Що буде з Донбасом після закінчення війни?

Валерій МайданюкУКРАЇНА№29, 2017-07-16

Якби раптом Україні під впливом несподіваних факторів удалося повернути контроль над Донбасом, Київ просто не знав би, що з ним робити, а політика української влади щодо реінтеґрованих територій та місцевих сепаратистів розлютила би більшість українців.

Репресивний чи демократичний сценарій?
Серед найвищого українського керівництва пролунали несподівані заяви про завершення чи про переформатування АТО, яке вже давно не схоже на антитерористичну операцію. Секретар Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) Олександр Турчинов повідомив, що розглядає реінтеґрацію непідконтрольних українській владі районів Донбасу. А серед сепаратистів поширюються панічні чутки про масований наступ української армії. Навряд чи Україна готова сьогодні до силового повернення територій (зважаючи, що й РФ наразі не в такому скрутному становищі, щоб мовчки спостерігати), однак до такого варіанту можуть бути неготовими самі українці.
За роки війни і взаємної ненависті, знущань над українськими полоненими значна частина українців настільки зненавиділа сепаратистів, що не допускає навіть думки, щоб жити з бойовиками в одній країні. У західних областях багато людей вважає за краще відмовитися від Донбасу, який створює країні стільки проблем і гальмує зростання економіки та євроінтеґрацію.
Як засвідчує історія, повернення державою втраченої території відбувалося або за репресивною, або за демократичною моделлю. Можна сумніватись, чи Україна застосує репресії, адже мусили б до тюрем посадити десятки тисяч бійців сепаратистських батальйонів (їх кількість на Донбасі сягає 40 тисяч), міліціонерів, службовців, прокурорів, державних чиновників, які, зрадивши присягу, пішли на службу т.зв. «ДНР» чи «ЛНР». Уряд напевно не наважиться звільнити десятки тисяч учителів, працівників культури, які стали колаборантами сепаратистів: закривали й русифікували українські школи і кафедри, спалювали українські книжки та зривали державні прапори, вели пропаґанду «Новоросії» і «русского мира».
Беручи до уваги, що з двох мільйонів населення окупованих територій декілька сотень тисяч причетні до колабораціонізму, Україна навряд чи зможе утримувати ще сто тисяч нових в’язнів. Скоріш за все, нікого не покарають, а Україна традиційно намагатиметься знайти мирний шлях «компромісу і діалогу» з ворогами. На цьому також наполягатимуть представники ЄС та міжнародної спільноти. В умовах залежності від міжнародних кредитів і програм євроінтеґрації Україні доведеться оголосити амністію, яка викличе хвилю конфліктів та нестабільності в суспільстві.

Почути Донбас і дати йому гроші
Демократичний шлях реінтеґрації вимагає ряду компромісів, зміст яких полягає у врахуванні інтересів двох сторін конфлікту. Компроміс з представниками окупованих територій передбачав би загальну амністію терористам, мовну та культурну автономію, а так само зобов’язання української влади «почути Донбас». Незалежно від того, чи окуповані території будуть ліквідовані силовим шляхом, чи повернуться на правах автономії, урядові доведеться проводити дуже лояльну політику, з огляду на масові настрої реґіону. Крім того, Україні прийдеться витратити десятки мільярдів на відновлення зруйнованої сепаратистами економіки, інфраструктури і житлового фонду Донбасу. Треба буде заплатити затримані зарплати, стипендії, соціальні виплати та пенсії сепаратистам і їхнім родичам, які ненавидять Україну. При цьому реґіон, населений «зазомбованими» російською пропаґандою жителями, ще на десятки років залишиться територією російського ідеологічного впливу і п’ятою колоною Москви.
Повернення до списку виборців мільйонів проросійських громадян кардинально змінить політичну карту України. У Верховній Раді знову з’явиться велика фракція Опозиційного блоку та ставленики комуністів, що, у свою чергу, загальмує євроінтеґраційні процеси. До кола політичної еліти можуть увійти і «нові політики»: лідери бойовиків та сепаратистських формувань, у минулому – бандити й аґенти ФСБ, і кримінальні злочинці, які катували українських військових. Амністовані та захищені від переслідування, як рівноправні громадяни України вони матимуть право їздити по всій території держави та в країни ЄС – у рамках міжєвропейської реґіональної співпраці.

Амністія мала б списати всі військові злочини обох сторін заради досягнення взаємної примиреності. Логічним кроком для утвердження справжнього миру в цих реґіонах мало б стати не лише звільнення терористів від будь-яких переслідувань, а й визнання їх учасниками бойових дій, надання пенсії за інвалідність, лікування на державні кошти. Адже юридично всі вони будуть повноцінними громадянами України і повинні мати такі ж права, як учасники АТО. Всі минулі злочини, тим паче «політичні», такі, наприклад, як сепаратистська діяльність, треба списати. Інакше примирення та діалогу між сходом і заходом не буде досягнуто, а дискримінаційний статус реґіону з великою кількістю зброї стане джерелом нового конфлікту.

Ціна примирення

Отже, з поверненням Донбасу до існуючих невирішених соціально-економічних проблем Україна одержить зруйнований реґіон, який власними силами муситиме відбудовувати, а також декілька мільйонів українофобськи налаштованих громадян, які вважатимуть українців фашистами, будуть звинувачувати країну і вимагатимуть компенсацій. А загальна амністія сепаратистів може настільки обурити суспільство, зокрема націоналістів та учасників АТО, що це призведе до розвалу правлячої коаліції і загальної кризи влади. До всіх проблем може додатися ще й загроза нової революції під праворадикальними гаслами. Отож, повернення Донбасу, про яке так часто говорять українські політики, на практиці може виявитися не таким романтичним процесом, а поставить українців перед новими проблемами.
Однак усі ці труднощі не означатимуть, що Україні слід остаточно відмовитися від окупованих територій і залишити їх аґресорові. Зрештою, місцеве населення не питали, чи хочуть вони жити в «ДНР», хоч стабільна частка колабораціоністів завжди присутня в усіх націях, особливо тоді, якщо людям треба виживати. Шлях українців до національної єдності дійсно повинен проходити через компроміс, незважаючи на те, що на емоційному рівні дехто з українців, можливо, і хотів би реалізації репресивного сценарію.
Як об’єдналися дві ворогуючі частини Німеччини, хоча 40 років належали до різних світів, так і українцям необхідно досягти національного примирення. У минулому в багатьох державах були громадянські конфлікти і протистояння, але вони не зруйнували, а зміцнили нації. Адже ціна єдності нації, з погляду століть, перевищує короткочасні конфлікти. ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*