Орест Лопата ■ УКРАЇНСЬКА МЕНШИНА В ПОЛЬЩІ ■ №51, 2017-12-17

Вигнанці Акції «Вісла» під час першого на чужині, ще й «голодного» Різдва 1948 р. жартували, що якби Народна Польща мала таку велику територію, як СРСР, то вони б опинилися ще далі від рідних земель, не у Щеціні, а, скажімо, у Владивостоці.

Сьогодні 70 років після тамтих подій від націоналістично налаштованих польських політиків чуємо, що Операція «Вісла» мала таки сенс, бо «не горіли більше польські села». У мене враження, наче б хтось плював у лице, бо той, хто так говорить, дуже добре знає, що з військового погляду депортація не мала сенсу, бо на цей час сотні УПА були на грані саморозпуску. Комуністам йшлося в основному про вигнання та асиміляцію тих залишків громадян ПНР української національності, які уникнули депортації 1946 р. до УРСР, а точніше – в далекі реґіони СРСР, саме поблизу Владивостока. Для українців, громадян ПНР, таким Владивостоком виявився північно-західний Щецін, Старґард.
Сьогодні голова старґардської ланки ОУП Роман Загорода признає, що після 70-ти років Акція «Вісла» таки досягла на місцях деяких успіхів, оскільки в громаді панує байдужість і полонізація, а міґраційні процеси до Щеціна послаблюють на місцях потенціал української громади північно-західних окраїн Польщі.
Минуло 20 років незалежної України і стратегічного партнерства з Польщею, а сьогодні від міністра закордонних справ РП Вітольда Ващиковського, який дав інтерв’ю одному з тижневиків, чуємо, що протягом двох минулих років Польща стосовно всіляких витівок України та українців виявляла «ангельську терпеливість». Міністр підсумував: «Час покінчити з цим». У мене після таких слів міністра з’являється настирлива думка про те, що В. Ващиковський має на увазі не лише українців з-над Дніпра, але і тих, що з діда-прадіда проживають у цій країні. Здається, що вигнаним та їхнім нащадкам, подібно як 1947 р., знов треба боротися за своє національне виживання.Такі думки навіює мені також стаття Христини Заник «На роздоріжжі: боротися чи здатися?» (№ 50 «НС», 10.12.2017 р.)
Отож, перед нами в контексті самоврядних та парламентських виборів, постає питання: боротись за виживання чи здаватися за принципом: «Куме, все пропало, спускаймося на дно!».
Який би не був новий виборчий закон, українцям у Польщі треба засвоїти уроки 70-літньої історії.
Мала б вона врешті чогось нас навчити! (О.Л.)

Стан української громади Старґарда
У нас подібні проблеми, як у більшості ланок ОУП в Польщі, які не є академічними осередками. Молодь, яка тут виростає, могла б бути активною на місцевій громадській ниві, однак покидає наше місто, починає навчання в Білому Борі та Лігниці, а потім вступає у виші у Щеціні і вже сюди не повертається. Хоч вони залишають своє рідне місто, однак ідуть вчитися в українські школи, а це в кінцевому розрахунку – нам на користь. Треба тут згадати й неґативні явища для нашої громади, а вони – прямі наслідки Акції «Вісла».
Колись, у 50–60 рр., до найбільшого в місті храму на Великдень і Різдво приходило безліч українців. Тепер їх у невеликій греко-католицькій церкві трошки більше, як сотня. Це, на мою думку, живий доказ лиха, яке вчинила нашій громаді Акція «Вісла». Саме на цьому прикладі відчутний рівень асиміляції нашої громади.

Боротьба з полонізацією
Вважаю, що цей жахливий процес полонізації, започаткований ще 70 років тому, дійшов сьогодні до свого апогею, хоч старше покоління українців у міру своїх сил ще спроможне передати нащадкам мову, батьківську традицію, культуру. Хто з-посеред нас зберіг досі свою національну ідентичність, мову і віросповідання, передає такі цінності своїм нащадкам. Саме такі українці – наш фундамент, задля якого варто працювати заради майбутньості, бо ті, хто втратив свою тотожність, уже не повернуться до нашої громади.
До тих людей молодого покоління, які відмовились від ідентичності і традиції, ми вже не проб’ємося з традиційним українством.

Де наша молодь
На молодь, яка повертається до нашого міста після навчання в середніх українських та польських школах або після закінчення навчання у вишах, ми можемо розраховувати. Однак вони приходять на наші культурні заходи вже тоді, коли все готове, бо часу обмаль. Сім’я, праця тощо займають молодим багато часу. Але їхні діти вивчають рідну мову в пункті навчання, беруть участь у катехезі. Коли попросити їх про допомогу при реалізації якогось проекту, не відмовляють. Проте в них не видно власної ініціативи. Нема потенційних лідерів.
Наприклад, яснішою точкою в житті нашої молоді є «Молодіжний ярмарок» у Ґданську. Не лише в нас молодь ним захоплена. Значить, організатори пристосували його до викликів нашого часу. «Ярмарок», на жаль, – це тільки один захід протягом року, а на щодень залишаються буденні справи.

Імміґранти з України
Процес мандрів з України в пошуках кращої долі за кордоном почався кілька років тому і набрав прискорення після київського Майдану.
Багато новоприбульців уже тут прижилися, стали активними членами української громади Старґарда і всього реґіону Західного Помор’я. Однак їх не настільки багато, щоб ми відчували від них реальну допомогу в житті української громади.
Більшість імміґрантів переважно зацікавлена тільки побутовими проблемами.
Якщо взяти реальну статистику, слід сказати, що в неділю приходить до церкви близько 100 вірян, серед яких 10–15 імміґрантів з України.

Інтернет замінить особисті зв’язки української громади
За допомогою соцмереж ми можемо бути в контакті з іншими, не виходячи з дому. І все ж, особисті зустрічі – це незамінне добро нашої громади. Часом треба людині піти на концерт, почути «живу музику», відчути близькість виконавців. Наші культурні заходи сьогодні вже не такі масові, як колись, але вони потрібні для почуття спільноти. Сьогодні ми також маємо більше культурних подій і на місцевому, і на центральному рівнях. Це стосується й українського тижневика «Наше слово». Я традиційно передплачую паперову версію «НС», а от польські видання читаю виключно в електронній версії.

Мова ненависті
У Західнопоморському реґіоні всі живуть, маючи (навіть у третьому поколінні) статус переселенців (і поляки, і українці). Наші предки після ІІ Світової війни разом освоювали ці землі.
Тому тут панують відчутні настрої толерантності, а не ворожнечі, хоч треба признати, що в інтернетній мережі часом з’являються неприхильні коментарі. Але ми знаємо, що тут – Західнопоморське воєводство, а не Перемишль!
У кожному реґіоні Польщі – інші обставини щоденного життя. Для нашої громади актуальними залишаються негативні наслідки Акції «Вісла», ми надалі примушені боротися з ними. ■

Поділитися: