Павло Лоза ■ КУЛЬТУРА ■ №16, 2013-04-21
Ґданська театральна група «Навпаки», яка діє вже рік при домівці ОУП у Ґданську, навесні ц.р. представила вистави «Мина Мазайло» Миколи Куліша і «Смерть Шевченка» Івана Драча в кількох містах Поморського та Західнопоморського воєвідств. Тепер групу чекають виступи у південній Польщі та навіть в Україні. Про весняний тур групи і про те, що молодь знаходить для себе в театрі, розповідає режисер вистав Оксана Терефенко.
Саме виставляєте «Мину Мазайла» та «Смерть Шевченка» в містах північної Польщі. Як оцінюєш зацікавлення нашої громади такою формою культури, як театр?
Оксана ТЕРЕФЕНКО: Буває по-різному. Люди, звісно, спершу довго задумуються: а чи напевно йти на виставу? Я вважаю, що варто, оскільки це відрізняється від типових виступів, приурочених хоча б до Шевченкових роковин. Люди думають, що приїжджаємо й будемо декламувати вірші. Щойно після спектаклю, коли підходять, вітають, по їх реакції бачу, що вони не сподівалися такого виступу, не думали, що Шевченка можна представити по-іншому.
Говорячи про «Мину Мазайла», сумніваюся, щоб останнім часом люди з нашої громади мали нагоду побачити якусь українську комедію, бо концерти авторства членів нашої громади передусім підготовані в більш народно-патріотичній манері. А тут бачу, що публіка здивована, оскільки у виставі «Мина Мазайло» велика кількість ориґінальних персонажів. А ще більше тішить, коли чую від когось слова: «я готувався на театр аматорів, а є зовсім навпаки».
Наша публіка сприймає виставу, хоч я думала, що буде гірше. Помічаю, що серед тих, хто приходить на наші спектаклі, багато представників старшого покоління, яке нерідко не ходило або вже не ходить до театру. Тому перед виступом розповідаю глядачам, чого вистава стосуватиметься. Хоч, може, це не професійний підхід, то, думаю, нічого поганого в такій формі нема – з контексту вистави нерідко важко виловити деякі речі, тим більше, що твори важко написані, а деякі слова навіть нам, членам театру, спочатку були незрозумілі.
Ви двічі виступали у Ґданську, Слупську, Ельблонзі, а з однією виставою – у Валчі та Битові. Тепер чекає вас протилежний кінець Польщі – Перемишль…
…А навіть Львів. У першу чергу завдяки допомозі консула України у Ґданську вдалося здобути можливість показати дві наші вистави у Львівському університеті. Отже, якщо було вже відомо, що побуваємо у Львові, де також матимемо нагоду взяти участь у майстер-класах з українськими режисерами й акторами, з’явилася концепція: а може, виступити й у Перемишлі? Таким чином, завдяки місцевим українцям та підтримці ОУП у Варшаві виступимо в Перемишлі. Ми їдемо поїздом, тому деякі елементи сценографії допомагають нам створити наші люди, які живуть на місці. Саме тепер відбувається постійна співпраця.
Наші виїзди, певно, завершимо у травні, бо у червні вже починається у студентів сесія і, зрозуміло, треба вчитися. Чергова справа – це Молодіжний ярмарок. Отже у вересні, маю надію, почнемо працю над новим задумом. Пишемо до міста Ґданська проект на йоого фінансування.
Через нестачу вільних термінів ми тепер мусили відмовитися від виступу у Кракові та Варшаві, бо цього б ніхто з нас не подолав. Тому ці два міста і Вроцлав, мабуть, треба перекласти на пізніше.
Це і так багато, бо, як бачу, ви вже місяць у кожні вихідні десь виступаєте?
Неважливо, чи хтось має дружину, чоловіка, чи хтось працює, чи вчиться. Та неважливо, чи це медичний, юридичний або інший факультет. Просто всі лишають свої справи і хочуть їхати.
Твої слова нагадують трохи розповіді cтарших «журавлів» про їхні виїзди.
Можливо. Колись хтось сказав, що театр діє як «шкідлива звичка» – і, можливо, щось у цьому є. Але, думаю, молодь теж бачить результат цього, тому і діє в театрі. Кожен з його членів, але й, певно, кожен з нашого покоління брав участь у виступах на фестивалях, концертах. Діючи в «Навпаки», ці люди помічають реакцію публіки, чують її сміх, бачать зосередження глядача.
І навіть якщо в когось гірше з фінансами, то і так їде виступати. Звісно, грошей, зібраних після наших виступів до т.зв. «капелюха», вистачає лише на оплату проїздів. Але, щоб трохи підсилити себе фінансово, ми вирішили: як тільки стане тепліше, хочемо піти всі разом на мол у Сопоті чи на бульвар у Ґдині, поспівати українських пісень – і так будемо збирати гроші, наприклад, на харчування. Ідеться про те, щоб ніхто з нас не мусив докладати своїх грошей на виїзд.
■
Чергові вистави театру «Навпаки»:
27, 28 квітня – Перемишль («Мина Мазайло» та «Смерть Шевченка»)
29, 30 квітня – Львів («Мина Мазайло» та «Смерть Шевченка»)
11 травня – Кошалін («Мина Мазайло»)
12 травня – Ґоленів («Мина Мазайло»)
