Олена Боднар ■ ГРОМАДА ■ №18, 2017-04-30
Дослідження на тему тотожності третього покоління Акці ї «Вісла»
Третє покоління українців після Акції «Вісла» стає щораз сильнішою групою серед представників української нацменшини в Польщі. Від його активності і прив’язаності до рідної культури залежатиме майбутнє нашої громади. Що означає «бути українцем» для нащадків переселенців 1947 року?
Українці в Польщі не мають громадянства України, яке для багатьох є основою національної ідентифікації. Тому потрібні інші елементи, які будують їхню тотожність. Одним з них є етнічне походження. «Я українець, тому що мої батьки і діди українці». Але не рідкісними є випадки, коли в когось українське коріння, але він не вважає себе українцем. Очевидно, крім вище названих елементів тотожності, потрібні ще інші, які були б доповненням громадянства чи етнічного походження.
Відповідь на таке питання я шукала влітку 2015 р., під час досліджень на тему тотожності третього покоління українців після Акції «Вісла». Протягом двох місяців доступна була в Інтернеті анкета, яку заповнили 181 особа віком від 16 до 35 років. Крім того, проведено 12 поглиблених інтерв’ю, у яких респонденти детально описували свої відчуття щодо тотожності. Група була різноманітна з огляду на вік, місце проживання, закінчення української школи чи походження з української або польськоукраїнської сім’ї.
Безсумнівно, одним з найважливіших «інгредіентів» українства є українська мова, принаймні так декларують опитані. Ось 86% респондентів, які заповнили анкету, позначило, що знання української мови є для них дуже важливим. «У нас вдома розмовляємо українською, і це черговий доказ на те, що я справді відчуваю себе українкою. Мова – це основа національності. Хтось колись сказав, що доки існує мова, доти існує нація. Для мене це дуже важливо», – Ольга, 29 років. Варто підкреслити, що хоч респонденти називають мову важливою складовою української тотожності, проте часто не розмовляють нею на щодень. Третина з них заявляє, що звикли вживати її в контактах зі своїми ровесниками, іншими українцями з Польщі. Респонденти згадували, що причиною такого факту може бути те, що молоді українці в Польщі не знають української мови на достатньо високому рівні, щоб вільно нею володіти. Живемо в Польщі, от і мимоволі ця мова частіше доходить з різних джерел у формі медіа, реклами, книжок. «Розмова з дідами просто виглядала так, що вони зверталися до мене українською, а я відповідав польською. І це, до речі, характерно для третього покоління в нашій родині», – Олесь, 33 роки.
Молоді українці в Польщі добре розуміють українську, вміють нею розмовляти на основному і середньому рівні, але зручніше їм спілкуватись польською. Навіть молодь, яка вдома з батьками розмовляє українською, зі своїми ровесниками більш охоче говорить польською.
Іншими важливими елементами тотожності українця в Польщі є святкування українських свят (у тому числі церковних за старим стилем) і пов’язані з ними традиції. Як необхідну частину української ідентифікації аж 85% опитаних позначило українські звичаї. Цікавим є те, що більшість респондентів будує свою ідентифікацію українця у порівнянні, а точніше – в опозиції до польської національної ідентифікації. Це дуже яскраво видно саме на прикладі звичаїв і свят. Для тотожності українців у Польщі особливо вартим уваги є саме такі свята і традиції, які відрізняються від тих, що притаманні для польської національної культури. Тут особливу вагу має церковний календар. Святкування великих християнських свят іншого дня, ніж решта польського суспільства, є важливим вирізненням, як етнічної групи. Грекокатолицька церква грає дуже вагому роль у формуванні української тотожності в Польщі. Респонденти називали її релігійним, але також суспільним і культурним центром наших громад. «На мою думку, Грекокатолицька церква відіграє найбільшу роль у формуванні національної тотожності. Загалом у Польщі так прийнято: якщо хтось ходить до церкви, то є українцем, а як не ходить, то полонізувався, і тоді називають його „перекиньчиком”», – Павло, 19 років. Серед опитаних було дуже мало православних, але, дивлячись на згадані функції, які сповнює у громаді церква, багато з них можна віднайти і в цьому обряді.
До найцінніших звичаїв для української молоді в Польщі обов’язково треба віднести одягання вишиванки. Респонденти згадували, що це одна з їхніх найулюбленіших традицій. У Польщі вона особлива теж тому, що серед поляків елементи національного одягу не так поширені, як в українців, отже, це додатковий атрибут, який вже на перший погляд може приділити його носія до категорії українців. «У мене їх декілька. Люблю саме цю традицію. Трапляється інколи, що я у вишиванці буваю серед польських знайомих, або показую фотографії з весілля, де я у вишиванці, а в дружини вишивана сукня. Тоді всі захоплюються: „Яка гарна традиція”», – Василь, 33 роки.
