проти 21 грудня 1941 р. батька арештували, розстріляли його наступного дня разом з 7 іншими чоловіками. Удома не стало батька, а мені було кілька років. У 1946 р. відбулася ексгумація. На жаль, мені не розповіла про це моя сім’я чи знайомі. Може і тому, що жила у Варшаві.
Повний зміст статті можете прочитати, придбавши друковану або електронну версію газети
Минає 10 років відтоді, як я відчула потребу пізнати історію батька. У мене не було джерел, не маю їх і тепер. Дуже помогла мені стаття Омеляна Вішки «Українські еміґранти в Гайнівці». Там знайшла першу інформацію, бо в мене вдома не залишилося жодних документів чи записів. Не знаю навіть, в який табір інтернували батька. Дотепер він є для мене людиною нізвідки, і щоб змінити це в себе самої, вирішила попросити про статус закордонного українця.
У цьому році я встановила дату народження батька. Досі я не відзначала його дня народження, отож запрошую вас усіх тут присутніх на перше відзначення його роковин.