Цікаво так само звернути увагу на те, що деякі польські звичаї молоді українці в Польщі переймають, як свої. Ідеться про такі свята і традиції, яких нема або вони не є поширені в українському варіанті. Наприклад, 69,3% респондентів потвердило, що відзначення свята Всіх Святих є для них важливе. Іншим польським звичаєм, який стає наявним у житті українців у Польщі, є смакування пончиків у «tłusty czwartek»: 48% респондентів їли пампухи цього дня перед дослідженнями.
Українська молодь у Польщі активно включається в різні культурні заходи, організовані нашою громадою. Хоч саму участь в українських подіях як елемент тотожності вказала менша кількість респондентів, для 39%, безсумнівно, є вона важливою, з точки зору існування і розвитку нашої нацменшини. на запитання: «Чи брали минулого року участь в українському заході в Польщі?» 87,3% опитуваних відповіли, що так. Виявляється, що вони з більшим бажанням беруть участь саме в українських подіях, бо на таке ж запитання про польські концерти, фестивалі та інші культурні дійства позитивну відповідь подали 33,7% осіб. Це досить мало, беручи до уваги те, що в країні відбувається значно більше польських культурних подій.
Українська національна спадщина перемагає, порівнюючи з польською. Хоч респонденти вільно функціонують у польській культурі, більш радо читають книжки, дивляться польськомовні фільми, то коли мова про класику національної культури, ототожнення з українською набагато сильніша. Прикладом може бути ідентифікація з двома яскравими символами української і польської літератури.
На шкалі від 0 до 6 опитані мали позначити, кого з письменників вважають для себе ріднішим. Шевченко отримав вищий середній бал, а оцінка, яку найчастіше отримував, була 6. Міцкевичу найбільше респондентів поставило 3. Молоді українці в Польщі, які взяли участь у дослідженнях, підкреслювали сильний вплив української культури на свій розвиток і водночас проявляли одне з двох ставлень до польської культури. Деякі ставилися до неї позитивно: як до одного з джерел свого культурного збагачення. «Мені досить близькі польські фільми, пісні, польські книжки, які читав. У такий спосіб ця країна мені близька, саме через культуру», – Іван, 27 років. Друга група респондентів не ставилася до польської культури неґативно, але підкреслювала, що це не їхня культура, і поменшувала її вплив на свій розвиток. «Вона мені чужа. Навіть як її бачу, що є десь недалеко, не зовсім хочу з нею ознайомитися. Я маю свою. І не йдеться про те, що одна хороша, а друга погана. Я не функціоную в ній [польській] Хоч, попри цей брак бажань, пізнаю її через своїх знайомих, але не йду далі, не живу нею», – Роман, 33 роки.
Для молодих українців у Польщі невід’ємним елементом тотожності є те, що складає пам’ять усієї нашої громади. Значна більшість респондентів уміє назвати місцевості, з яких вивезено їхніх дідів, багато з них відвідувало ці землі і бувало в селах, де жили їхні предки. Ставляться до цієї теми з пошаною і розуміють її вагомість. Багато хто виростав на розповідях попередніх поколінь. «Не змінимо історії. Мої діди часто повертаються в пам’яті до тих часів… І завжди хочеться плакати. Там, у селі Яворець, серце рветься. Ну, бо як це? Колись стояла там церква, стільки українців було, а тепер нічого нема. Їдучи туди, відчуваю незрозуміння, злість на тодішні часи», – Ольга, 29 років. Однак варто звернути увагу, що в очах українців, які взяли участь у дослідженнях, асоціації з Акцією «Вісла» не мають однозначно неґативного і дуже емоційного характеру. Видно певну спробу дистанції до минулого. Мають пошану, зрозуміння для попередніх поколінь, яке проявляється в зацікавленні цією темою, участі в заходах, зв’язаних з нею, і відвідуванні рідних земель, але одночасно спрямування на майбутнє і змирення з історією. Деякі з опитаних звертали увагу на те, що вони також є одним з результатів Акції «Вісла». «Я усвідомлюю, що діялося, що мої діди пережили, але якби не це, думаю, що мене би тут не було. Ви мене питаєте, чи відчуваю до когось жаль за ці події? Ні. Думаю, що покоління наших дідів і батьків не ставились би до цього в такий спосіб. Це був великий біль, вирвання з дому. Я вже так не думаю», – Оксана, 29 років.
Молоді українці в Польщі, які взяли участь у дослідженнях, проявляють міцне прив’язання до української традиції, особливо тих її елементів, які дозволяють відрізнити себе від польської культури. Це важливі аспекти, які можуть бути спільними для всіх поколінь нашої громади в Польщі. Те, що відрізняє третє покоління від попередніх, це вживання української мови у щоденних ситуаціях, у контактах з іншими українцями, а також інше, більш стримане емоційно ставлення до минулих 40х років. ■
